РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

Теорія економіки регіонів


2.1. Місце регулювання економічного розвитку регіонів у діяльності держави і регіональних теоріях


Останніми роками проблемам державного регулювання територіального (або регіонального) розвитку, регіональній економічній політиці в українських наукових дослідженнях приділяється немало уваги, проте загальноприйнятих тлумачень багатьох термінів до цих пір не існує. Ми обмежимося лише тим, що приведемо найбільш поширені, на наш погляд, тлумачення тих або інших термінів, щоб ясно визначити предмет навчання. Під державним регулюванням територіального (або регіонального) розвитку зазвичай розуміються дії держави, мета яких — вибіркова дія на соціально-економічний, політичний, екологічний розвиток окремих територій. Відповідно, державне регулювання економічного розвитку регіону — це цілеспрямована дія держави на економічний розвиток окремих територій (у зарубіжній літературі називають регіональною економічною політикою). При цьому під державою в преважній більшості випадків маються на увазі центральні органи влади, хоча строго кажучи, стосовно федеральних країн, необхідно говорити про регулювання економічного розвитку регіонів федеральними органами влади, а якщо мова йде одночасно і про федеральні, і про унітарні держави, то про регулювання економічного розвитку регіонів центральними органами влади.

Такими чином, під державним регулюванням економічного розвитку регіонів розуміються дії центральних органів влади, мета яких — вплив на економічний розвиток окремих територій. Регіональна економічна політика (або регіональна політика) вживається як синонім державного регулювання економічного розвитку регіонів, і не включає економічну політику регіональних органів влади. Але оскільки вибірково впливають на розвиток регіонів майже всі дії законодавчих і виконавчих органів влади, то необхідно зупинитися на проблемі відношення тих або інших дій держави до регіональної економічної політики.

Всі інструменти державної економічної політики, які так чи інакше впливають на регіональний розвиток, можна розділити на складові. Перша — власне державне регулювання територіального розвитку — та друга складова державної економічної політики — це муніципальна, основна мета якої — вплив на соціально-економічний розвиток регіонів. Всі інші цілі, навіть якщо вони і існують, носять другорядний характер. Решта механізмів дії економічної політики на регіональний розвиток відноситься до так званих "регіональних наслідків нерегіональних рішень". В цьому випадку мова йде про вплив на регіональний розвиток заходів місцевої економічної політики, яка безпосередньо впливає на свої або інші регіони.

Звичайно, існують певні рішення, відношення яких до державного регулювання територіального розвитку або до "регіональних наслідків нерегіональних рішень" суперечливе або складне. Наприклад, підтримка вугільної галузі в тих або інших регіонах може здійснюватися як для самої галузі, так і для запобігання зайвій соціальній напруженості в регіонах. Відповідно, в першому випадку мова йде про структурну політику, в другому — про регіональну і однозначно оцінити це можна, тільки знаючи мотиви ухвалення рішень.

Державне регулювання територіального розвитку складається з механізмів поточної та інвестиційної підтримки регіонів. Поточна підтримка здійснюється в основному в рамках міжбюджетних відносин (за рахунок надання різних видів фінансової допомоги нижчепідлеглим бюджетам). На економічний розвиток регіонів міжбюджетні відносини надають непряму дію — за рахунок фінансової допомоги регіони або муніципалітети отримують більше можливостей для стимулювання економічного розвитку, для надання більшого об'єму соціальних послуг, що відбивається на інвестиційній привабливості територій. Через відсутність прямої дії на економічний розвиток регіонів міжбюджетні відносини в зарубіжній літературі до регіональної економічної політики, як правило, не відносять. Регіональною економічною політикою зазвичай вважають інвестиційну підтримку, інакше кажучи — заходи, що безпосередньо впливають на економічний розвиток регіонів. Тому не дивно, що організація міжбюджетних відносин і проведення регіональної економічної політики в більшості країн (і Україна не виключення) знаходиться у впровадженні різних міністерств і відомств. Міжбюджетні відношення знаходяться у віданні міністерства фінансів, регіональна економічна політика — у міністерства економіки або спеціальних міністерств з регіональних питань.

Особливості впровадження регіональної економічної політики знаходяться в певній залежності від типу державного устрою. У федеральних державах, на відміну від унітарних, ширші повноваження регіонів — суб'єктів федерації, і те, що проводиться регіональними урядами економічна політика має більш суттєву дію на розвиток територій. У федераціях влада регіонів активніше притягується до реалізації власне регіональної економічної політики — співфінансування тих або інших витрат, сумісного (з федеральними органами влади) ухвалення рішень відносно вибору підтримуваних територій і використовуваних для цього інструментів. Проте відбувається зближення федеральних і унітарних держав по тій ролі, яку регіональна влада грає в реалізації економічної політики.

Теорії державного регулювання економічного розвитку регіонів складають особливу частину в регіональних теоріях. Однак обмежуватися тільки аналізом цієї групи теорій не можна, оскільки вони в значній мірі ґрунтуються на теоріях економічного зростання регіонів (інакше кажучи, неможливо судити про державне регулювання економічного розвитку регіонів без розуміння причин, які обумовлюють міжрегіональні відмінності у темпах зростання). Важливо зауважити, що існують два основні підходи до їх побудови. Перший — застосування до регіонів моделей економічного зростання аналогічних моделей, які розроблені для пояснення загально національного зростання. Другий — ґрунтується на аналізі поведінки окремих підприємств або фірм, оскільки саме їх діяльність визначає в основному розвиток регіонів. Причини, по яких компанії вибирають для своєї діяльності той чи інший регіон, розглядаються теоріями розміщення. Але перш ніж почати розгляд регіональних теорій, необхідно згадати про те, що розробкою цих теорій займаються, як економіко-географи так і економісти. Що не дивно, адже провести чітку межу між економічною географією і регіональною економікою практично неможливо. Цікаво, що пояснення цьому давали навіть філософи. Відповідно до генетичної класифікації наук по формах руху матерії (у лінійному вигляді вона була запропонована Ф. Енгельсом, в нелінійному вигляді — Б.М. Кедровим; розвитком нелінійної класифікації займався Лямш B.C. [8]) економічна географія і регіональна економіка знаходиться на стику географії — вірніше фізичної географії і економіки (точніше, частини суспільних наук).

Слід також відзначити, що в різних країнах пріоритет надавався різним напрямам регіональній теорії. Найбільш сильні наукові школи склалися у Німеччині, Швеції, Великобританії, СІЛА і Франції. У Німеччині традиційно підвищена увага приділяється теоріям розміщення — авторами більшості основоположних^робіт в цій області були німецькі економісти і економіко-географи (И.Г. фон Тюнен, В. Лаунхардт, А. Вебер, А. Предьоль, А. Льош, Р. Гроц і інші) [6]. Німецькі вчені зробили значний внесок до розвитку теорії регіонального зростання (X. Зіберт, X. Гирш, К. Крігер-Боден) і регулювання територіального розвитку (В. Крісталлер і А. Льош), проте в основному вони лише продовжували розвиток ідей представників інших національних шкіл.

У першій половині XX ст. теоріями розміщення активно займалися також в Швеції в рамках Стокгольмської школи економічної думки — у 20-30-і роки найбільшу популярність здобув Т. Палландер. Декілька пізніше Г. Мюрдаль став автором однієї із базових моделей регіонального зростання. Серед шведських вчених-регіоналістів треба назвати також Т. Хегерстранда, що зіграв важливу роль у розвитку як теорій розміщення, так і регулювання територіального розвитку.

Британська школа представлена дослідниками практично всіх напрямків регіональної теорії (Д. Сміт, X. Річардсон, С. Р. Деннісон, Е.А Робінсон, Г. Камерон і ряд інших учених). У цьому вона схожа з американською школою (значний розвиток в теорію розміщення внесли X. Хотеллінг, Р. Вернон, М. Сторпер, Р. Уолкер, теорій регіонального зростання — Дж. Фрідман, Е. Таафе, теорій державного регулювання територіального розвитку — Е. Гувер). Разом з тим англосаксонські дослідження в регіональній теорії не склали таких закінчених напрямів, як німецькі роботи в області класичних теорій розміщення.

Французькі економісти і економіко-географи завжди виявляли підвищену цікавість до соціальних питань, в регіональній теорії найбільший внесок був ними внесений до пов'язаних з урбаністикою концепції "полюсів зростання" і "осей розвитку" (Ф. Перру, Ж.-Р. Будвіль, П. Потье).

Масштабні дослідження в області регіональної теорії велися і вітчизняними економістами і географами. В основному вони пов'язані з розвитком західних ідей. Самобутніми є головним чином роботи представників радянської Районної школи географії М.М. Баранського, І. А. Вітвера.


2.2 Теорії розміщення як базові у регіональній економіці


Всі теорії розміщення можна розділити на статистичні і динамічні. Статистичні теорії з'явилися в першій половині XIX століття. Динамічні теорії — приблизно через століття — на початку XX століття.

Перші теорії розміщення, що вважаються тепер класичними штандортними теоріями, пов'язані з іменем И.Г. фон Тюнена, В. Лаунхардта і А. Вебера.

Основними особливостями цих теорій є: а) розгляд одного окремо узятого сільськогосподарського або промислового підприємства; б) припущення, що дані по всіх факторах розміщення можна зібрати, узагальнити і отримати точну відповідь про оптимальне місце будівництва підприємства (розміщення виробництва).

Зауважимо, що класичні стандартні теорії розроблялися сотнею авторів, проте найбільш повний огляд цих теорій зробив Т.Паландер [25], який вважав ключовими роботами якраз Тюнена, Лаунхардта і Вебера.

И.Г. фон Тюнен вважається першим, хто обґрунтував наявність об'єктивних закономірностей розміщення товарного виробництва (перша його робота з'явилася в 1826 р.[19]). Тюнен запропонував модель розподілу в просторі спеціалізації і способів ведення сільського господарства залежно від відстані до міста, що є одночасно ринком збуту сільськогосподарської продукції і постачальником промислових товарів. Транспортні витрати виступають як основний фактор розміщення в моделі Тюнена.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія економіки регіонів» автора Джаман М.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ КУРСУ "ТЕОРІЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ"

  • 1.4. Наукові методи дослідження економіки регіонів

  • РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ
  • РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

  • 3.2. Сутність стратегії сталого розвитку регіону

  • 3.3. Стратегічні і тактичні цілі сталого розвитку регіону

  • 3.4. Методи, принципи і організаційна структура управління регіональним розвитком

  • 3.5. Економічне районування як метод регулювання територіальної організації господарства

  • 3.6. Економічні і екологічні імперативи розвитку регіону

  • 3.7. Моделі економічного розвитку

  • РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ — ЙОГО СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ

  • РОЗДІЛ 5. ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ І ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ

  • РОЗДІЛ 6. АНАЛІЗ СТАНУ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ

  • 6.3. Діагностика регіонального розвитку. Класифікація регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку

  • 6.4. Правові основи розвитку регіону

  • РОЗДІЛ 7. ЕКОНОМІКА РЕГІОНУ ЯК ЄДИНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС

  • ГЛОСАРІЙ