РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ КУРСУ "ТЕОРІЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ"

Що ж являє собою регіональна економіка як наука, що прийшла на зміну економічній географії та розміщенню продуктивних сил і викладається сьогодні як нормативна дисципліна на всіх видах навчань економічним спеціальностям?

Сьогодні регіональна економіка визнана як самостійна і надзвичайно важлива галузь знань. Існують відповідні науково-дослідні інститути, наукові ради, дисертаційні спеціальності, наукові видання та публікації тощо. Регіональна економіка вивчає:

а) закономірності територіальної організації суспільного виробництва та механізм їх дії. В поле зору потрапляють проблеми територіальної організації виробництва, основою якої є територіальний поділ праці, а останній як відомо, вивчає й розміщення продуктивних сил;

б) охоплює широке коло загальноекономічних категорій: суспільний продукт, національний дохід (НД), валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий регіональний продукт (ВРП), темп розвитку і структур господарства країни та окремих її регіонів, співвідношення виробничої і невиробничої сфер, територіальні, міжгалузеві й внутрішньогалузеві пропорції, інвестиції, їх структуру, використання капіталу, продуктивність праці й ефективність суспільного виробництва та ін.;

в) вивчає відтворювальну структуру господарського комплексу країни в територіальному аспекті, проблеми, прогнозування та регулювання організації й управління господарством у просторі, тобто просторові особливості процесу розширеного відтворення;

г) формує свій предмет дослідження на основі вивчення регіональних та міжрегіональних соціально-економічних явищ з позиції теорії відтворення з метою аналізу, перш за все, просторових аспектів загальноекономічних пропорцій. Вона охоплює всю сукупність економічних явищ у просторовому аспекті.

В економічній і соціальній географії акцент припадає на вивчення особливостей розміщення господарства, його територіальної організації. У зв'язку з цим не можна не погодитися з думкою російського академіка РАН О. Г. Гранберга про те, що в ідеалі регіональна економіка повинна зайняти місце "третього кита" у фундаментальній підготовці економістів разом з макро- і мікроекономікою, що стане важливим початком шляху регіоналізації економічного мислення та освіти. [9, с.15]

Серед комплексу знань про регіони виділяють також регіонознавство, регіонологію та регіоналістіку. Кожна з цих галузей знань має свій предмет, завдання й напрями досліджень. Так, регіонознавство вивчає економічні райони всіх рівнів та територіальну організацію господарства на них. Регіонологія вивчає особливості соціального, екологічного, економічного, політичного, культурного, духовного розвитку територіальних спільностей людей (соціумів) у системі, досліджуючи відтворення соціального життя на конкретній території. Регіоналістіка являє собою синтез підходів різних наук до регіональних досліджень. Таким чином, враховуючи вище сказане, — "теорія економіки регіонів" є комплексною науковою дисципліною і також має пряме відношення до дисципліни "регіональна економіка" — є її теоретичним підґрунтям. Зміст "теорії економіки регіонів" сприяє розробці раціональної, науково обґрунтованої регіональної політики і стратегії регіонального розвитку.

Теоретико-методологічною основою комплексної дисципліни "теорія економіки регіонів" є політична економія. Справа в тому, що економічне життя суспільства постійно міняється, відбуваються не тільки кількісні, але і якісні зміни у складних економічних процесах суспільного розвитку, визначає і науково обґрунтовує форми організації суспільного виробництва. В нашому випадку, в умовах ринкової економіки в Україні, до теоретичних засад ринкової економіки потрібно перш за все віднести регіональний аспект економічної теорії (політекономії). Тільки розглядаючи економіку регіону під кутом зору відтворювального процесу в цілому, можна дати достовірне і економічне оправдання трактовки і аргументоване пояснення різним процесам розвитку. Вивчення економічного регіону неможливо без знання закономірностей відтворювального процесу у масштабах країни і притаманних йому протиріч. Основне протиріччя — це протиріччя між суспільними потребами і передумовами їх забезпечення. Сутність даного процесу сьогодні — якраз в умовах ринкових відношень. При цьому необхідно враховувати, що постійний ріст потреб в ресурсах зумовлює відповідні зміни їх структури та якісних параметрів, що в свою чергу може визвати зрушення як у структурній практиці економіки регіонів, так і в міжрегіональних виробничо-економічних зв'язках. В той же час, в наслідок відкритого характеру економіки регіону підвищуються вимоги до якісних показників міжрегіонального обміну і виробничо-технічної взаємодії та співпраці.

Успішне вирішення протиріч між потребами в ресурсах відтворення і можливістю їх задовольнити залежить від рівня розвитку виробництва, з одного боку, а з іншого від зрілості ринкових відношень. На перший погляд відношення попиту і пропозицій формується між окремими суб'єктами відношень, однак насправді вони знаходяться під впливом важливих пропозицій, які забезпечують комплексний розвиток господарства (в нашому випадку регіонального) і адекватний соціальний механізм, який гарантує певний рівень життя населення і позитивне вирішення протиріч між ринковими відносинами і соціальними інтересами. Таким чином, економіка регіону повинна будуватися перш за все на політекономічному усвідомленні макроекономічних процесів в умовах розвинутих ринкових відношеннях.

Особливе місце в дослідженнях економіки регіонів займає економічна географія і регіоналістика, які вивчають регіональні фактори й умови формування ринку. їх вивчення у вищій школі в якості обов'язкового навчального мінімуму було започатковано ще в перші роки Радянської влади. В економічних вузах вони стали одними з основних загальнонаукових і профілюючих навчальних дисциплін, які разом з іншими економічними науками формували професійну кваліфікацію майбутніх економістів. У них розвивався системний підхід, територіальне (просторове) мислення і комплексне вирішення проблем. Тому тут можна виділити кілька напрямків досліджень, які досить важливі і актуальні для розуміння суті економіки регіону. Перший — це дослідження географії виробництва і споживання та оцінки схем торгово-економічних зв'язків які уже сформувалися і які можливі на перспективу. В цій площині економічна географія дає багато корисного для дослідження впливу різних факторів і міжгалузевих міжопераційних зв'язків на характер розміщення окремих галузей. Наявність накопичених знань дозволяє дослідникам в галузі регіональної економіки не витрачати даремно час і засоби для пошуку первинної інформації, а відштовхуватися від уже досягнутого, інтерпретуючи уже отримані економіко-географічні характеристики.

Ще у свій час В.В. Покшишевський наголошував на тому, що у економічної географії і регіональної економіки дуже широке поле перекриття. В рамках цього поля цей новий напрямок економічної науки може немало запозичити у економічної географії. Мова йде з одного боку про економічну оцінку природних ресурсів та умов, про інженерно-географічні методи обліку взаємодії життєдіяльності суспільства з навколишнім середовищем, з другого — про детальний аналіз регіональних проблем шляхом розгляду їх нібито в "лупу" добре відпрацьованої економіко-географічної експедиційної методики. І те і інше, народившись в лоні економічної географії, може значно збагатити регіональну економіку [24, с.132].

Отже, цілі наукових досліджень регіонів в економічній географії і регіональній економіці ідентичні. У практичному відношенні вони визначаються науковою розробкою питань удосконалення територіальної організації господарства. Однак напрямки і методи наукових досліджень різні. Економіка регіонів широко опирається на систему техніко-економічних показників, застосовує методи розрахунку економічної ефективності розвитку продуктивних сил регіону, вивчає механізм економічного регулювання розміщення виробництва та створення високоефективної економіки кожного регіону зокрема у загальній системі господарства країни. Тому в регіональній економіці особливе значення має економічна діагностика і глибокий аналіз багатьох економічних факторів: ріст продуктивності праці, регіонального розподілу національного доходу, рентних відношень, структури і ефективності основних фондів, територіальної диференціації цін та тарифів і т.д. На основі цих та інших даних теорія економіки регіону визначає ефективні напрямки розміщення продуктивних сил. Другий напрямок — дослідження в галузі структурної політики. Це тому, що знання її принципів дозволяє зрозуміти особливості виробничого і невиробничого споживання, функціонування регіональних ринків різного типу. Наприклад, структурна політика в галузі форм власності створює умови для їх конкуренції, що є дуже важливим фактором виробництва товарів, поліпшення її якості і насичення ринку регіонів. Структурна політика, яка торкається соціально-економічного потенціалу, впливає на формування ринку нерухомого майна, капіталу, на структуру приваблюваних інвестицій, що в сучасних умовах ринкових відношень відкриває шлях до приватизації і втягнення в ринковий обіг елементів соціально-економічного потенціалу регіону. Третій напрямок тісно пов'язаний з комплексним розглядом впливу природно-кліматичних і ресурсних умов на розвиток і розміщення продуктивних сил та їх просторову організацію. Ці знання дуже необхідні для визначення майбутніх потенційних партнерів на ринку сировинних ресурсів під час побудови можливих схем міжрегіонального обміну з метою формування стабільних баз забезпечення технологічних міжрегіональних ліній комплексної переробки цих ресурсів. Що стосується інформації про природно-кліматичні умови, то вона може бути використана для певного характеру їх впливу на об'єм, структуру вимог які виносяться до якості товарів та послуг. Четвертий напрямок стосується розвитку міжнародних економічних зв'язків, які можуть проявитися як щодо окремого регіону, так і країни в цілому. Тому досить важливо, моделюючи розвиток економіки регіону, врахувати його економічно-географічне положення. Це питання досить актуальне на сьогоднішній момент глобалізації економічних процесів. Ще у другій половині минулого століття видатні радянські економіко-географи географи П. Алампієв, М. Вольф, Д. Пінхенсон, Б. Сємєвський вважали, що завданням економіко-географічної науки, окрім досліджень процесу формування і зміни територіальної структури господарства, вивчення конкретного розміщення виробництва, є досить важливим вивчення питань розміщення виробництва зарубіжних країн, особливостей їх розвитку [2, с.109]. Адже враховуючи ті обставини, що в умовах ринкової економіки у нашій країні появляються нові форми регіонального розвитку продуктивних сил: — це і спільні підприємства, і вільні економічні зони, і транскордонне співробітництво, і просто відбувається глобалізація регіонального співробітництва. Все вище сказане цілком відноситься і до розвитку економіки регіону.

Теорія економіки регіону в значній мірі ґрунтується перш за все на результатах демографічних досліджень. Без таких знань просто неможливо займатися прогнозом розвитку і функціонування споживчого ринку. Обсяг ринку і товарну структуру можна визначити лише виходячи із абсолютної чисельності і структури населення тому, що кожна його група виставляє свої вимоги до об'єму і асортименту товарів та послуг. Другий аспект цих досліджень зв'язаний з розселенням населення по території регіону. Знання таких факторів, як людність населених пунктів, коефіцієнт відстані між ними, віддаленість населених пунктів від головних транспортних магістралей, регулярність і надійність (стабільність) транспортного сполучення між населеними пунктами, відстань до адміністративних, наукових, культурних і торгівельних центрів, дозволяє обґрунтувати схеми ринкового "тяжіння" населення, розробити єдину комплексну схему розміщення як оптових (гуртових) так і підприємств роздрібної торгівлі. Третій аспект — це наявність трудових ресурсів, статево вікова структура, освітянський і професійний рівень, наявність кваліфікованих кадрів. Це стосується регіонів, які освоюються, або в яких проектуються нові галузі господарства особливо зараз, під час формування ринкових відношень.

Водночас соціальні дослідження вимагають наукових передбачень, аналізу і розробок, які змогли б визначити сучасний стан економіки і перспективи розвитку продуктивних сил економічних районів. На всі ці питання можна отримати відповідь тільки через регіональні економічні дослідження і розвиток безпосередньої теорії економіки регіонів.

У цілому місце теорії економіки регіонів в сучасній науці необхідно розглянути у двох площинах. З одного боку, вона входить у систему наук про регіони, з іншого — теорія економіки регіонів належить системі економічних наук (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Взаємозв'язок теорії економіки регіонів з іншими навчальними дисциплінами Особливість визначення місця заключається в тому, що вона не тільки має свій предмет і об'єкт дослідження, вона займається регіональними аспектами економічного життя. Тому "щупальці" проникають в основи інших соціально-економічних наукових дисциплін і тісно пов'язана з теорією суспільної географії, макроекономічним прогнозуванням, галузевими економіками (економікою промисловості, сільського господарства, транспорту, тощо)., статистикою, регіональним управлінням, економікою праці, охороною природи та іншими науками Тобто вона вивчає широке коло питань, які зв'язані не лише з економічними проблемами регіонів, а й з екологією, етнографією, містобудуванням та іншими спорідненими науками.

Особливо спорідненою наукою є галузева економіка. Об'єктом дослідження і тієї і іншої є економіка, але на відміну від галузевої, предметом теорії економіки регіонів є територіальний аспект економіки: дослідження територіальної структури господарства в регіонах; стану і шляхів розвитку його спеціалізації і комплектності; забезпечення ефективності територіальних форм кооперації і поділу праці, форм власності управління.

Таким чином у структурі економічної науки і сучасної економічної освіти є два визначних центри тяжіння, або два полюси: макроекономіка і мікроекономіка. Дана двохполюсна система не утворює замкнутого ядра наукових знань. Теорія економіки регіонів може стати третім полюсом і тоді ядро замкнеться як повноцінне.

1.3. Ключові поняття курсу "Теорія економіки регіонів"