РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ КУРСУ "ТЕОРІЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ"

— розширення та поглиблення змісту регіональних досліджень вивчення й осмислення нових процесів явищ, доповнення класичних теорій просторового і регіонального розвитку, посилення акцентів на комплексне вирішення проблем;

— розвиток та вдосконалення методології регіональних досліджень на основі врахування сучасних теоретичних напрямів, зокрема, нових парадигм і концепцій регіону, просторової організації економіки, міжрегіональних взаємодій;

— розробка наукових основ оптимальної трансформації структури регіональних соціально-економічних систем, їх інфраструктурних складових міждержавного та міжрайонного значення як важливе прикладне завдання теорії економіки регіонів;

— вивчення процесів, що впливають на економіку регіонів, зокрема, проблем удосконалення просторової організації регіональних соціально-економічних систем, проблем структурної перебудови господарських комплексів регіонів, впливу глобальних чинників і міжнародного поділу праці та розвиток галузей спеціалізації регіонів;

— дослідження проблеми більш широкого та повного залучення національних і світових ресурсів для розвитку господарства регіону у зв'язків з глобальним характером розвитку ринків товарів, послуг, фінансів та входження у світову глобальну систему; необхідності функціонування за правилами цієї системи, що викликає трансформацію як національних так і регіональних соціально-економічних систем;

— необхідним завданням стає вдосконалення фінансово-економічних основ місцевого самоврядування, чіткого розмежування повноважень між центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, розробка такого механізму міжбюджетних відносин щодо перерозподілу багатства між центром, районами і територіальними громадами сіл, селищ, міст та їх об'єднань, який відповідав би реалізації державної регіональної соціально-економічної політики як необхідні завдання в умовах широкого впровадження ринкових відносин;

— вивчення соціально-економічних умов і факторів відтворення в регіонах рівня соціально-економічного розвитку та можливості його наближення до оптимального, яке є важливим у регіональних дослідженнях;

— дослідження рівня спеціалізації інтеграції і комплексного розвитку та їх економічних зв'язків;

— аналіз економічної ефективності функціонування регіональних соціально-економічних систем, дослідження можливих шляхів підвищення вкладу регіонів через активізацію відтворення суспільного продукту і зростання доходів макроекономічних суб'єктів регіонів;

— прогнозування розвитку регіональних соціально-економічних систем, розробка і реалізація регіональних програм економічного і соціального розвитку.

1.2. Місце дисципліни у системі наукового пізнання та її взаємозв'язок з іншими дисциплінами

Перехід до ринкових відносин, зміна схем поступлення ресурсів, які необхідні для економічного розвитку, поставили перед регіонами проблему самовизначення в загальній системі відтворювальних відносин. Однак виділити місце регіональної соціально-економічної системи, її фінансову основу розвитку, джерела постачання засобів і механізмів їх приваблення можливо тільки при умові, що економіка регіону буде розглядатися як цілісна система, сукупність різних видів відтворювальних циклів на певному територіальному і економічному просторі.

Вивчення просторових аспектів розвитку суспільства приділяють увагу безліч дисциплін (географія, демографія, соціологія, етнографія тощо), але існує особлива наука, яка вивчає регіони, закономірності їх розвитку і взаємодії — це регіональна наука, або регіоналістика. Існує також термін "регіонознавство", "регіонологія", які слід сприймати як синоніми регіональної науки. Регіональна наука — це сукупність різних наукових напрямків дослідження про регіони, регіональний розвиток, розміщення продуктивних сил, економіку регіону.

Регіональна наука як область знань з'явилася тоді, коли вплив факторів, пов'язаних з певними територіями став, з одного боку, настільки суттєвим, що не міг бути вирішений іншими традиційними науками, а з іншого — вже був накопичений достатній досвід вирішення різних ситуацій, які мали чіткий регіональний характер. Об'єктами регіональної науки стали (і є) різні за розмірами регіони, системи яких являють собою живий організм з багатьма ознаками: природними, економічними, культурними, соціальними тощо, з великою кількістю внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків. Зрозуміло, що найбільш активно розвивалася регіональна наука у федеративних державах та країнах, що володіють значними територіями. До числа держав, безумовно, відноситься і Україна. Слід зауважити, що ще в 50-х роках XX ст. сформувалося поняття про регіональну науку, ідеологом якої став американський учений Уолтер Айзард. Досліджуючи міжрегіональні економічні зв'язки, він відмітив, що кожна торгова угода і пов'язане з нею переміщення товару супроводжується протилежним за напрямом рухом еквівалентної кількості грошей. За його ініціативою була створена Асоціація регіональної науки. Цей напрям науки є синтетичним, оскільки не тільки повністю включає в себе регіональну економіку, але й взагалі пропонує вивчити регіони як цілісні територіальні соціально-економічні системи (ТСЕС), ґрунтуючись на міждисциплінарних дослідженнях.

Хоч зародження регіональної економічної науки відноситься до другої половини XVIII ст. Уже на протязі всього XVIII століття ряд вчених економістів характеризували особливості економічного простору. З одного боку його розглядали як певну щільність, яка має певний рівень витрат і необхідність мінімізації цих витрат зумовила розвиток теорії оптимального розміщення виробництва. З іншого боку, було зроблено висновок про те, що різний рівень цін і витрат в регіонах приводить до створення ієрархічно організованих територій. Проблемам територіального економічного устрою держави приділяли увагу великі російські вчені М. В. Ломоносов, О. Д. Радищев, К. І. Арсеньєв, Д.І. Менделєєв, М.Г. Чернишевський і багато інших.

Антирегіоналісти стараються довести, що межі (границі) регіональної науки усе ще не визначено, що ніяких територіальних проблем економіки не існує, а розміщення продуктивних сил — це місцеположення господарських об'єктів її локалізації, "фотографія" територіальної прив'язки, що сучасна глобалізація дає можливість будь-яким підприємствам отримати гроші, технології і товари звідки завгодно і розміщувати виробництво там, де воно більш ефективне з точки зору витрат і що в даному випадку діючі сили понаддержавні і понадурядові.

Світова практика і наука свідчать про інше: регіональна наука, складовою якої є регіональна економіка і безпосередньо "теорія економіки регіонів", розвивається і міцніє. Найсучасніші дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів безпосередньо доводять, що просторовий (територіальний) аспект в економіці впливає на рівень добробуту народів і країн, на конкурентоспроможність товарів і послуг, на ефективне та раціональне використання капіталу, інвестиційну активність, раціональне використання природних і людських ресурсів, на інноваційну діяльність тощо.

Теорія економіки регіонів є комплексною дисципліною, яка пов'язана з економічними аспектами просторового розвитку і це практично єдина теоретична дисципліна в системі економічних знань про регіональну економіку. Головним постулатом даної дисципліни є те, що вся економічна діяльність, разом з фінансово-банківською і розрахунково-аналітичною, відбувається у конкретному регіоні. Особливості економічної діяльності в регіоні, його структур господарства, ресурсний потенціал і рівень розвитку продуктивних сил економіст повинен знати бездоганно. Також необхідно зауважити, що дисципліна "теорія економіки регіонів" тісно пов'язана з розвитком регіону, під яким у сучасній термінології розуміється "такий режим функціонування регіональної соціально-економічної системи, який орієнтований на позитивну динаміку параметрів рівня і якості життя населення, забезпечену стійким, збалансованим відтворенням соціального, господарського, ресурсного і екологічного потенціалу території" [16, с. 17].

В останні роки в умовах переходу до ринкових відносин значимість теорії економіки регіонів зросла. Практично будь-яка проблема, що виникає у процесі розбудови держави, тісно пов'язана з впливом тих чи інших регіональних факторів і умов. В той же час, за висловленням М.М. Некрасова, — який першим заявив серед радянських вчених про регіональну економіку як науку і разом з М.М. Колосовським і B.C. Німчиновим є родоначальником напрямку про раціональну територіальну організацію господарства,— регіональна економіка — наука суспільна. Вона досліджує конкретні соціально-економічні процеси у певній системі економічних регіонів, вивчає економічні і соціальні фактори, напрямки господарського освоєння нових регіонів" [22, с.49].

Слід зауважити, що регіональна економіка — це єдина наука, дослідження якої спрямовані на вивчення територіальних відмінностей соціально-економічного розвитку країни. Деякі аспекти проблем регіональної економіки вивчалися раніше в курсі "Економічної і соціальної географії" у вищих навчальних закладах економічного профілю. Однак, по суті, це становило деяке поглиблення шкільного курсу однойменної дисципліни. Пізніше на зміну їй був введений курс "Розміщення продуктивних сил", який вже включав значні теоретико-методологічні доповнення до більш описової економічної географії: закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил, методи обґрунтовування розміщення виробництва, завдання та механізми проведення регіональної політики тощо.