На початку XXI ст. консультативна психологія набирає обертів у своєму розвитку і викристалізовується у самостійну галузь знань, стаючи в один ряд з такими визнаними науками як медична психологія, психіатрія, психотерапія. Загальною метою всіх цих галузей знань є надання професійної допомоги людині. Звичайно, що предмет і цілі, які є специфічними для кожної науки, не збігаються. Проте кожна з них змотивована на підтримку фізичного чи психологічного здоров'я особистості, у якої виникають проблеми.
Становлення психологічної професії розпочалося ще в античний період у загальній системі розвитку філософських та гуманітарних наук. Теоретичний аналіз появи запитів на професію психолога, який був здійснений Є.О. Клімовим, показав, що, як до нашої ери, так і весь наступний період нової ери, причому до кінця XVII ст., у будь-якому суспільстві існували люди як носії власне психологічних послуг: гадалки, знахарі, віщуни, шамани, провісники та ін. Всі вони були затребувані членами суспільства, оскільки люди завжди бажають прогнозування, роз'яснення, тлумачення чогось важливого або виходу зі складних ситуацій в їхньому повсякденному житті. Інформування, поради, навчання, прямий чи непрямий вплив, переадаптування, розвиток – це ті форми допомоги, в ряду яких первісно зароджувалися елементи психологічної підтримки, зокрема, й психотерапевтичний вплив і психологічне консультування. Хоча такі послуги й були необхідними для людей, все ж у певні історичні періоди (період існування інквізиції з ХІП до XVII ст.) вони були заборонені та мали ореол таїни, а особи, які вміли передбачати, змінювати "долю", віщувати сприймалися як володарі сакральних знань, що мають незвичні здібності. Інквізиція досить часто їх страчувала, а люди їх одночасно і боялися, і розраховували на їх підтримку.
Багато віків лише релігійна (сповідь), медична (лікування) та педагогічна (навчання, просвіта, виховання) практики були відкритими формами діяльності, через які підспудно здійснювалася психологічна допомога людині. І лише в середині XIX ст., коли німецький психолог В. Вундт відкрив першу експериментальну лабораторію психології і висунув концепцію "аналітичної інтроспекції", виникла можливість відокремлення психології від філософії, що з часом визначило статус першої як самостійної науки. Разом з тим система практичних методів і прийомів, спрямованих на установлення адаптивної рівноваги, набуття людиною душевного комфорту, позбавлення психологічних проблем, залишалась у межах медицини, зокрема психіатрії.
Визначаючи місце консультативної психології в системі терапевтичних знань, М.А. Гуліна показала, що психіатри спочатку обмежувалися лише досягненням лікувального ефекту, не беручи до уваги психологічний зміст проблеми пацієнта. Проте вже на початку XIX ст. почала формуватися психотерапія, яка прагнула пояснити певні психологічні механізми впливу на людину (наприклад, вплив гіпнозу) та розширювала сферу їх застосування. Саме використання суто психологічних методів у взаємодіях з пацієнтом стало новою щаблиною щодо лікування психологічних проблем, і психотерапія почала претендувати на самостійний статус у медицині. Підставою для самостійності психотерапії стало ще й виявлення психогенного характеру ряду захворювань людини, дослідження зв'язків між тілесними та душевними явищами, а також накопичення арсеналу психологічних методів і прийомів впливу на людину.
О.Є. Сапогова відзначила, що саме поява немедичної психотерапії стала поштовхом до формування перших психотерапевтичних і психологічних шкіл, і в першу чергу психоаналізу. Представники психоаналітичного напряму (З. Фрейд, А. Адлер, К. Хорні, К.Г. Юнг та ін.) виявили, що психологічні чинники (неусвідомлені комплекси, невирішені конфлікти, витіснені потяги тощо) цілого ряду захворювань досить часто перебувають за межами медицини і вони не можуть бути нівельовані суто медичними засобами. Психоаналітики довели, що подібні психологічні явища непатологічні, а притаманні тією чи іншою мірою всім людям. Застосування методів психоаналізу значно розширило предмет психотерапії, пов'язавши цю галузь із галуззю міжособистісних взаємодій, індивідуально-типологічними відмінностями людини, її індивідуальним досвідом, морально- етичними ситуаціями тощо. На цій основі для психотерапії почали відкриватися нові горизонти, і спеціалісти були спрямовані у взаємодіях з клієнтом не лише на лікування його хвороби, але й на вирішення психологічних проблем у його життєвому та особистісному просторі.
На зазначеній вище основі виникла парадоксальна ситуація паралельного існування двох психотерапій: медичної (клінічно орієнтованої), функції якої вирішували спеціалісти з медичною освітою, і психологічної (особистісно орієнтованої), функціональні обов'язки надання допомоги людині за якою покладали на себе професіональні психологи. Така ситуація до цього часу викликає дискусії про те, чи може психолог займатися психотерапією, чи є психотерапія сферою медицини чи психології, де і як необхідно готувати психологів-консультантів та психотерапевтів- консультантів, чи необхідна медична освіта для вказаної категорії консультантів.
Наступним етапом розвитку консультативної психології стало формування наукових позицій вчених (в основному представників гуманістичної психології), які визначили відмову психологів від концепції хвороби взагалі. Як відомо, в середині минулого століття під впливом ідей клієнт-центрованої психотерапії К. Роджерсом термін "пацієнт" був замінений на значно нейтральніший термін "клієнт". У цей же період В. Франкл запропонував не боротися з душевними стражданнями, а шукати й набувати смислу страждання. Треба вказати, що подібну позицію на той час мав і С.Л. Рубінштейн, який відзначав, що у стражданні ядро особистості, через його осягнення вона формується; страждання як іспит, "експеримент" для виявлення методом заперечення цінності особистості; одночасно страждання є фактом визначення особистості – така його роль у долі людини. В цьому стислому висловлюванні сутність особистості, безперечно, пов'язана з емоційними переживаннями, а саме з пошуком їх смислу та оволодіння ними. Трохи пізніше, в 60-ті – 70-ті р.р. Н. Пезешкіан у межах розробленої ним позитивної психотерапії, почав розглядати хворобу як позитивний феномен. Позитивна психотерапія була спрямована не на усунення певних порушень (конфліктів, розладів, проблем), а на виявлення й мобілізацію існуючих у клієнта здібностей та ресурсів, на розкриття його потенціалу самодопомоги. З позиції цієї психотерапії дійсними і реальними у людини є не лише конфлікти, розлади, хвороби, але й здібності до подолання, самозцілення та зростання.
Надалі вже у 90-х роках Р. Дальке доводить, що хвороба людини виявляє її основне життєве завдання, від виконання якого вона ухиляється. Вчений намагається знайти зв'язок між симптоматикою хвороб і їх психологічними чинниками на особистісному рівні. Крок за кроком акценти почали зміщуватися від лікування патологій на випадки непатологічних особистісних відхилень, соціальної адаптації, поведінкових порушень, емоційних проблем клієнтів.
Як уже зазначалося, змістове відокремлення консультативної психології в самостійну галузь науки і практики розпочалось у 50-х роках XX ст. в США. У другій половині цього ж століття виокремлюється чотири тенденції в розвитку психотерапії та психологічного консультування, а саме:
• а) змінюється ставлення психотерапевта до симптоматики клієнта – він не тільки прагне позбавити клієнта від страждань шляхом використання прийомів, які спрямовані на нівелювання симптомів, але й прагне розпізнати смисл симптомів (наприклад, метод йоготерапії, метод імерсії);
• б) домінує заохочення власної активності клієнта;
• в) з'являється нова рольова позиція у консультанта, на засадах якої він прагне до "рівності" психологічних позицій з клієнтом, уникає авторитарності, не прагне явно демонструвати компетентність, має стремління бути партнером в процесі життєтворення (Л. Бінсвангер);
• г) змінюються внутрішньо терапевтичні взаємини, оскільки відбувається "розмивання" меж між психологічними й психотерапевтичними школами, з'являються еклектичні підходи.
Накреслені вище тенденції більшою мірою почали привертати увагу клієнтів, ніж моделі клінічно орієнтованого характеру. І вже наприкінці 70-х років минулого століття в повсякденному культурному просторі американського та європейського суспільств досить важливою фігурою у сфері як соціальних, так і психологічних послуг стає психолог-консультант.
У 80-х – 90-х р.р. з'являються різноманітні теорії та концепції, а також узагальнені моделі консультування, що підсилюють не лише роль клієнта у взаємодії, але й пропонують нові пояснення (наприклад, позитивна інтерпретація за Н. Пезешкіаном) психологічних проблем клієнта. Спостерігається інтенсифікація в розвитку наукової літератури з питань консультативної теорії і практики, узагальнюються й систематизуються моделі консультативної діяльності, з'являються перші підручники з консультування, проводяться наукові конференції, викристалізовуються найбільш важливі школи консультування і психотерапії (психоаналітичні, когнітивно-біхевіоральні, гуманістичні), створюються інтегративні теорії (психосинтез, трансактний аналіз, когнітивно-анапітична терапія), закріплюється термінологія професіонального дискурсу спеціалістів у межах консультативної психології.
Досягнення російської та вітчизняної науки у сфері консультативної діяльності до сьогодні залишаються досить скромними. Як відмічає О.Є. Сапогова, таке "відставання" зумовлено багатьма причинами, серед яких треба вказати такі:
• 1) матеріалістично орієнтована психологія витісняла ідеї впливу на свідомість, безсвідоме та аналіз семантики внутрішнього світу людини;
• 2) на початку і в середині XX ст. в СРСР були досить сильними традиції медичної психотерапії (В.М. Бехтерев, С.С. Корсаков), яка перебувала в компетенції тільки лікарів;
• 3) практична психологія, яка виокремилася у 20-х – 30-х р.р. цього ж століття, реалізувала методи психодіагностики, корекції, терапії і консультування, однак була заборонена загальновідомою постановою в 1936 р.;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Консультативна психологія» автора Булах І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Історія становлення консультативної психології“ на сторінці 1. Приємного читання.
