РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ КУРСУ "ТЕОРІЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ"

5) економічні регіони першого порядку (генеральні), тобто регіони, які утворюють схеми регіонального макроподілу країни;

6) програмні (планові) регіони, на які поширюються цільові програми соціально-економічного розвитку і межі яких не збігаються за територією з регіонами єдиної мережі;

7) унікальні (проблемні і проектні) регіони, які виділяються в країнах, що розвиваються, і пов'язані із зведенням крупних новобудов (проектні регіони) або характеризуються дуже низьким рівнем розвитку (проблемні) [12].

З точки зору управління можуть бути регіони, які мають свій орган господарського управління і самостійні плани соціально-економічного розвитку, та регіону, в яких такі органи і плани відсутні.

Класифікацію типів регіонів можна проводити за географічним положенням, за виконавчими функціями, за рівнем урбанізації, за рівнем і типом господарського розвитку, за галузевою спеціалізацією, за стадіями промислового освоєння [22]. Отже, регіон — це територіальна соціально-економічна система із поєднанням підсистем та окремих елементів, яка характеризується спеціалізацією, єдністю та цілісністю відтворювального процесу.

1.3.3. Сутність поняття "економічного простору" та його роль у формуванні регіональних соціально-економічних систем.

Економічний простір — це господарська система, розвиток якої взаємозумовлений зв'язками між природою, суспільством та економічними відносинами, між суб'єктами господарювання. Він являє собою насичену територію, що має багато об'єктів і зв'язків між ними: населені пункти, промислові підприємства, транспортні мережі, різноманітні об'єкти інфраструктури загального користування. Близьким до поняття "економічний простір" є "просторова (територіальна) структура економіки" і "просторова (територіальна) організація господарства".

Якщо більша частина об'єктів економічного господарювання знаходиться на певній території, то економічна діяльність виходить за межі території і використовує ресурси, що знаходяться поза поверхнею землі, тобто за межами території. Це — і атмосфера, і літосфера, і гідросфера, і космічний простір. На відміну від території, що вимірюється показниками площі (м2, км2, га) ці сфери визначаються тривимірністю — довжиною, шириною та висотою чи глибиною.

В колишньому СРСР на всій території функціонував єдиний народногосподарський комплекс, що базувався на загальнодержавній власності та планово-розподільчій системі управління. В перехідному періоді істотну роль у функціонуванні економічного простору починають грати ринкові відносини, а держава виступає як безпосередній учасник ринку (як власник) і його внутрішній регулятор і координатор. Необхідними ознаками (і умовами) єдиного простору є: 1) загальне економічне законодавство; 2) єдність грошово-кредитної системи; 3) єдність митної території; 4) функціонування загальних інфраструктурних систем (енергетики, транспорту, зв'язку тощо).

Важливими складовими єдиного економічного простору є національні ринки товарів і послуг, праці, капіталів.

Специфічною ознакою економічного простору є те, що він формується виробничими відносинами, тобто зв'язками між функціонуючими системами, об'єктами та суб'єктами підприємницької та господарської діяльності. Формування економічного простору — це насамперед розвиток системи відносин щодо розміщення множини економічних об'єктів на території, утворення науково-обґрунтованих форм їх комплектування й організації взаємодії між ними.

В Конституції України зафіксовані головні вимоги, що забезпечують єдність економічного простору країни, у тому числі:

гарантована єдність економічного простору, вільне переміщення товарів, послуг і фінансів, захист конкуренції, свобода економічної діяльності, незабороненої законом;

недопущення встановлення внутрішніх митних меж, зборів мита і будь-яких інших перепон для вільного переміщення товарів, послуг і фінансів;

заборона введення емісії інших грошей в Україні, окрім гривні.

Більшість країн світу,окрім найменших, мають неоднорідний економічний простір. Але навіть у межах неоднорідного економічного простору виділяють особливі частини — анклави й ексклави.

Анклав — відокремлена ділянка території, яка по відношенню до території, що її оточує, відрізняється специфічними умовами (економічними, фінансовими, національними, національно-культурними тощо). Типовими прикладами анклавів є вільні й офшорні економічні зони, що мають особливі режими зовнішньоекономічної й фінансової діяльності.

Ексклав — це відокремлена від основної території країни її частина. Наприклад, у Російській Федерації усіма ознаками ексклаву володіє Калінінградська область, оточена територіями Польщі й Литви. У певному сенсі ексклавами є об'єкти за кордоном, що знаходяться у власності, в оренді чи під юрисдикцією держави (території посольства тощо).

Регіон є частиною економічного простору. З точки зору внутрішньої просторової структури, регіони поділяються на два основних типи: однорідні та вузлові.

Однорідний (гомогенний) регіон не має великих внутрішніх різниць за суттєвими критеріями, наприклад, за природними умовами, щільністю населення, доходами на душу населення тощо. Очевидно, що повністю однорідний регіон — це абстракція, в реальності повністю однорідних регіонів не буває. Навіть якщо за багатьма критеріями регіон відносно однорідний, то за окремими — обов'язково неоднорідний. Зокрема, навіть у районі будь-якого особливого природного об'єкта (водного джерела, родовища корисних копалин тощо) чи великого міста виділяється регіон однорідним відразу за багатьма критеріями. Поняття "однорідного (гомогенного) регіону" має головним чином концептуально-методологічне значення.