РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ — ЙОГО СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ

Зн — зайнято у народному (державному) господарстві; Зі — зайняті в інших сферах економічної діяльності; Ув — учні у працездатному віці, які навчаються з відривом від виробництва;

Бн — чисельність зареєстрованих безробітних.

Незайняте працездатне населення у працездатному віці є резервом екстенсивного використання трудо-ресурсного потенціалу регіонів, мобілізація якого потребує здійснення відповідних управлінських заходів: вивчення ситуації на регіональному ринку праці, створення нових робочих місць, виконання програми суспільних робіт тощо. А також до ТРП відносяться пенсіонери, які працюють. Однак, сьогодні найбільший недолік державної політики по трудовлаштуванню той, що у нас немає попиту на молоду робочу силу з вищою освітою, яка змушена виїжджати за кордон і таким чином наша країна вносить інвестиції в чужу економіку людським капіталом.

4.4. Характеристика виробничо-технологічного потенціалу

Виробничо-технологічний потенціал — це система економічних відносин, що виникають між господарюючими суб'єктами на макро- та мікрорівнях з приводу отримання максимально можливого виробничого результату, який може бути одержаний за умови найбільш ефективного використання виробничих ресурсів, за умови наявного рівня техніки та технологій, передових форм організації виробництва.

Виробничо-технологічний потенціал (ВТП) постійно змінюється в часі як у наслідок саморозвитку, так і під впливом результатів власного перетворення. Механізм зміни характеристик ВТП в ході власного перетворення можна представити таким чином. Використовувані ресурси (матеріальні, інформаційні, інтелектуальні тощо), будучи одночасно складовою частиною потенціалу, перетворюються у певний результат (продукція промисловості), змінюючись та набуваючи нових якісних і кількісних характеристик. При цьому початкові характеристики потенціалу відрізняються від його ж характеристик після закінчення перетворень настільки, наскільки глибоким було дане перетворення. Перетворення може відбуватися в результаті різних дій, зокрема таких тривалих, як економічні реформи в країні та впровадження НТП [3,27].

Основні виробничі фонди є частиною ВТП господарства. До них належать засоби праці, що функціонують у сфері матеріального виробництва і багаторазово використовуються у виробництві матеріальних благ, але при цьому зберігають натуральну форму, зношуються поступово і переносять свою вартість на створений продукт частинами у вигляді амортизаційних відрахувань. Кількісний і якісний рівні основних виробничих фондів і, передусім, їх активної частини — машин і обладнання — характеризують виробничо-технологічний потенціал господарства. Виробничі фонди становлять 2/3 вартості всіх основних фондів і майже половину національного багатства. Одним з основних показників, що характеризують основні виробничі фонди, є виробнича потужність — здатність засобів праці виробляти максимальну кількість продукції.

Територіальний розподіл ВТП — заводів, фабрик, сільськогосподарських підприємств, транспортних засобів — є найважливішою умовою розвитку і розміщення продуктивних сил. Високий рівень розвитку виробничо-технологічного потенціалу може розглядатися як основа подальшого розвитку і розміщення виробництва електроенергії, металу, машин тощо. Реконструкція та розширення ВТП, а також нове будівництво означають конкретні зрушення в розвитку і розміщенні продуктивних сил.

Господарство України характеризується великим виробничо-технологічним потенціалом. У структурі основних виробничих фондів майже 50 % припадає на промисловість, 23,5 % — на сільське господарство, 16% — на транспорт і зв'язок, 3,9% — на будівництво.

Рівень використання основних виробничих фондів і фондооснащеність зайнятих у матеріальному виробництві — найважливіші фактори, що впливають на територіальні показники продуктивності праці. Відносне забезпечення виробничого персоналу основними виробничими фондами характеризується істотною територіальною диференціацією.

Основною складовою виробничо-технологічного потенціалу є промисловий потенціал. Промисловий потенціал України є одним із фундаментальних системоутворюючих елементів територіальної соціально-економічної системи (ТСЕС). Вітчизняна промисловість безпосередньо забезпечує в українській економіці 45 % валового випуску продукції та 25 % робочих місць. Та не менш важливо, що вона лежить в основі відтворювального циклу національної економіки, є базисом, на який спирається діяльність решти секторів економіки: сільське господарство, енергетика, будівництво, торгівля, фінансова діяльність, сфера послуг тощо, є рушієм соціально-економічного розвитку країни.

Промислові підприємства забезпечують значну частку доходів державного бюджету та соціальних фондів, заробітної плати працюючої частини населення, формують інвестиційний потенціал країни, визначають спрямованість її науково-технологічного розвитку.

На жаль, у період економічних перетворень 1991-2008 рр. відбулося фактичне марнування промислового потенціалу України, якому не завадив навіть період економічного зростання, що розпочався з 1999 р.

Ознаками цього є погіршення структури промисловості, сповільнення темпів її зростання у 2008 р. та різке падіння приросту інвестицій, втрата вітчизняними підприємствами внутрішніх ринків.

Відповідно до даних Держкомстату, обсяги виробленої промислової продукції за січень-травень 2009 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року скоротились на 31,9%. Випуск промислової продукції на підприємствах переробної промисловості зменшився на 37,6%, добувної промисловості на 18,5%, з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води — на 17,1%.

У травні 2009 р. порівняно з квітнем 2009 р. загальний обсяг випуску промислової продукції зріс на 1,3%. У переробній промисловості обсяги виробництва збільшились на 2,4%, найсуттєвіше на підприємствах з виробництва іншої неметалевої мінеральної продукції (на 10,2%), металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (на 7,2%), з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (на 57%). Водночас було зафіксовано зменшення обсягів випуску продукції хімічної та нафтохімічної промисловості на 6,5%, у видавничій діяльності на 5,3%, у легкій промисловості на 3,2%, у машинобудуванні на 3,1 %, в обробці деревини та виготовленні виробів з неї, крім меблів, на 3,1%.

У зв'язку з таким становищем промислового потенціалу Україна у світовому поділі праці закріплюється як сировинний та ресурсний придаток і зростаючий ринок збуту продукції іноземного походження. При цьому вітчизняна економіка втрачає продуктивні робочі місця, новостворену додану вартість, на території України розмішуються ресурсо-, енерго- та екологоємні виробництва. У 2008 році, згідно з рейтингом конкурентоспроможності, опублікованим Всесвітнім економічним форумом, Україна посіла 54 місце серед 55 країн світу. Світовий рейтинг конкурентоспроможності вже 15 років поспіль очолює США. Крім того, до першої п'ятірки найбільш конкурентоздатних країн увійшли Сінгапур, Гонконг, Швейцарія і Люксембург. До першої десятки входять Данія, Австралія, Канада, Швеція та Нідерланди.

Обов'язковою умовою всебічного розвитку українського суспільства, економічного й соціального добробуту нації є відродження вітчизняного промислового потенціалу через здійснення цілеспрямованої державної промислової політики, яка має реалізувати нагромаджений потенціал інституційних змін, спрямувати технічні, фінансові, людські, організаційні ресурси, набуті протягом періоду економічного зростання, на завдання якісної структурної перебудови.

Стратегічним завданням такої перебудови є забезпечення системної модернізації промислового виробництва, його відповідності сучасним вимогам науково-технічного прогресу та постіндустріального розвитку.

Галузева структура промисловості має наблизитися до пропорцій, які притаманні економічно розвиненим країнам світу.