Розділ «3.5. Економічне районування як метод регулювання територіальної організації господарства»

Теорія економіки регіонів

Економічне районування — це науково обґрунтований поділ території країни або регіону на систему економічних районів, які формуються у процесі розвитку суспільного виробництва й відбивають географічний (територіальний) поділ та інтеграцію праці [21, с. 16].

Економічне районування як метод наукового дослідження та регулювання територіальної організації господарства являє собою поділ території країни на окремі таксони — райони, що відповідають ознакам специфіки і цілісності. Воно здійснюється виходячи з об'єктивних закономірностей територіального поділу праці, формування територіальних соціально-економічних комплексів різних масштабів і структури, необхідності збереження екологічної рівноваги та гармонійного розвитку економіки і структури району.

Батьківщиною теорії і практики економічного районування вважається Росія, перші наукові досвіди районування якої відносяться до початку XIX ст. В XIX — на початку XX ст. районування Росії проводилося К. І. Арсеньєвим, К. Ф. Германом, П. П. і В. П. Семеновими — Тян-Шанськими, Д. І. Менделєєвим, Д. І. Ріхтером, А. І. Скворцовим та ін. вченими.

У радянський час, особливо в 1920-ті роки, воно набуло особливого розмаху у зв'язку із втіленням плану електрифікації Росії (ГОЕЛРО) та перших п'ятирічних планів.

Основоположниками теорії економічного районування в радянський період уважаються І. Г. Александров, Г. М. Кржижановський, М. М. Баранський [7], М. М. Колосовський [26]. Істотний внесок у подальший Алампієв [3], А. М. Колотієвський [27], І. І. Бєлоусов [9], Т. М. Калашникова [15] та ін.

У цей час було сформульовано поняття про інтегральний економічний район. За Е. Б. Алаєвим, економічний район — це територіально цілісна частина народного господарства країни, що має наступні ознаки: спеціалізацію як основну народногосподарську функцію, комплексність, що розуміється у широкому сенсі як взаємозв'язок найважливіших елементів економічної та територіальної структур району, керованість, що дозволяє розглядати район як організаційний осередок територіального управління народним господарством. Об'єктивною основою економічного району є територіально-виробничий комплекс. [2, с. 227]

Зараз прийнято виділяти інтегральне районування, яке охоплює господарство в цілому, а саме — виробничу та невиробничу сфери економічної діяльності у їх єдності, та галузеве. Галузеве економічне районування розмежовує території виходячи з якоїсь однієї ознаки, тобто районується одна або декілька взаємопов'язаних галузей.

Прийнято наступні групи галузевого районування:

Районування демографічних умов економічного розвитку (поділ території країни за рівнем природного приросту населення на основі врахування коефіцієнтів народжуваності та смертності).

Районування галузей виробничої сфери — промисловості, сільського господарства, будівництва (загальногалузеві види), а також окремих вузькоспеціалізованих галузей (металургії, машинобудування, хімії, легкої промисловості).

Районування галузей невиробничої сфери, яке передбачає виявлення територіальних комплексів галузей охорони здоров'я, освіти, культури тощо.

Окремим видом районування є міжгалузеве районування, при проведенні якого враховується розміщення галузей, що входять до складу окремих міжгалузевих комплексів: агропромислового, транспортного, паливно-енергетичного, лісопромислового та ін.

У сучасній літературі економічний район розглядається не в тому самому значенні, що у 60-х роках XX ст. [3], коли у визначенні зазначалась виробнича спеціалізація району та наявність тісних внутрішніх економічних зв'язків. Швидкий розвиток сфери послуг (інформаційна сфера, рекреація, наука та ін.) та зміна пріоритетів у регіональному розвитку з економічних на соціальні і екологічні наповнили широковживаний в економічній науці термін суспільним змістом. З огляду на це, вдалим є визначення району О. Шаблія: "соціально-економічний район — географічно цілісна, просторово відмежована частина країни, в якій елементи господарського та соціального життя утворюють органічну єдність [34]. Отже, економічний район — територіально цілісна частина економіки, що має спеціалізацію, визначену її місцем у територіальному поділі праці, міцні внутрішні зв'язки, що об'єднують господарство, природу в єдиний територіальний соціально-економічний комплекс.

Основними ознаками району є:

1) прив'язаність території до головного ядра. Інтегральний район є гетерогенним і має просторові відмінності у темпах розвитку. Ядро (яким виступає найбільше в районі місто) розвивається більш динамічно, у ньому більшою мірою виражені ознаки району: це ділянка району, що концентрує максимальну інформацію про нього. В Україні такими містами — осередками суспільного життя є — Київ, Харків, Донецьк, Одеса, Дніпропетровськ, Львів, які організовують навколишні населені пункти та інші обласні центри, є центрами міжрегіональних систем розселення, потужними промисловими, культурними, науковими, транспортними центрами. Відсутність у районі такого потужного ядра ставить під питання правильність проведення районування.

2) комплексний розвиток району. Основою, цементуючим стержнем району є комплекс відповідного рівня. Мезенцев К. В. [29] визначає територіальний соціально-економічний комплекс як взаємообумовлене поєднання підприємств і організацій (закладів, установ на компактній території, що дає певний соціально-економічний ефект на основі спільного використання ресурсів території та високої інтенсивності взаємних зв'язків. Територіальний соціально-економічний комплекс — результат поділу праці — з одного боку, і територіальної інтеграції праці з іншого. Перше виражається через виконання певних господарських функцій загальнодержавного рівня — територіальну спеціалізацію, друге — через територіальну цілісність, комплексність господарства.

3) спеціалізація у загальноукраїнському поділі праці. Район спеціалізується на виробництві тих товарів і послуг, щодо яких у районі склались найкращі умови. Галузі спеціалізації, як правило, створюють основну частину валової доданої вартості району, є найбільш прибутковими, мають найвищий рівень рентабельності порівняно з іншими. Саме у спеціалізації проявляється зовнішня функція району.

4) можливість здійснювати у межах району територіальне регулювання і координації соціальних, економічних і демографічних процесів.

Головним засобом цього регулювання стає складання і реалізація обґрунтованих програм та концепцій науково-технічного, соціального, економічного розвитку районів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія економіки регіонів» автора Джаман М.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3.5. Економічне районування як метод регулювання територіальної організації господарства“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ КУРСУ "ТЕОРІЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ"

  • 1.4. Наукові методи дослідження економіки регіонів

  • РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

  • РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

  • 3.2. Сутність стратегії сталого розвитку регіону

  • 3.3. Стратегічні і тактичні цілі сталого розвитку регіону

  • 3.4. Методи, принципи і організаційна структура управління регіональним розвитком

  • 3.5. Економічне районування як метод регулювання територіальної організації господарства
  • 3.6. Економічні і екологічні імперативи розвитку регіону

  • 3.7. Моделі економічного розвитку

  • РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ — ЙОГО СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ

  • РОЗДІЛ 5. ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ І ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ

  • РОЗДІЛ 6. АНАЛІЗ СТАНУ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ

  • 6.3. Діагностика регіонального розвитку. Класифікація регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку

  • 6.4. Правові основи розвитку регіону

  • РОЗДІЛ 7. ЕКОНОМІКА РЕГІОНУ ЯК ЄДИНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС

  • ГЛОСАРІЙ