РОЗДІЛ 5. ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ І ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ

Теорія економіки регіонів


5.1. Сутність законів регіонального розвитку


Розвиток природи і суспільства характеризується наявністю багатоманітних і стабільних зв'язків і залежностей, які є проявом дії різних сил. Найбільш загальні і суттєві взаємозв'язки і залежності між явищами і процесами в природі і суспільстві називаються законами. Закони відображають причинно-наслідкові зв'язки, тобто такі, в яких залежності між причиною і наслідком однозначні, коли взаємодія різних сил (продуктивних і деструктивних призводить до цілком ймовірного результату). Про цей результат суспільству вже може бути відомо або ще не відомо, якщо знання про сукупність взаємодіючих сил ще не достатні. Тому так важливо постійно поглиблювати знання про сукупність і особливості прояву дії різноманітних сил (природних і суспільних), їх можливі наслідки для навколишнього середовища, людини, суспільства, економіки.

Закони поділяються на закони природи і економічні закони. Основна відмінність між ними полягає в тому, що перші не залежать від волі людини, а економічні закони діють лише в царині суспільного виробництва. Володіючи знаннями про початковий стан процесу і закон його розвитку, можна однозначно передбачити результат. Закони діють як сукупна сила, прояв дії якої незаперечний, а результат однозначний. Завдяки знанню законів досягається найбільш точне передбачення (прогнозування) стану процесів. Ще у свій час Гельвецій відмітив, що незнання фактів компенсується знанням законів та закономірностей.

Економічна наука вживає термін "закон" у випадках, коли встановлені істотні, тобто найбільш суттєві (глибинні) залежності між дією різноманітних сил і економічними наслідками (результатами) їх взаємодії. Економічні закони відображають найзагальніші стабільні зв'язки у сфері виробничих відносин, тобто процес суспільно-корисної діяльності. Економічні закони — це необхідні і стійкі залежності між економічними явищами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. Розвиваючи продуктивні сили, попередні покоління передають їх наступним, на базі яких відповідно до виявлених законів нові покоління розвивають свою господарську діяльність. Учені виокремлюють закони розвитку природи і закони розвитку суспільства (закони діалектики). Останні, зокрема економічні, закони у свою чергу поділяються на загальні закони, які діють упродовж всього існування людства (закони відповідності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил, закон відтворення, закон економії часу та ін.) і специфічні закони, що визначають економічний розвиток суспільства в межах певних конкретно-історичних епох, суспільно-економічних формацій або стадій (закон вартості, закон попиту і пропонування, закон грошового обігу, закон нагромадження та ін.). У конкретних економічних умовах загальні і специфічні закони виступають як закономірності. Таким чином, закономірність — це прояв (процес) дії одного або певної сукупності економічних законів. Закономірність як і закон, відображає стійкі причинно-наслідкові зв'язки, однак закономірність відображає не однозначну залежність, а ймовірнісну, тобто результат дії різноманітних сил є передбачуваним, але точність такого передбачення може мати відхилення від реального.

Теорія економіки регіону — це комплексна наука, яка вивчає формування регіональних соціально-економічних систем, розміщення виробництва і територіальну організацію господарства. Вона не обмежується простим описом місць розташування підприємств, окремих галузей або міжгалузевих комплексів. Без наукових основ неможливо правильно пояснити розміщення промисловості, сільського господарства, транспорту, формування та функціонування соціально-економічних систем регіонів. Економіка органічно пов'язана з економічними законами і закономірностями, під впливом яких вона і розвивається.

Встановлені наукою закони розвитку природи й суспільства не слід ототожнювати з юридичними законами держави. Закони розвитку природи і суспільства — це найбільш загальні та суттєві взаємозв'язки й залежності між явищами та процесами в природі і суспільстві.

Люди можуть відкривати закони, пізнавати їх, вивчати та використовувати в інтересах суспільства, але вони не можуть змінити їх чи замінити і тим більше створювати нові закони науки.

Суспільні (зокрема, економічні) закони є порівняно недовговічними. Багато з них діють протягом відповідного історичного періоду (соціально-економічної формації) і пов'язані із способом виробництва. Із зміною способу виробництва вони втрачають силу в зв'язку з новими економічними умовами і поступаються місцем новим економічним законам.

Закономірності розміщення виробництва історично також змінюються та видозмінюються залежно від соціально-економічного устрою суспільства. Кожному способу виробництва властиві свої (специфічні) закономірності виробництва й формування регіонів, але поряд з ними діють також класичні загальні закономірності розвитку і розміщення продуктивних сил.

В умовах ринку управління формуванням господарства регіонів та регіональних соціально-економічних систем підпорядковано загальним законам або закономірностям їх розвитку — цілеспрямованості, взаємозв'язкам і результативності. Для практичного використання загальні положення причинно-обумовленого формування регіонів та їх систем трансформують в керівні цілеспрямовані вимоги та установки регіональної політики, територіального управління і господарської діяльності. Практичні ж установки, або ж "закономірності" регіонального розвитку називають конкретними законами. Основними конкретними законами регіонально-господарського розвитку прийнято вважати такі: 1) територіального зростання виробництва і вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів; 2) спеціалізації міжрегіональних зв'язків і формування регіональних ринків; 3) комплексного розвитку структурних перетворень і диверсифікації господарства регіонів; 4) міжрегіональної економічної інтеграції і укріплення економічних основ державності.

Закони чи закономірності проявляються не ізольовано один від одного, а у взаємодії обумовленості в масштабі однієї країни або ж типових країн, і мають загальне значення для розвитку господарства окремих регіонів і регіональних систем. Поступовий перехід до нових, переважно ринкових принципів господарювання, як здійснюється наприклад в Україні, спричиняє до історичних зрушень в самих методологічних підходах до наукового обґрунтування закономірностей, принципів та факторів регіонального розвитку (рис. 5.1).

За будь-яких соціально-економічних умов процес регіонального розвитку опосередковується дією певних економічних законів, які виражають об'єктивні, істотні, необхідні та постійно відновлювані взаємозв'язки і взаємозалежності в процесі виробництва, розподілу й споживання матеріальних благ. Економічні закони характеризують об'єктивні відносити (тобто такі, що не залежать від волі окремих людей) які проявляються лише в процесі суспільно корисної трудової діяльності. Саме в цьому полягає їх головна відмінність від законів природи.

Система методологічних організаційний основ розвитку регіонів та формування регіональної структури господарства.

Рис. 5.1 Система методологічних організаційний основ розвитку регіонів та формування регіональної структури господарства.

Відповідно до загальноприйнятої класифікації економічні закони поділяються на загальні, притаманні досить великій сукупності суспільних явищ і конкретні або специфічні.

На формування і регіональний розвиток найбільший вплив мають такі загальні економічні закони: економії часу, суспільного поділу праці, концентрації виробництва, комплексного та пропорційного розвитку виробництва, адекватності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил.

Важливе значення для формування регіональної економіки мають чотири закони регіонального розвитку: 1) закон територіального зростання виробництва і вирівнювання рівнів економічного та соціального розвитку регіонів; 2) закон територіальної спеціалізації, міжрегіональних зв'язків і формування регіональних ринків; 3) закон комплексного розвитку, структурних перетворень і диверсифікації господарства регіонів; 4) закон міжрегіональної економічної інтеграції і зміцнення економічних основ державності.

Закон територіального зростання виробництва і вирівнювання рівнів економічного та соціального розвитку регіонів передбачає поступовий розвиток виробничих сил на базі науково-технічного і організаційного прогресу та інших факторів, рівномірний територіальний розподіл виробництва, зближення різних регіонів по інтенсивності господарського і соціального розвитку, що припускає прискорений підйом господарств відсталих і депресивних районів. В умовах нерівномірного зростання виробництва по території важливими вимогами є вирівнювання регіональних рівнів соціально-економічного розвитку. Процес диференціації соціально-економічних параметрів контролюється у всіх розвинутих країнах. Рішення існуючих проблем вимагає перш за все активізацію економічних важелів в депресивних та відсталих регіонах шляхом першочергового утворення умов для надходження інвестицій, пожвавлення товарного і фондового ринків, розширення малих форм бізнесу та ін. Важливе значення отримує оптимізація співвідношення об'ємів виробничого накопичення та особливого споживання.

Закон територіальної спеціалізації, міжрегіональних зв'язків і формування регіональних ринків диктує необхідність найкращого виробничого профілювання регіонів та удосконалення міжрегіональних обмінів і пропорцій. Він вимагає обґрунтування найефективніших напрямів розвитку кожного регіону в системі загальнодержавного поділу праці, сприяє широкій участі регіону у зовнішньоекономічній діяльності. При цьому закон керує формуванням товарної структури і ареалів регіональних ринків.

Раціональна спеціалізація господарства економічних районів та інших територій — важлива об'єктивна тенденція (закономірність) і керівний принцип регіонального розвитку. Економічні райони, що сформувалися в Україні, мають чітко виражений господарський напрям, орієнтований, головним чином, на їх природні умови та особливості.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія економіки регіонів» автора Джаман М.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ 5. ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ І ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ КУРСУ "ТЕОРІЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ"

  • 1.4. Наукові методи дослідження економіки регіонів

  • РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

  • РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

  • 3.2. Сутність стратегії сталого розвитку регіону

  • 3.3. Стратегічні і тактичні цілі сталого розвитку регіону

  • 3.4. Методи, принципи і організаційна структура управління регіональним розвитком

  • 3.5. Економічне районування як метод регулювання територіальної організації господарства

  • 3.6. Економічні і екологічні імперативи розвитку регіону

  • 3.7. Моделі економічного розвитку

  • РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ — ЙОГО СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ

  • РОЗДІЛ 5. ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ І ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ
  • РОЗДІЛ 6. АНАЛІЗ СТАНУ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ

  • 6.3. Діагностика регіонального розвитку. Класифікація регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку

  • 6.4. Правові основи розвитку регіону

  • РОЗДІЛ 7. ЕКОНОМІКА РЕГІОНУ ЯК ЄДИНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС

  • ГЛОСАРІЙ