РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

3.1. Економічне зростання як категорія економіки.

У найзагальнішому вигляді розвиток визначається як незворотна, спрямована, якісна, закономірна зміна об'єктів будь-якої природи. Розвиток — це рух, який призводить не лише до кількісних змін, а й породжує нову якість. Спрямованість розвитку характеризує його векторний характер. Розвиток породжується внутрішніми причинами, які відповідають природі об'єкта, а не суто зовнішніми обставинами, хоча й мають значний вплив на нього. Однак, рушійна сила розвитку будь-якого об'єкта лежить в середині нього самого. Причиною розвитку є внутрішні суперечності об'єкта.

За характером та швидкістю змін розрізняють два протилежних різновиди розвитку — еволюція і революція. Еволюція — вид розвитку з поступовим характером змін. Революція — стрімкий вид розвитку із раптовим переходом у нову якість. Ці види розвитку відрізняються механізмами дії закону переходу кількісних змін у якісні.

За направленістю виділяють два напрями процесів розвитку — прогресивний та регресивний. Прогрес — рух об'єкта, що розвивається, уперед, по висхідній траєкторії, від нижчого до вищого, від гіршого до кращого, від менш досконалого до більш досконалого. Регрес — рух об'єкта назад, по низхідній траєкторії, від вищого до нижчого, від кращого до гіршого, його деградація.

Динаміка економічних процесів проявляється в різних напрямах руху — розвитку чи занепаду, які, в свою чергу, можуть мати різні форми.

Економічний розвиток — це перехід від одного стану економіки до іншого, який характеризується розширенням виробництва нових товарів і послуг з використанням нових технологій. Економічний розвиток є багатофакторним процесом, який відображає зміни у всіх сферах господарського життя країни.

Для оцінки цього рівня використовують систему показників, яка включає :

— валовий внутрішній продукт на душу населення;

— показники ефективності функціонування економіки, що обчислюються на базі ВВП;

— виробництво основних видів продукції на душу населення;

— рівень та якість життя населення.

Інтегральним показником економічного розвитку є індекс людського розвитку. Цей показник розраховується як середньозважена величина від індексів чотирьох показників: 1) очікуваної тривалості життя, 2) рівня грамотності дорослого населення, 3) рівня охоплення населення початковою, середньою та вищою освітою, 4) рівня виробництва реального ВВП на душу населення із врахуванням купівельної спроможності.

Співставлення індексу людського розвитку кожної держави показниками дає можливість визначити її порівняльний індекс та місце. Якщо цей індекс менший за 0,5, то країна має низький рівень людського розвитку, від 0,5 до 0,8 — середній рівень; 0,8 і більше — високий. Україна за індексом людського розвитку (менше 0,8) входить до першої сотні країн світу.

Одною з форм розвитку є економічне зростання, яке має позитивну динаміку. Воно не тотожне економічному розвитку. Економічне зростання є частковим випадком розвитку, може мати різний кількісний та якісний характер змін. Категорії "розвитку" та "економічного зростання" співвідноситься як загальні і часткове. Поняття розвитку є більш ширшим та змістовнішим, оскільки характеризує здатність підвищувати якість життя за рахунок сукупності факторів в тому числі і економічного зростання.

Економічне зростання може відбуватися і без економічного розвитку, але економічний розвиток неможливий без економічного зростання. Проблема економічного зростання є найважливішою проблемою економічної теорії та практики на сучасному етапі.

Економічне зростання як категорію досліджували економісти ще в XVIII— XIX ст. (Ж.Б.Сей, І. фон Тюнен та ін.) а в кінці 30-х років XX ст. вивчення цієї проблеми виділилось в окремий напрямок. [31]

Основоположниками теорії зростання вважаються американський економіст Е.Домар і англієць Р.Харрод. Вивчення цього процесу у сучасній економічній теорії проходить за трьома основними напрямами. Перший напрям — це неокласичні теорії зростання, в основі яких лежать положення про ринкову саморегуляцію, розроблені А.Маршаллом і Л. Вальрасом. Провідним ідеологом цього напряму сьогодні вважають М.Фрідмана. Другий напрям — це неокейнсіанські теорії, які поєднують декілька течій (Д. Тобін, О.Сімомура, С.Фудзіно). Третій напрям спирається на праці К. Маркса, И. Шумпетера, Дж. Ст. Мілля.

На сьогодні не існує єдиного тлумачення категорії економічного зростання. Суть економічного зростання визначається по-різному. Одні вчені визначають економічне зростання як збільшення загального обсягу валового національного продукту за певний період або як збільшення чистого національного продукту на душу населення. Інші дослідники вважають, що економічне зростання має місце тоді, коли разом із збільшенням населення відбувається аналогічне за темпами зростання національного доходу. Деякі економісти ототожнюють економічне зростання з розвитком економіки взагалі (зростання продуктивних сил, суспільного продукту, добробуту населення тощо). Однак переважає думка, що економічне зростання — це такий економічний розвиток, коли протягом певного періоду кількісно і якісно зростає суспільне виробництво.

Деякі трактування категорії "економічне зростання" наведено на рис.3.1.