Основними причинами шкільної дезадаптації підлітків є: недостатній розвиток пізнавальних процесів (І.В. Дубровіна); інтелектуальна пасивність (Л.В. Орлова); емоційні розлади (О.Г. Захаров); слабка довільність поведінки і діяльності (І.В. Дубровіна); відсутність адекватної мотивації навчання (А.М. Прихожан; Н.М. Толстих).
Всі зазначені причини часто виступають не ізольовано, а спільно, об'єднуючись у складні комбінації, і вимагають активної роботи з боку психолога, педагогів, батьків і самих підлітків. Значні труднощі при її здійсненні пов'язані з тим, що в підлітковому віці тривала неуспішність практично завжди супроводжується певними особистісними порушеннями (низькою або завищеною самооцінкою, агресивністю, почуттям безпорадності та ін.). Тому у роботі з підлітками психологу важливо враховувати індивідуальні особливості дітей (повільність або імпульсивність, боязкість, надмірна чутливість до зауважень і т.п.), що несподівано стають перешкодами в адаптації до середньої школи. Основними показниками успішного консультування підлітків з проблемами низької адаптації до школи виступають: інтерес до навчання, критичне ставлення до своїх успіхів, зниження агресивних проявів, налагодження взаємин з ровесниками, участь у громадському житті школи, наявність адекватної самооцінки, прагнення до самовдосконалення.
У консультативній роботі з вчителями та батьками психолог повинен насамперед звернути увагу на проблему адаптації і на ті індивідуально-типологічні особливості, вікові психологічні та психофізіологічні особливості дітей, які можуть сприяти або перешкоджати успішному проходженню адаптаційного періоду. У ході консультування вчителів психолог обговорює шляхи корекції негативної поведінки учнів, навчає методам і прийомам емпатійного слухання.
2. Консультування з питань кризи підліткового віку.
Для розуміння підліткового віку необхідно мати на увазі, що цей вік відноситься до так званих критичних періодів життя людини. Причини виникнення, характер і значення підліткової кризи психологами розуміються по-різному. Багато вчених підкреслюють можливість безкризового протікання цього періоду. Криза в цьому випадку розглядається як результат неправильного ставлення до підлітків дорослими, суспільства в цілому. Це пояснюється тим, що особистість не може впоратися з поставленими перед нею проблемами на новому віковому етапі (X. Ремшмідт). Вагомим аргументом на користь "безкризових" теорій є те, що спеціальні дослідження часто свідчать про відносно спокійне переживання підлітками цього етапу розвитку (Д:Б. Ельконін; М. Кпе; М. Раттер та ін.). Інша точка зору, якої дотримуються автори, полягає в тому, що характер протікання, зміст і форми підліткової кризи відіграють суттєву роль у загальному процесі вікового розвитку. Протиставлення себе дорослим, активне завоювання нової позиції є не тільки закономірними, але й продуктивними для формування особистості підлітка.
Л.С. Виготський підкреслював, що за будь-якими негативним симптомом кризи "приховується позитивний зміст, що складається зазвичай у переході до нової і вищої форми". Таким чином, позитивний сенс підліткової кризи в тому, що через відстоювання своєї дорослості, підліток задовольняє потреби в самопізнанні та самоствердженні. В результаті у нього розвивається почуття впевненості у собі та здатність покладатися на себе; формуються способи поведінки, що дозволяють йому і надалі справлятися з життєвими труднощами.
При цьому важливо мати на увазі, що кризові симптоми проявляються не постійно, а епізодично. Інтенсивність кризових симптомів у різних підлітків суттєво розрізняється. Криза підліткового віку проходить три фази: 1) негативну, або передкритичну, – фазу руйнування старих звичок, стереотипів, розпаду сформованих раніше структур; 2) кульмінаційну точку кризи, як правило в 13 років; 3) посткритичну фазу, тобто період формування нових структур, побудови нових стосунків і т. п.
Існує два основних шляхи протікання підліткової кризи: незалежності і залежності. Симптомами кризи незалежності є: норовливість, упертість, негативізм, свавілля, знецінення батьків, негативне ставлення до вимог дорослих, які вони раніше виконували, протест – бунт, ревнощі до власності. Протилежними є симптоми кризи залежності: надмірний послух, відокремленість від дорослих або сильних, регрес до старих інтересів, смаків, форм поведінки.
Основними завданнями для психолога у цьому віці є: 1) диференціація домінуючої позиції школяра (прагнення до незалежності або залежності) для можливості самовизначення підлітка, розвитку у нього почуття ідентичності; 2) надання підліткам допомоги в розумінні того, що з ними відбувається і вироблення конструктивних форм подолання кризи; 3) створення умов для продуктивного розв'язання кризи: роз'яснення батькам і педагогам особливостей підліткового періоду, закладених у ньому можливостей.
3. Консультування підлітків з питань порушення міжособистісних стосунків.
Важливим фактором психічного розвитку в підлітковому віці є спілкування з однолітками, що відображається в якості провідної діяльності цього періоду. Відносини в групі однолітків, її цінності відіграють велику роль у розвитку підлітка. Прагнення підлітка мати поважний статус серед однолітків супроводжується підвищеною конформністю до цінностей і норм референтної групи. Тому порушення взаємин з ровесниками мають для підлітків суттєве значення.
На думку багатьох вчених, порушення в міжособистісних взаємин серед однокласників викликані відсутністю у них комунікативних умінь, що проявляється у використанні неадекватних способів переконання (тиск, протест, протиставлення і т.д.).
У процесі індивідуального консультування підлітків з метою корекції їх міжособистісних взаємин, важливим завданням психолога є визначення індивідуально-психологічних особливостей особистості підлітка, які блокують успішну міжособистісну взаємодію. Ці якості об'єднані у групи, що обумовлені:
• 1) природно-генотипічними властивостями (імпульсивність, сором'язливість, неврівноваженість, ригідність);
• 2) характерологічними особливостями (нерішучість, невпевненість, замкненість, конфліктність, зухвалість, байдужість, цинізм і т.д.);
• 3) сімейною орієнтацією у ставленні до оточуючих (формування егоцентризму, егоїзму, агресії);
• 4) відсутністю комунікативного такту (несформованість комунікативних умінь на основі слабко розвиненої рефлексії).
Для розвитку у підлітків уміння вибудовувати позитивні міжособистісні взаємин консультант в процесі бесіди з ними мусить робити акцент на: розвитку уявлення про власні цінності та цінності іншої людини; розвитку довіри до людей; усвідомленні різних видів мотивів міжособистісних стосунків; засвоєнні способів вирішення власних проблем; умінні встановлювати психологічний контакт; розвитку навичок емпатійного слухання; використанні різних вербальних і невербальних способів спілкування.
4. Консультування з проблем дисгармонійності характеру.
Проблема дисгармонійності характеру є надзвичайно актуальною у роботі психолога-консультанта з підлітками. У підлітковому віці риси характеру загострюються, що може призвести до акцентуацій, явищ соціальної дезадаптації і формуванню особистості по психопатичному типу. Тому в консультативній роботі з акцентуйованими підлітками, у яких відзначені явища дезадаптації, важливим завданням для психолога є розпізнавання психогенних факторів і допомога в подоланні патогенного впливу. Враховуючи тип акцентуації підлітка, психологу варто підібрати індивідуальний підхід до нього. Нижче наведені особливості роботи психолога з різними типами акцентуацій характеру у підлітків.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Консультативна психологія» автора Булах І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Психологічне консультування особистості підліткового віку“ на сторінці 2. Приємного читання.
