РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ КУРСУ "ТЕОРІЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ"

Теорія економіки регіонів

Іноді до виробничих ресурсів зараховують і фінансові ресурси (грошові засоби). Гроші — дотичний ресурс, так як безпосередньо у виробництві вони не використовуються, однак, за допомогою грошей можна придбати інші види ресурсів. Якщо вже критично підходити до економічних ресурсів то і час теж необхідно віднести до них. Втрачений час ніхто не спроможний повернути назад, а без витраченого часу ні один економічний, технологічний чи виробничий процес не може здійснитися.

Друга частина економічних об'єктів називається інфраструктурою. Виробнича інфраструктура у вигляді транспорту, зв'язку, доріг, портів, складських приміщень — доповнює виробництво, створює необхідні умови для роботи функціонування виробничих підприємств. До невиробничої, або соціальної інфраструктури, відносять заклади культури, освіти, охорони здоров'я, науки, соціального забезпечення, житло, комунальні заклади, пасажирський транспорт, засоби зв'язку для населення, організації побутового обслуговування, громадського харчування.

Таким чином, економічні об'єкти дають уяву з чого складається економіка, однак, вони характеризують її тільки у статистиці. Для того, щоб зрозуміти економіку в дії, в динаміці — необхідно вивчати і економічні процеси, в яких вони беруть участь, як вони взаємодіють між собою.

Окрім цього потрібно врахувати, що для всіх економічних ресурсів характерною є одна загальна властивість — всі вони обмежені. Трудові ресурси обмежені кількістю працездатного населення і часом, який відведений для праці. Природні ресурси не можуть перевершити ті запаси, які і у навколишньому середовищі. Засоби виробництва обмежені наявністю будинків і споруд, машин і матеріалів, енергією і ресурсом часу — тобто терміном, який відводиться на той чи іншій економічний процес. Інформація і знання також не безрозмірні. Всі ці факти свідчать про дію (функціонування) універсального принципу обмеженості ресурсів.

Достовірно, що потребам людини немає меж, вони постійно зростають і міняються у своїй якості і різноманітності. Щоб їх задовольнити необхідно все більше економічних ресурсів. І ось тут виявляється, що людські потреби випереджають ресурсні можливості для свого задоволення. Лише окремі види благ (повітря, вода в морях і океанах, сонячне проміння) люди здатні споживати практично у необмеженій кількості. Такі засоби відносять до безплатних благ, до вільних ресурсів (поки що в окремих випадках).

В зв'язку з обмеженістю економічних ресурсів потрібно задуматися над тим. що виробляти і споживати, щоб не вийти за межі ресурсних можливостей. Фактично у навколишньому світі — в надрах землі, у світовому океані і особливо у космосі є безмежна кількість ресурсів. Проте рівень наших наукових знань, степінь розвитку науки, техніки і технології, наша продуктивність це такі, що в кожному окремому випадку ми маємо реальний доступ тільки до обмеженої кількості ресурсів і тому змушені виробляти обмежену кількість корисних продуктів, значно менше ніж це диктується практично необмеженими бажаннями і потребами людей.

Завдання узгодження обмеження виробничих можливостей суспільства і безмежних потреб людей стоїть перед будь-якою економікою, однак вирішується різними економічними системами по-різному. У плановій централізованій (адміністративно-командній) економіці обмеженість ресурсів проявляється у тотальному дефіциті, дана проблема вирішується шляхом державного регулювання потреб, доходячи до примітивного раціонування. У ринковій економіці — проявляється в обмеженості фінансових засобів окремих виробників і споживачів, а узгодження можливостей і потреб здійснюється ціновим механізмом, який забезпечує рівновагу платоспроможного попиту і пропозиції. Тому досить важливо враховувати роль лімітуючого (тобто обмежуючого) ресурсу. Схематично це можна зобразити таким чином (рис. 1.2).

Вплив лімітуючого фактору на інтегральну спроможність сукупності ресурсів, які застосовуються.

Рис. 1.2 Вплив лімітуючого фактору на інтегральну спроможність сукупності ресурсів, які застосовуються.

Як бачимо з рис. 1.2 лімітуючим фактором у структурі умовного продукту "А" є ресурс "З". Звідси витікають дна висновки, які мають методологічне і методичне значення: по-перше, збільшення кінцевого результату з найбільшою ефективністю може бути забезпечено завдяки впливу на лімітуючий фактор; по-друге, на основі використання лімітуючого фактору може бути побудована методика оцінки потенціалу будь якої фірми, корпорації чи регіону, що являються досить актуальним піл час вибору вірного (правильного) рішення як у кризовій ситуації так і з метою її недопущення, а тим паче для підвищення рівня виробництва. Тому в економіці важливу роль відіграє проблема вибору раціонального, ефективнішого способу взаємодії, кращого варіанту використання різних ресурсів. Водночас вивчаються шляхи заміни одних видів ресурсів інтими, якщо така заміна технологічно можлива і виправдана по якості продукції.

Ресурси, які спосібні замінити одне одного, називаються взаємозамінними або товари-замінники. Людина старається знайти такі варіанти застосування ресурсів щоб одержані бажаний результат при менших затратах, використати ресурси з найбільшою ефективністю. Різні варіанти прийнято називати альтернативними. Вибір ліпших альтернатив (способів чи методів дій) головне завдання, яке змушені використовувати економісти. Однак, вибираючи одну із можливостей, ми змушені втрачати інші, ідемо на жертви заради вибраної. Ціна відмови в таких випадках називається альтернативною вартістю вибраного варіанту.

Все те, що виробляється, створюється в економіці з використанням економічних ресурсів — називається економічним продуктом. Продукт, який закінчений у виробництві, пройшовши повний виробничо-технологічний цикл, і який поступив у сферу свого кінцевого застосування називають кінцевим продуктом (продукт кінцевого споживання). Продукт, який не є завершений у технологічному процесі і переходить із однієї стадії виробництва у іншу, як сировина, називають проміжним, або напівфабрикатом.

Кінцевий продукт у свою чергу поділяється на дві групи: перша — це предмети споживання, або споживчі товари та послуги. Це продукти, які споживають люди і задовольняють свої потреби: продукти харчування, одяг, взуття, житло, предмети культурно-побутового призначення і господарського вжитку, комунально-побутові послуги, легкові автомобілі, велосипеди, книги і багато іншого, яке потрібне людям. До другої групи відносяться кінцеві продукти виробничого призначення: будівлі, машини, устаткування, інструменти, тобто: основні засоби виробництва.

Прийнято також розрізняти наступні види економічної продукції:

а) продукція, яка випускається підприємствами (або підприємцем) і створена у процесі виробництва, тобто все те, що виготовлено не залежно від призначення і способу подальшого застосування;

б) товар — це продукт, який підлягає купівлі — продажу, або обміну на інший продукт;

в) послуги — це особливий вид економічного продукту. При наданні послуг споживачу — сама діяльність для нього є позитивним, бажаним результатом (найбільш поширені побутові послуги, а також навчання, лікування, інформаційне забезпечення);

г) робота (праця) — як процес виступає у тих випадках, коли бажають зауважити, відмітити сам факт трудової діяльності; участь у ній людини. Досить часто під роботою розуміється будівництво, монтаж, ремонт, прибирання, тобто корисна дія людини.

Таким чином, поняття "економічний продукт" характеризує значну кількість різноманітних результатів економічної, господарської, виробничої і просто цілеспрямованої трудової діяльності людини. Проте, враховуючи економічну діяльність, необхідно пам'ятати, що в економіці прийнято розділяти галузі матеріального виробництва (іноді їх називають галузями виробничої сфери), які зайняті виробництвом матеріальної продукції і галузі соціально-культурної сфери або сфери послуг, які створюють послуги, інформацію, духовний продукт (інакше їх називають галузями невиробничої сфери). Саме слово галузь означає область економічної діяльності, яка характеризується певною єдністю виконуючих функцій, видів і призначення продукції, яка випускається з одного боку і єдністю технологічних процесів, які застосовуються — з іншого. Одночасно це однорідні підприємства, компанії, фірми, які зайняті виробництвом аналогічної продукції, здійсненням подібних робіт, виконанням однотипних послуг задоволенням подібних потреб.

Важливо зауважити, що у сучасних промислово розвинутих країнах чисто командних економік, де все, від виробництва до розподілу, керується державою — просто не зустрічається. Точно так само чисто ринкових відносин в економіці, де держава зовсім не вмішується у процеси виробництва і розподілу — також немає. Сучасна ринкова економіка це змішана економіка, в якій виробництво розвивається під впливом власних ринкових сил, які направляють підприємницьку активність виробників, а держава регулює даний процес, регламентує нормативно-правову структуру бізнесу і контролює його додержання, здійснює різні соціальні і політичні програми. Таким чином, сучасна ринкова (змішана) економіка являє собою складний організм, який володіє різноманітними механізмами внутрішнього (ринкового) і зовнішнього (державного) регулювання.

На відміну від технічних і багатьох природничих наук, в економіці немає можливості проведення "натурального" експерименту, або такі можливості досить обмежені. Тому вибираючи модель-описування явища, яке досліджується, чи процесу економічного життя, необхідно досить скрупульозно обґрунтовувати правомірність даного опису, підкреслити межі та вказати умови його використання. Уніфікованих рецептів побудов адекватного опису, економічного явища чи об'єкту в кожному конкретному випадку просто не існує. Але відомі правила "коректного висновку", якими рекомендується научитися користуватися під час проведення економічних досліджень:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія економіки регіонів» автора Джаман М.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ КУРСУ "ТЕОРІЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ"“ на сторінці 6. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ КУРСУ "ТЕОРІЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ"
  • 1.4. Наукові методи дослідження економіки регіонів

  • РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

  • РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

  • 3.2. Сутність стратегії сталого розвитку регіону

  • 3.3. Стратегічні і тактичні цілі сталого розвитку регіону

  • 3.4. Методи, принципи і організаційна структура управління регіональним розвитком

  • 3.5. Економічне районування як метод регулювання територіальної організації господарства

  • 3.6. Економічні і екологічні імперативи розвитку регіону

  • 3.7. Моделі економічного розвитку

  • РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ — ЙОГО СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ

  • РОЗДІЛ 5. ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ І ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ

  • РОЗДІЛ 6. АНАЛІЗ СТАНУ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ

  • 6.3. Діагностика регіонального розвитку. Класифікація регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку

  • 6.4. Правові основи розвитку регіону

  • РОЗДІЛ 7. ЕКОНОМІКА РЕГІОНУ ЯК ЄДИНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС

  • ГЛОСАРІЙ

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи