РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ — ЙОГО СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ

Однак, найбільш універсальною характеристикою оцінювання ЕП залишається показник ВВП. Він визначає не тільки сучасний стан розвитку національної економіки але й особливості її галузей і територіальної структури, ефективність функціонування окремих її сфер, галузей і регіонів, ступінь залучення у світові інтеграційні процеси. Тому слід виділити фактори, що впливають на розмір і структуру ЕП регіону чи держави у цілому, його динаміку за кожний конкретний період часу:

- обсяг і доступність ресурсів;

- досягнутий рівень технічного розвитку, що визначає якість і продуктивність технічної бази економіки;

- нагромаджений потенціал в області прикладних і фундаментальних наукових досліджень;

- професійний рівень підготовки кадрів, що характеризує якість трудових ресурсів регіону (чи країни).

У результаті сукупної дії цих факторів у складі ЕП регіону формується трудоресурсний, природно-ресурсний, науково-технічний, інформаційний, виробничо-технологічний, торгово-експортний та інші потенціали господарської системи регіонів. Кожний з цих потенціалів має свої особливості і закономірності розвитку, свої якісні та кількісні характеристики.

Професор Школа І.М. в системі пріоритетів регіону виділяє зовнішньоекономічну та торговельну діяльність і підкреслює невикористані можливості на прикладі Чернівецької області для розміщення і розвитку вільних економічних зон, створення та розвитку міжнародних транспортних коридорів, зон безмитної торгівлі, консигнаційних складів [10]. Ми також приєднуємося до думки, що системно-діагностичний аналіз розвитку регіону, орієнтований на виділення "точок зростання" та ієрархій проблем росту, дає можливість виявити роль окремих галузей в комплексному розвитку регіону.

При аналізі провідних галузей можна виділити два підходи:

- виявлення суперечностей, "вузьких місць", потенційно проблемних чинників;

- визначення сильних сторін, джерел стабільності, позитивних нововведень, точок росту ефективності.

У регіональній економічній політиці на сучасному етапі трансформації економіки пріоритетним напрямком стає орієнтування на відновлення використання існуючих виробничих можливостей всіх галузей діяльності. Проаналізувавши всі підходи до оцінки соціально-економічного розвитку регіону, можна зазначити, що в них фігурують показники, які безпосередньо пов'язані з розвитком торгівлі. Це свідчить про те, що особливу значущість в системі сталого соціально-економічного розвитку регіону має задоволення потреб та інтересів населення, адже вони виступають рушіями дій та вчинків людей, формуючи систему економічних відносин. Торгівля є умовою розвитку економіки, її двигуном [10]. Саме ця сфера економічної діяльності забезпечує можливість суспільного визнання виробленого товару і його вартості, замикає кругооборот капіталу та забезпечує його зростання. Торгівля є головним ресурсним потенціалом для функціонування економіки регіону, об'єднуючою ланкою між виробником матеріальних благ та замовником, споживачем результатів діяльності економічної системи. Тому економічний потенціал регіону, рівень життя людей можуть визначатися рівнем розвитку торгівлі, її здатністю здійснювати економічну діяльність, задовольняти запити населення.

Розвиток товарно-грошових відносин при поєднані інтересів господарюючих суб'єктів на певній території дозволяє повною мірою використати весь потенціал горизонтальних зв'язків, поєднати окремі галузі виробництва з потребами різних суспільних груп. Споживчий ринок тісно пов'язаний з обсягом виробництва в області товарної продукції, достатньої для формування балансів товарів народного споживання; економічно вигідними внутрішніми та міжрегіональними зв'язками, що забезпечують товарами широкого вжитку. Місткість ринків споживачів товарів безпосередньо залежить від платоспроможного попиту населення та рівня розвитку невиробничої сфери в регіоні. Коли задовольняється народногосподарська потреба і попит населення на товари і послуги, торгівля сприяє зайнятості і росту доходів, то забезпечується комплексний розвиток економічного потенціалу регіону. Але що б не робилося для соціального захисту населення (індексація доходів, компенсаційні виплати у зв'язку із зростанням цін, виплата допомоги при виході на пенсію і з інших причин, зберігання заробітної плати робітникам, які проходять підготовку та перепідготовку і підвищення кваліфікації), кінцева реалізація цих заходів залежить від повнокровного розвитку торгівлі, наявності необхідної кількості й асортименту товарів, повсякденної можливості їх придбання в обмін на доходи і видані соціальні дотації. Ефективно діючі ринки ресурсів, продуктів та їхня інфраструктура є необхідною умовою забезпечення високого рівня соціально-економічного розвитку регіону. Найважливішим інститутом в цьому напрямку є ринок споживчих товарів. Його розвиток визначається надійною інфраструктурою. Вона включає: матеріально-технічну базу оптової і роздрібної торгівлі; базу вивчення попиту та інформаційно-комерційне забезпечення учасників ринкових відносин, кредитно-розрахункові структури.

Переорієнтація регіонального економічного розвитку на засади найбільш повного використання територіальних ресурсів і економічного потенціалу зумовлюють необхідність визначення сильних сторін розвитку потенціалу торгівлі в регіоні. Останніми на сучасному етапі є наявність в регіоні наступних ресурсів і можливостей. По-перше, вигідне транспортно-економічне розташування. По-друге, умови для створення міжнародних транспортних коридорів, зон безмитної торгівлі, консигнаційних складів тощо. По-третє, зрушення щодо впровадження сучасних інформаційних технологій в усіх сферах економіки. По-четверте, незважаючи на дуже значний "відплив умів", збереглася значна частина свого інтелектуального капіталу, який готує широка освітня інфраструктура, що дає можливість удосконалювати роботу на споживчому ринку. По-п'яте, за роки "реформи" значна кількість населення набула досвіду у сфері підприємництва. Стан економіки в Україні сприяв розвитку індивідуальної ініціативи, щоправда, її треба спрямовувати в правове русло, в напрямку законоповаги. По-шосте, у частини населення, хоча й дуже невеликої, нагромаджено певний достаток. Потрібно примусити його працювати на господарство регіону, не вдаючись до насильницького вилучення.

Певний інтерес становить проблема використання наявних факторів у межах регіону, яка б виключала їхню альтернативну присутність в інших регіонах, що пов'язане зі створенням відповідних умов господарювання в межах певної території. Метою праці не є кількісний і якісний аналізи факторного потенціалу регіону, але на деякі обмеження, що прямо чи опосередковано впливають на розвиток торгівлі, слід звернути увагу.

Регіональні фактори розвитку економічного потенціалу й активізації економічного зростання за своєю природою мають загальносуспільне значення, оскільки є чинниками розвитку всіх галузей в регіоні, в тому числі і торгівлі. Сама торгівля, як галузь господарської діяльності, може сприяти розвитку і раціональному використанню економічного потенціалу регіону. Механізм функціонування торгівлі в регіоні має будуватися з урахуванням того, що регіони є частиною загальнодержавного економічного простору. А ринкова кон'юнктура в регіоні конкретизує процес просторових відносин і надає чіткої територіальної визначеності поняттю "регіон".

Однією з головних ознак економічного потенціалу є істотна обмеженість вихідних можливостей розвитку. Проблеми обмеженості прямо чи опосередковано проявляються і на діяльності торгівлі в регіоні.

Перш за все просторова (площина) обмеженість, тому що регіон — це завжди конкретна територія, певної величини і геополітичного положення. Обмеженість цих ресурсів проявляється досить яскраво і визначає формування поведінки учасників всіх економічних відносин.

З вище сказаного випливає структурна обмеженість, яка визначається передусім особливостями організації виробництва на території. Виробничі та інфраструктурні об'єкти переважно зосереджені в обласному центрі, що є своєрідним "центром тяжіння" (від 3/4 до 4/5 промислового потенціалу області).

Структурна обмеженість, яка визначається також специфікою процесів відтворення на підприємствах, внутрішньо-регіональним балансом виробництва та споживання, специфікою формування регіонального бюджету і розподілу централізованих коштів.

У сучасних умовах багато підприємств, що виробляли товари народного споживання і були зорієнтовані на привізну сировину (текстильні, трикотажні фабрики, взуттєва фабрика, олійно-жировий комбінат та ін.), не працюють на повну потужність або змушені перепрофільовуватися. Це стосується і до підприємств ВПК, які були зорієнтовані на кваліфіковані кадри і в умовах трансформації економіки також не працюють. Тому поряд із позитивними наслідками процеси структурної перебудови в умовах трансформації мали і негативні: