РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ КУРСУ "ТЕОРІЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ"

1.3.1. Сутність понять "економіка" та "структура економіки"

Першим наукове визначення терміну "економіка" дав давньогрецький мислитель Ксенофонт, який жив приблизно у 430-355 рр. до н.е. і написав книгу "Економікос". Ця назва складається з двох грецьких слів — "ойкос" (дім, господарство) та "номос" (знаю, закон, правило) — і дослівно означає "мистецтво ведення домашнього господарства" або "управління домашнім господарством". Інший давньогрецький філософ Аристотель (382-322 рр. до н.е.) в науці про багатство вирізняв "економію" (або сукупність споживних вартостей) і "хрематистику" (мистецтво робити гроші, збагачуватись).

Стародавні греки розуміли, що господарство потрібно вести впорядковано, притримуючись законів і певних правил. В той час наука про господарство лише зароджувалася і принципи раціонального господарювання вироблялися шляхом досвіду і узагальнення практики. Вже потім, на протязі сотень років створювалися і закладалися в реальне життя наукові принципи господарської діяльності. Поступово сформувалася, оформилася економічна наука як частина людських знань про способи і засоби отримання, розподілу, обміну і використання засобів існування людини. Так, при переході від феодалізму до капіталізму поступово долалася замкнутість феодальних господарств (вони були змушені продавати частину виробленої продукції на ринку, купувати там необхідні товари тощо), формувався єдиний національний ринок. Внаслідок цього виникла потреба у широкому тлумаченні поняття "економіка". Воно вже не обмежувалося домашнім господарством або господарством окремих господарюючих одиниць (рабовласників, феодальних маєтків та ін.), а охоплювало економіку всієї країни.

Розвиток і збагачення цього поняття відбувалося шляхом творення нових означень. Так у 1615 р. французький учений А. Монкретьєн увів поняття "ро1іпсо8" (державний, суспільний), яке у поєднанні з поняттям "економіка" означало "мистецтво державного управління господарством". Воно відображало процес активного втручання держави в економіку в період формування капіталістичного способу виробництва (держава насаджує розвиток мануфактури, створює компанії для управління і торгівлі з колоніями та ін.). Таке втручання наприкінці XIX ст. послаблюється, і з метою його теоретичного відображення англійський економіст А. Маршалл вводить у науковий обіг поняття "економіка". Оскільки без активного втручання держави в економіку жодна країна світу за сучасних умов існувати не може, то поняття "економіка" недостатньо відображає реалії дійсності. Але воно закріпилося насамперед у західній економічній науці і як правило, ототожнюється з поняттям "політична економія".

У сучасних умовах розвитку перед людством гостро постали проблеми глобалізації, що впливають на всі сфери людського суспільства: економічні, соціальні, політичні, культурні. Процес глобалізації носить об'єктивний характер і є результатом еволюції світової економіки, посилення світогосподарських зв'язків. Глобалізація світового розвитку стала актуальною, об'єктивною реальністю ще до початку XXI ст. В документах ООН вона розглядається як неминучий процес формування загальносвітових принципів влаштування життя, що об'єднує всі країни світу, всіх мешканців планети. Однак, вплив глобалізації на світову спільноту є неоднозначним: вона веде до значного росту економіки, але тільки невелика кількість країн отримує від неї зиск. Більшість країн потерпає від негативних наслідків у вигляді зростання бідності, уповільнення економічного росту. Та повернемося до сутності і походження слова "економіка". Якщо давні греки створили слово "економіка" як словосполучення "господарство і закони", то в наш час в термін "економіка" вкладається трохи інакший зміст, а саме: "господарство і наука про його ведення". І для того, щоб збагнути це подвійне значення (тлумачення) грецьке слово "економікос" поділяють на три відмінних значення:

1) як народне господарство певної країни загалом або окрема його сфера (наприклад, економіка сфери нематеріального виробництва), галузь (економіка сільського господарства, торгівлі тощо); господарство окремого району, регіону (економіка регіону), країни (економіка України), групи країн (економіка країн Західної Європи) або всього світу (світова економіка);

2) як певна сукупність економічних відносин між людьми, яка утворюється в процесі господарської діяльності, тобто виробництва продуктів і послуг, обміну ними, розподілу благ та їх споживання. Розвиток такої сукупності відносин нерозривно пов'язаний з еволюцією продуктивних сил, які у процесі взаємодії формують цілісну економічну систему певної суспільно-економічної формації (феодалізму, капіталізму та ін.);

3) як наукова дисципліна, певна система економічних наук, яка вивчає закони та закономірності господарської діяльності людей, розвитку певних територіальних соціально-економічних систем.

Отже, у певних випадках необхідно просто наголошувати, звертати увагу про що ми ведемо розмову: чи ми говоримо про економіку як господарство, чи про економічні відносини як науку.

Якщо ми говоримо про економіку як про господарство, господарську систему то необхідно зауважити, що економіка складається із економічних об'єктів. Економічним об'єктом в широкому розумінні слова правомірно називати і вважати все, що має пряме відношення до господарської діяльності. Це, перш за все, люди і тварини, будь-які речі, предмети чи група предметів, які мають безпосереднє відношення до господарства, які зв'язані і використовуються у господарських процесах, а також умови, в яких відбувається виробничий процес і доставка готової продукції до споживача. Головна складова економіки — це людина. Заради людини і в ім'я людини існую економіка, вона приречена задовольняти потреби народу. В той же час людина вносить в економіку свій труд, який представляє творчу силу будь-якої господарської системи, її розум, інтелект. Люди як фізично, так і розумово приймають участь у господарській діяльності, ініціюють її, направляють у потрібне русло, творчо підходять для забуття необхідних результатів. Про те і економіка зі свого боку впливає на формування і розвиток людської особистості, колективу і суспільства.

Фактично економіка виникла разом з людиною і розвивається в ім'я людини. Вона є результатом активного і свідомого впливу людини на природу з метою видобутку і отримання засобів існування. В цьому розумінні економіка є взаємодія людини з природою у процесі добування нею життєво необхідних благ. Люди вступають у контакт у процесі своїх економічних дій і використовують не тільки природне середовище, але і створене своїми руками. Тому цілком справедливо можна стверджувати, що економіка є взаємодія людини з навколишнім середовищем в інтересах забезпечення життєвого процесу, існування і розвитку людини і людства загалом.

В процесі освоєння і використання природних багатств, створення необхідних умов життя і життєвих благ між людьми виникають певні контакти. Таким чином, економіка зв'язана не тільки з впливом людини на довкілля, але й на взаємодію людей між собою у процесі господарської діяльності. В тому випадку, коли такі відношення зв'язані з виробництвом речей, створенням матеріальних благ, їх потрібно називати виробничими. Окрім чисто виробничих існують і інші види економічних відношень. В цілому економічні відношення — це ті, які виникають між людьми в зв'язку з виробництвом, обміном, споживанням, присвоєнням благ і грошових засобів.

Доцільно зауважити, що людина постає в економіці в трьох якостях. По-перше — це людина-виробник. Люди, які зайняті працею, тобто свідомою цілеспрямованою, корисною діяльністю, виконуючи певну роботу, створюють корисний для них і суспільства економічний продукт. Вони виробляють матеріальні і духовні цінності, які необхідні для підтримки життя, задоволення потреб. (Діти, інваліди і старше покоління, які представляють непрацездатну частину населення суспільства, не можуть бути повністю виробниками, але значна частина таких людей працюють по мірі можливостей). По-друге — людина-споживач. Ця роль носить загальний характер. Споживачами виступають всі люди. У певній мірі люди можуть самі себе задовольнити, виготовляючи предмети, які споживають, але в основному люди-виробники створюють блага не тільки для власного споживання, але і задовольняють потреби інших людей. А інші в свою чергу, виробляють те, що необхідно для даних людей. Третя роль людини, а точніше, окремих людей в економіці — це люди-організатори. Діяльність виробників і споживачів вимагає погодження, координації дій. Тобто потрібне управління виробничим процесом, розподілом і споживанням благ. Таких людей ще називають керівниками (управлінцями) тому, що вони здійснюють управління економікою і без них економіка не може обійтись, не може функціонувати.

Другою складовою частиною економіки є природне середовище в тій його частині, в якій воно використовується у господарській діяльності людини як для виробництва засобів виробництва, так і для виробництва предметів споживання та створення умов існування. Природне середовище є складовою для економіки із якої людина черпає необхідну сировину і в той же час у природу вона викидає всі відходи виробництва і споживання. Тобто засмічує довкілля, робить його хворим. Хоч рослинний і тваринний світ частково ще забезпечує людей засобами існування про те виходить замкнуте коло: людина живе і лікується природою, а природа в наш час стала хвора людиною.

Оскільки природа покликана створювати засоби існування людей, то потрібно вияснити "хто", "з чого" і "за допомогою чого" буде виробляти для людей необхідні речі і предмети. Все те, що застосовується для досягнення конкретних економічних цілей, використовується як засоби їх досягнення — це економічні ресурси. Ресурси — вихідне джерело економічного творення, це те, що плекає економіку і використовується в економічних процесах. Ресурси є фактичні, якими вже володіє і використовує держава, а є потенційні — це ті, які можуть бути використані в економічних цілях, (це перспективні ресурси), при умові вдосконалення виробничо-технологічного процесу.

Економічні ресурси — поділяються на виробничі ресурси і ресурси споживання. Виробничі ресурси в свою чергу поділяються на: а) трудові ресурси і б) природні. Трудові ресурси — це люди, віком від 16 років до пенсійного віку, які здатні працювати, володіють необхідними фізичними даними, розумовими здібностями, знаннями, уміннями і навичками. Коли ведеться мова про трудові ресурси, то перш за все слід враховувати вік, стан здоров'я, професійну підготовку, знання і здатність людини виконувати трудову діяльність, яка приносить користь собі та людям.

Природні ресурси є головним фактором життєзабезпечення людства на всіх етапах його історичного розвитку. Вони охоплюють землю, повітря, воду, флору і фауну, корисні копалини, джерела енергії і все решта багатство, яке є у природі і може бути використано людиною для матеріальних і духовних благ, для відтворення життя. Це частина природи, яка уже залучена у господарський процес, є матеріальним джерелом виробництва і середовищем розміщення економічних об'єктів. Сукупність природних ресурсів регіону (країни) — це природно-ресурсний потенціал, який впливає на виробництво, структуру економіки, підприємницький клімат і визначає склад і структуру видів діяльності в регіоні.

Третя складова економіки — це так зване антропогенне середовище, до якого відносяться всі об'єкти, які створила людина. Так як люди створюють те, що їм необхідно для існування і життєдіяльності, то світ, який нас оточує із предметів і речей, які створені розумом і руками людей, необхідно вважати частиною економіки. Люди створили на Землі " другу природу" у вигляді будинків, споруд, підприємств, доріг, мостів, машин і багато чого іншого. Прикро зауважити той факт, що створене штучне довкілля витісняє природне, навіть знищує природне середовище і цей процес уже стає некерований. Антропогенне середовище як частину економіки ділять на дві складові частини. Перша із них — це економічні об'єкти виробничого призначення, які називаються засоби виробництва. Використовуючи їх в економіці, безпосередньо здійснюється виробнича діяльність, тобто виготовляються предмети, речі, товари і все решта, що необхідно людям. їх ще називають капітальними ресурсами, або просто капіталом. В першу чергу це основні засоби виробництва у виді виробничих будівель, споруд, обладнання, машин, інструментів, приладів. Основними їх називають тому, що ці засоби використовуються на протязі багатьох виробничо-технологічних циклів для виробництва великої кількості одиниць продукції.

До засобів виробництва відносять і обігові (оборотні) засоби у вигляді сировини, матеріалів, із яких виготовляються продукти і енергія, яка використовується у виробництві. Обігові засоби є одноразовими ресурсами, які. як правило, повністю використовуються на протязі одного виробничого (технологічного) циклу.

До матеріальних ресурсів відносяться також енергетичні джерела, паливо, енергія. Інформаційні ресурси також відносять до виробничих ресурсів. У сучасному виробництві дуже широко застосовуються програми, проекти, результати наукових пошуків, цифри, які у сукупності являються інформаційними ресурсами економіки. Частково необхідну інформацію несуть у собі люди, трудові ресурси, які володіють знаннями, потрібними у технологічному процесі, але велика кількість інформаційних джерел існує самостійно.