Розділ «Тема 5. Регіональна економічна політика та управління регіональним розвитком в Україні»

В системі державної регіональної політики провідне місце належить організаційно-економічними механізмам регулювання територіального розвитку, який включає широке коло економічних важелів: пряме державне інвестування регіонів; розробку й фінансування цільових міжрегіональних програм; створення спеціальних фондів регіонального розвитку; надання субсидій, дотацій, пільгових кредитів конкретним ланкам РГК, тощо.

В кризових моментах регулююча роль держави полягає в створенні та забезпеченні сприятливих умов для ефективного функціонування територіальних одиниць. Забезпечення територіальної свободи, саморозвитку і самоорганізації господарюючих суб'єктів й формування на цій основі ефективної регіональної економіки, потребує переведення управління саме на регіональний рівень. Особливо це стосується розвитку підприємництва, розробки стратегії регіональної політики, приватизації майна агропромислового комплексу і земельної реформи, соціального захисту населення; формування регіонального товарного ринку, фондового та ринку праці.

Стратегія регіонального розвитку реалізується засобом створення регіональних програм соціально-економічного розвитку окремих районів і областей. Економіка регіону повинна бути передусім зорієнтована на депресивні, слаборозвинені, а також високоурбанізовані промислові території та великі міста з надмірною концентрацією продуктивних сил. Тому основними принципами (правилами) реалізації державної регіональної політики є:

– визнання і дотримання загальнодержавних пріоритетів та забезпечення органічної єдності завдань щодо соціально-економічного розвитку країни та розвитку продуктивних сил в межах всього регіонального простору, без проміжків і пустот;

– правове забезпечення економічної самостійності регіонів на основі розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування й підвищення їх відповідальності щодо вирішення завдань життєзабезпечення і комплексного розвитку територій;

– дотримання вимог екологічної безпеки при реформуванні структури господарських комплексів і розміщенні нових підприємств;

– досягнення економічного і соціального ефекту за рахунок використання переваг ТПП, раціонального природокористування, розвитку міжрегіональних зв'язків.

Сьогодні регіони України потребують вдосконалення комплексно- пропорційного соціально-економічного розвитку різних природно-господарських систем, областей, міської та сільської місцевості, реконструкції застарілих неперспективних індустріальних районів, виявлення периферійних та депресивних територій та розробки заходів щодо їх розвитку, формування нових міжгалузевих господарських утворень. Основою для цього стане кількісна і якісна оцінка перспектив подальшого використання інтегрального ресурсного потенціалу території регіону, а саме: трудового, природного, рекреаційного, фінансового, екологічного, інноваційно-технологічного, транспортно-географічного потенціалів, разом з можливостями розвитку внутрішніх і зовнішніх зв'язків.

Сучасні тенденції регіоналізації спричинили необхідність обгрунтування територіальних пропорцій в соціально-економічному розвитку України за допомогою суспільно-географічного районування через діагностику функціональної структури людської діяльності та просторової концентрації базових господарських зв'язків. А також вдосконалення на згаданій основі адміністративно-територіального устрою України, задля покращення управління регіональним розвитком завдяки оптимальному поєднанню державних інтересів та місцевого самоврядування.

5.3. Сучасні регіональні соціально-економічні проблеми в Україні

За оцінками науковців та практиків під час аналізу ситуації в регіоні рекомендується використовувати наступні групи показників-індикаторів: економічні, соціальні, виробничі, екологічні, фінансові, інвестиційні. Зваживши на них можна припустити, що головна регіональна проблема це проблема конфлікту території з господарством, суспільством, середовищем; простір сприймається не як єдиний засіб і можливість відтворення сталого розвитку суспільства, а як джерело безконтрольного споживання суспільних та природно- екологічних благ. Наслідком таких тенденцій стало утворення широкого кола сучасних регіональних соціально-економічних проблем в Україні.

Однією з основних регіональних проблем фахівці визначають гіперконцентрацію продуктивних сил у високоіндустріальних та високоурбанізованих районах, яка тягне за собою низку інших не менш вагомих проблем та питань. Тут слід зазначити, що проблеми економічні не існують самі по собі, вини обов'язково спричиняють утворення демографічних, екологічних, фінансових та багатьох інших ускладнень. Так регіональні проблеми економічного розвитку включають:

– наявність значної частки найбільш енергомістких галузей незважаючи на обмеженість ресурсів, запити ринку та інноваційно-технологічні досягнення;

– відсутність державної підтримки наукомістких, технологічно розвинутих галузей, низький рівень впровадження та використання дружніх до людини технологій;

– великі розриви та диспропорції між рівнями соціально-економічного розвитку регіонів України;

– проблеми розвитку машинобудівного комплексу, конкурентоздатний рівень лише деяких його галузей;

– нестабільність ситуації у ПЕК по всіх галузях комплексу, повільні темпи переходу до використання альтернативних джерел енергії, що визначаються регіональними умовами;

– коливання ефективності в АПК, особливо в сільському господарстві, недовикористання унікальних можливостей агропромислового потенціалу, недостатній рівень інноваційних технологій в аграрно-промисловому секторі економіки;

– низький рівень оптимізації "економічного рельєфу"; економічним низовинам властиві периферійно-депресивний характери території, низькі показники соціально-економічного розвитку, а "економічні вершини" через надмірну концентрацію продуктивних сил призводять до значних екологічних проблем, суспільної напруги, тощо;

– невизначеність можливостей формування або відновлення вільних економічних зон (ВЕЗ), районів прикордонної (безмитної) торгівлі, зон і об'єктів спільного підприємництва, фінансування функціонування Євро- регіонів та транскордонного співробітництва;