Одним з відомих психологічних підходів, що активно використовуються у практиці, є розроблена американським психологом К. Роджерсом клієнт-центрована психотерапія. Загальна методологічна платформа цього підходу реалізувалась у широкому спектрі теорій та концепцій, однією з яких є особистісно орієнтоване консультування, ключові положення якого були реалізовані у теоретико-практичній діяльності таких вчених як Ш. Бюлер, Ф. Беррон, С. Джурард, А. Маслоу, Р. Мей, В. Франкл та ін. У вітчизняній психології ідеї особистісно орієнтованого консультування з питань розвитку та виховання особистості висвітлені у наукових доробках І.Д. Беха, І.С. Булах, П.В. Лушина та ін.
Метою особистісно орієнтованого консультування є сприяння особистості в усвідомленні почуттів та переживань її власного минулого досвіду, вироблення більш високого рівня самоповаги і самоприйняття власних дій, що сприяє узгодженню "Я-реального" з глибинними переживаннями.
Особистісно орієнтоване консультування покликане допомогти клієнтові у його особистісному зростанні, завдяки якому він сам вирішує власні проблеми. І тому на самому початку консультування увага психолога концентрується не на проблемах людини, а на ній самій, на її "Я". "Входження у контакт із почуттями" означає зрозуміти зміст, який вкладає людина у переживання свого минулого досвіду. Адже для кожної особистості достовірним та істинним є лише її власний досвід, який має більший вплив на неї, аніж будь-які інтелектуальні докази і висновки. Тому, з точки зору особистісно орієнтованого консультування, рівень психологічної гармонії в житті людини залежить від її вміння дослухатися до власних емоцій та почуттів. При цьому допускається, що відносно оточуючої реальної дійсності такі емоції й почуття можуть бути неточними і необ'єктивними, але вони обов'язково мають співвідноситись із внутрішнім особистісний сприйняттям людиною ситуації. Більше того, таке сприйняття може виявитися правильним, оскільки людині "на внутрішньому, інтуїтивному рівні" зазвичай вдається "почути" ключові моменти ситуації, які на початкових етапах когнітивного аналізу ще не усвідомлюються розумом.
Принципами психологічного консультування в межах особистісно орієнтованого підходу є: 1) віра в конструктивну і творчу мудрість людини; 2) повага до людини та підтримка її прагнення до особистісної самореалізації й досконалості; 3) переконаність в соціально-особистісній природі засобів, спроможних актуалізувати конструктивний особистісний потенціал людини в процесах міжособистісного спілкування; 4) для особистісного розвитку і особистісної змінюваності ЛЮДИНІ необхідні й достатні три умови міжособистісного спілкування, такі як безумовне позитивне прийняття іншими, активне емпатійне слухання та конгруентне самовираження в спілкуванні. Реалізація підходу розкривається в положеннях, які вказують на те, що: 1) кожна особистість є безумовною цінністю і заслуговує на шанобливе ставлення до неї, яке грунтується на визнанні її гідності, особистісних чеснот та індивідуальних відмінностей; 2) кожна особистість спроможна бути відповідальною за себе і власне життя; 3) кожна особистість має право обирати цінності й цілі та самостійно приймати рішення; 4) кожну особистість варто розглядати як "повноцінно функціонуючу", яка постійно перебуває у цілеспрямованому русі вперед до обраної мети; 5) кожній особистості притаманна певна суб'єктивна реальність, яка є істинною лише для неї і не має сенсу доводити правильність чи неправильність, адекватність чи неадекватність цієї реальності; 6) процес саморозвитку особистості буде проходити у позитивному, життєстверджувальному напрямку за умови шанобливого ставлення до неї з боку оточуючих. Звернемося до більш детальної інтерпретації кожного з цих положень.
Як свідчать вище зазначені положення, процес психологічного консультування в межах особистісно орієнтованого підходу пронизаний надзвичайною вірою в перспективу особистості та довірою до усіх її бажань і вчинків, адже людина володіє усіма необхідними компетентностями, щоб вирішувати виникаючі проблеми і спрямовувати свою поведінку до самореалізації.
Не відкидаючи фактору спадковості, минулого досвіду чи впливу соціального середовища, К. Роджерс був переконаний у тому, що єдиним, хто відповідає за свої дії та наслідки, є виключно той, хто їх здійснює. Тому саме емпірична свобода забезпечує особистості безліч можливостей вибору в будь-якій ситуації, дозволяючи людині відчувати себе здатною зробити практично все необхідне для задоволення потреб. І саме свобода та креативність роблять життя особистості цілеспрямованим, конструктивним та адаптованим до середовища.
На відміну від психоаналізу в особистісно орієнтованому консультуванні минулий досвід людини не має ключового значення для пояснення її поведінки, хоча його вплив, безумовно, зберігається. Детермінує поведінку людини не минуле, а сучасне, актуальне сприйняття та інтерпретація людиною ситуації. При цьому не останню роль відіграє саме прогнозування людиною власного майбутнього, так зване "самоспрямовуюче передбачення". Оскільки, особистість страждає не від того, що вона пережила у минулому, а від емоційного навантаження на ситуацію її антиципаційної установки. Тому особистість клієнта в процесі консультативної взаємодії необхідно вивчати не з психоаналітичної позиції "минуле-сучасне", а у контексті особистісно орієнтованого співвідношення між "теперішнім і майбутнім".
Терміном "повноцінно функціонуючі" особистості, К Роджерс позначав тих, хто використовує свої здібності, таланти, реалізує свій потенціал і рухається до повноцінного пізнання себе і власних переживань. Відповідно до уявлень вченого, особистість, яка користується повагою, довірою оточуючих і цінується в суспільстві, безумовно буде орієнтована на позитивні соціальні цінності, прагнутиме до "повноцінного функціонування", а саме, оптимальної адаптованості, психологічної зрілості, конгруентності тощо. Таким особистостям характерна відкритість до переживань, екзистенційність, організмічна довіра, емпірична свобода та креативність.
Це, в свою чергу, означає, що людина відкрита до переживань, спроможна слухати себе, відчувати власну сферу сенсорних, емоційних та когнітивних переживань. Вона усвідомлює всі свої почуття, не намагається уникати чи витісняти їх, а навпаки, діє у відповідності з тим, що відчуває. Екзистенційний спосіб життя забезпечує їй повноту і насиченість усіх моментів існування так, щоб кожне переживання сприймалося як нове та унікальне, відмінне від того, що було раніше. А організмічна довіра дозволяє дослухатися до власних внутрішніх відчуттів і на їхньому базисі вибудовувати подальші поведінкові дії. Для "повноцінно функціонуючої" особистості нехарактерні внутрішні переживання чи емоції, які б ставили під сумнів істинність її власних дій. Вона повністю відкрита для усіх перспективних варіантів особистісного зростання.
Будь-яка діяльність людини спрямована на досягнення певної мети, тобто має певний характер свідомої чи несвідомої зосередженості особистості на способах досягнення кінцевого результату. При цьому фіксованість людини на результаті діяльності може свідчити про її надмірну заклопотаність власною самооцінкою, що відволікає від процесу діяльності та заважає цілеспрямованості енергії на сам процес здійснення задуму. Орієнтуючись лише на власні успіхи, людина автоматично збільшує свої шанси на невдачу, оскільки такий характер зосередженості відволікає її від точності виконання дії й призводить до появи помилок. На відміну від інших, "повноцінно функціонуюча" особистість, розглядаючи життя як процес становлення, концентрується на діях, а не на результаті і у своїй діяльності орієнтована на рух, в якому відбувається її особистісне зростання й розвиток. Для неї не існує жорстко фіксованих переконань стосовно власної особистості, і в цьому плані її взагалі не турбує власне "Я". Тобто, людина ніколи не турбується про те, яким чином відреагують оточуючі на її успіхи чи невдачі, та яке, позитивне чи негативне, складеться про неї враження в оточуючих.
Її увага зосереджена на виконанні власного повсякденного завдання і цікавить лише процес набуття досвіду із успіхів чи невдач, а не оцінка оточуючими її власних вчинків у термінах "позитив- негатив", "добре-погано".
Оточуюча реальна дійсність для кожної особистості відносна і сприймається з її власної точки зору. Тому не існує чітко визначених способів, які б допомогли людині у виборі правильних її поглядів чи переконань. І стверджувати про те, що особистість втратила реальність чи живе у викривленому світі, так званому "задзеркаллі", означало б існування єдино правильної точки зору на оточуючу дійсність, якої "a priori" бути не може, тому, що для кожного існує власна і єдина "правильна і правдива" реальність.
Ключовим аспектом особистісного зростання та психологічної зрілості клієнта у особистісно орієнтованому консультуванні вважається прийняття й довіра до нього з боку оточуючих, зокрема психолога-консультанта. Водночас, отримавши підтримку інших, особистість починає більше приділяти уваги оточуючим, а не просто дбати про власну актуалізацію. При цьому приймати реальність іншого чи довіряти його почуттям не означає погоджуватися з ним чи схвалювати його. Головним є набуття вміння безоцінного прийняття того, що інший переживає в дійсності.
Основу психічного здоров'я особистості складає співвідносність її ідеального та реального "Я", що досягається реалізацією особистісного потенціалу та спрямованістю на самопізнання, впевненістю в собі й спонтанністю. За К. Роджерсом, проблеми в особистості виникають при намаганні витіснити деякі почуття з поля свідомості та викривити оцінку власного досвіду. Тому в ході психологічного консультування необхідно акцентувати увагу клієнта лише на позитивних сторонах його особистості. Разом з тим аналіз "ілюзорної оцінки" вчинків необхідно здійснювати не для того, щоб негативно оцінити його дії, а лише з метою пошуку відповіді та прийняття рішення, яким чином змінити цю викривлену оцінку та покращити діяльність у майбутньому. Адже відомо, що досвід переживань людини не завжди істинний і необхідний конструктивний діалог між концептуальним та емпіричним особистісними рівнями. їх інтеграція дає можливість прийняти найкращі для людини рішення і перевірити істинність своїх особистісних конструктів. Водночас, варто пам'ятати, що внутрішня система людини чи її суб'єктивні здібності детермінують її зовнішню поведінку. У зв'язку з цим, поведінку особистості необхідно аналізувати лише в термінах її суб'єктивного сприйняття й пізнання оточуючої дійсності сьогодення.
Здатність особистості до усвідомлення неперервності процесу особистісного зростання є одним із феноменів людського життя. Світ періодично створює виклики для людини, щоб вона мала можливість розвиватися і вдосконалювати свої навички, потрапляючи у нові ситуації. "Самоактуалізовані" люди недосконалі, не завжди щасливі, навіть не завжди перебувають у злагоді самі з собою. Скоріше за все, це люди, які усвідомлюють той факт, що життя час від часу посилає їм виклики і вони готові переглядати власні особистісні конструкти. Вони розуміють, що не у всьому можуть досягнути досконалості, і в них можуть бути невдалі вчинки. Але, оскільки життя – це процес, а не певний фіксований стан блаженства, вони намагаються зробити висновки зі своїх помилок, щоб продовжувати рух уперед. Таким чином, все людство схильне до природної тенденції рухатися у напрямку особистісної незалежності, соціальної відповідальності, креативності та зрілості.
З точки зору особистісно-орієнтованого підходу певна деформація у психічному розвитку з'являється, коли особистість не усвідомлює свої особистісні конструкта, не прислуховується до власних переживань і, як результат, стає неспроможною до внутрішніх змін та творчого зростання. При повноцінному функціонуванні особистості зустріч з проблемами, невдачами чи власними труднощами змушує її дослухатися до внутрішніх переживань, пошуку нового у певній ситуації, порівняння зі старими особистісними конструктами і використання осмисленої життєвої інформації для творчого навчання і розвитку.
Діючи дисфункціонально, людина не спроможна дослухатися до власного досвіду, і, відповідно, не спроможна визначити особистісні зміни або взяти щось нове для себе із ситуації, тобто не може творчо підійти до пошуку нових шляхів вирішення життєвих проблем. Зрештою, усі форми тривоги, депресії, алкоголізму, ригідної поведінки – є результатом невідповідності між уявленнями про те, що має бути, і там, що дається безпосередньо у відчуттях. Так, на фоні постійних зауважень батьків про неправильність чи негативність досвіду дитячих переживань, згодом діти починають не довіряти своїм відчуттям і, навіть, заперечувати вчинки з минулого. Такі діти виростають підконтрольними іншим людям і залежними від авторитетів. Вони сприймають правила і погляди на майбутнє в ригідній манері, виявляються нездатними до спонтанного і творчого розвитку та ефективного самоуправління, а потрапляючи у складні ситуації, стають неспроможними використовувати власні ресурси для внутрішніх змін і зростання, що породжує нові негативні переживання та різноманітні емоційні розлади.
Виходячи з вище викладеного, процес психологічного консультування в межах особистісно орієнтованого підходу спрямований на відновлення спроможності особистості використовувати власні можливості, вивільнення й укріплення її потенціалу з метою розумного і творчого розв'язання життєвих проблем, вироблення безоцінного ставлення та прийняття себе, налаштування особистості на прийняття змісту власних переживань тощо. В результаті психологічного консультування особистість має змінити уявлення про себе і утвердитись в істинності власних особистісних цінностей, поступово прийняти себе і відновити самоцінне ставлення, навчитися більш уважно ставитись до конструктів власного внутрішнього світу, дослідним шляхом перевіривши їх істинність та стати більш гнучкою й автономною.
Етапи особистісно орієнтованого консультування були сформульовані К. Роджерсом наступним чином:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Консультативна психологія» автора Булах І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Консультування в контексті особистісно орієнтованого підходу“ на сторінці 1. Приємного читання.
