РОЗДІЛ 7. ЕКОНОМІКА РЕГІОНУ ЯК ЄДИНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС

7.1. Поняття і структура господарського комплексу

Економічний розвиток держави обов'язково супроводжується процесами поглиблення суспільного поділу праці і спеціалізації у господарській діяльності. Але будь-яка спеціалізація доцільна та правомірна тільки при наявності координації діяльності і формування зв'язків між різними галузями і виробництвами. Розвиток і певна фіксація таких зв'язків приводить до тісного поєднання суб'єктів господарювання, тобто до створення господарського комплексу економіки.

До основних факторів формування господарського комплексу як національної економіки так і регіону слід віднести: 1) економіко-географічне положення;2) природно-ресурсний потенціал; 3) трудоресурсний потенціал;4) історію розвитку і рівень господарського освоєння території.

Головна особливість господарського комплексу — це розвиток у історичній динаміці галузевої та територіальної структури суспільного виробництва. Суспільне виробництво розглядається як об'ємна проекція інноваційних, технологічних і соціальних циклів на території країн, або будь-якого з її регіонів. Кожний етап розвитку національної економіки визначається появою групи лідируючих галузей економіки, яка у майбутньому створювала навколо себе специфічну сферу.

Динаміка розвитку господарського комплексу України, як складової частини світової економіки, поділяється на низку великих соціально-економіко-технологічних періодів: доаграрний, аграрний, індустріальний, постіндустріальний. На цих етапах принципово змінюються взаємовідносини між людьми та природою, між економікою та природою, між людьми поміж собою. Змінюються також галузеві пропорції господарства та стан суспільного і територіального поділу праці.

Не вдаючись до подробиць давно минулих двох перших періодів, які породили первинну сферу виробництва (сільське господарство), зазначимо, що більшість сучасних економік світу знаходяться на індустріальному етапі розвитку. У розвинених країнах, принаймні на локальному рівні йде активний процес перетворення індустріального суспільного виробництва в постіндустріальний. Якщо для індустріального суспільства лідируючим є галузі промисловості та будівництва (вторинна сфера) то для постіндустріальної епохи галуззю-лідером стає сфера послуг (третинна сфера), яка опирається на нагромаджене національне багатство. Національною перевагою сфери послуг є те, що вона в межах виробничого сектора дозволяє поступово перетворити ресурсоспоживаючу національну економіку (господарський комплекс) у ресурсовідтворювальну.

Наявність трьох сфер у структурі світової економіки дозволяє поділити країни світу саме за цією ознакою. Багато країн знаходяться на етапах, де первинна сфера є динамічною, тобто у цих країнах лідерами є галузі сільського та лісного господарства. Інші країни (до них належить і Україна) знаходяться у зоні вторинної сфери, де лідирують промисловість і будівництво. Третя група країн (США, Японія, Німеччина та інші) практично вступили у постіндустріальний період з домінуючою галуззю "сфера послуг". Аналіз тенденції розвитку світової економіки вказує на те, що в глибині вторинної і третинної сфер відбувається поступове формування четвертинної сфери національних економік — інформаційної індустрії, як галузі-лідера нової (інформаційної) технологічної хвилі. Особливістю цієї індустрії є її багатофункціональність, яка полягає в тому, що вона одночасно є інфраструктурною галуззю (зв'язок), сукупністю найновіших наукомістких галузей промисловості (галузі високих технологій) та сферою інтелектуальної праці і специфічних, інформаційних послуг.

Україні притаманний високий рівень господарського освоєння території. Цьому сприяли її вигідне географічне положення, різноманітний природно-ресурсний потенціал та особливості територіального поділу праці і колишньому Радянському Союзі, у складі якого Україна знаходилась до 1991р. Саме в Україні була створена перша в СРСР вугільно-металургійна база, велика база важкого машинобудування, крім того, їй відводилась роль всесоюзної житниці. Орієнтація економіки України на розвиток важкої індустрії суттєво деформувала структура її господарства і зумовила значне переважання ресурсо-, енерго-, матеріале-, та трудомістких галузей, недостатній розвиток наукомістких виробництв, соціальної інфраструктури та галузей, що виробляють товари народного споживання. Співвідношення між галузями групи "А" (виробництво засобів виробництва) та групи "Б" (виробництво предметів споживання) в 1991 р. складало 72%:28%, у той час як у розвинених країнах співвідношення на користь галузей групи "Б".

Домінування галузей, що поглинають значні обсяги ресурсів та капіталовкладень за умови низької ефективності їх використання, застосування переважно екстенсивних методів нарощування виробництва (розширення існуючих виробництв, а не їх модернізація, експлуатація нових родовищ замість запровадження ресурсозберігаючих технологій), недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази (старі закони не відповідали принципам формування ринкової економіки, а нові постанови досить часто носили суто популістський характер і не сприяли вирішенню основних економічних завдань), значна корумпованість влади стали основними дезорганізуючими факторами економічного розвитку України в перші роки її незалежності та зумовили глибокі кризові явища у всіх сферах економіки. Значний економічний спад спостерігався у першій половині 90-х років XX ст. і свого максимуму досяг у 1994 році: так виробництво промислової продукції в 1994 р. у порівнянні з 1990 р. скоротилось на 41%, національний дохід — на 54%, а за період 1991-1999 рр. виробництво валового внутрішнього продукту зменшилось більш як удвічі. У другій половині 90-х років намітилася позитивна тенденція щодо оздоровлення економіки України, чому сприяли успішно проведена грошова реформа (1996р.), ринкові перетворення (розвиток підприємництва, виникнення та розвиток нової форми господарювання в сільському господарстві — фермерства), різке зниження темпів інфляції, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, поліпшення інвестиційного клімату в країні, створення умов для розвитку інноваційної діяльності, участь України в євро інтеграційних процесах.

Сучасний господарський комплекс України — це складна динамічна система взаємопов'язаних компонентів (галузей, виробництв, видів діяльності), розвиток та розміщення яких територіально диференційовані залежно від конкретних умов та особливостей територіального поділу праці. Особливостями сучасного етапу розвитку господарства України є:

- наявність потужної промислової та агропромислової ланок;

- формування ринкових відносин в усіх сферах економіки;

- активна участь країни у міжнародному поділі праці;

- наявність потужної мінерально-сировинної бази;

- наявність високоякісних земельних ресурсів (близько половини площі чорноземів світу);

- низький рівень забезпеченості власними паливно-енергетичними та лісовими ресурсами;

- значні територіальні диспропорції у розподілі водних ресурсів;

- суттєве переважання виробництв засобів виробництва над виробництвом товарів народного споживання;

- надмірна концентрація промислового виробництва в двох регіонах — Донецькому та Придніпровському;