• 1) робота із заблокованими внутрішніми комунікаціями клієнта (відсутність Я-повідомленння), заперечення ним наявності проблем та відсутність бажання до змінюваності;
• 2) етап самовиявлення, коли клієнт починає привідкривати свої почуття і переживання, аналізуючи усі обмеження й наслідки;
• 3) розвиток процесу саморозкриття і прийняття себе клієнтом із усіма своїми проблемами, суперечностями та обмеженнями;
• 4) формування ставлення клієнта до феноменологічного світу як до свого, зокрема подолання відчуженості від свого "Я" і, як наслідок, поява потреби бути самим собою;
• 5) розвиток конгруентності, самоприйняття і відповідальності за свої поведінкові дії, встановлення вільної внутрішньої комунікації, узгодження поведінки із самовідчуттям "Я", інтеграція особистісного досвіду в єдине ціле;
• 6) підтримка особистісних змін клієнта, зокрема, його відкритість власним внутрішнім переживанням та оточуючій дійсності, задоволення від можливості бути конгруентним із собою і світом;
• 7) утвердження готовності клієнта до прийняття нового досвіду на основі реалістичного балансу між його "Я – реальним" та "Я – ідеальним".
На основі ґрунтовного аналізу теоретичної та емпіричної діяльності науковців і практичних психологів пропонуємо узагальнену інтегративну модель професійної діяльності психолога-консультанта, яка включає наступні структурні компоненти: 1) вислуховування консультантом особистісної проблеми клієнта та узгодження цілей консультативної взаємодії; 2) усвідомлення проблеми та налагодження консультантом позитивного контакту з клієнтом; 3) мотивування консультантом клієнта до відповідальності за особистісні змінювання; 4) відкритість консультанта переживанням клієнта; 5) сконцентрованість консультанта на позитивних та негативних переживаннях взаємозв'язку клієнта з оточуючою дійсністю; 6) самоцінність консультанта та повага до клієнта; 7) емпатійність консультанта; 8) інтелектуальна рефлексія консультантом проблеми клієнта та актуалізація внутрішніх потенціалів останнього; 9) підтримка консультантом процесу самоусвідомлення клієнтом свого "реального Я", власної проблеми, своїх потенціалів та осмислення відмінностей між "Я-реальним" та "Я-ідеальним"; 10) сприяння консультантом переходу клієнта на рівень самопідтримки, самореалізації та самоудосконалення. Звернемося до змісту зазначених конструктів.
На початку, варто зазначити, що особистісно орієнтоване консультування не є пошуком готових "істинно правильних" рішень, якими особистість має користуватися у подальшому житті. Психолог-консультант лише створює оптимальні умови для розкриття творчих можливостей особистості клієнта, яка спроможна віднайти максимально непередбачувані, нові, креативні рішення життєвих проблем, відомих лише їй і нікому більше. Тобто, завданням психолога є створення сприятливого "психологічного клімату" консультування, який би стимулював самодослідження клієнта і розпізнавання ним факторів, які заважають вільному зростанню і особистісному розвитку, забезпечував би позитивне сприйняття з боку оточуючих непередбачуваності й спонтанності особистісної поведінки клієнта, що у свою чергу позначатиметься на формуванні його впевненості у власних можливостях. Разом з цим, надзвичайно важливим для консультанта є вміння поважати й приймати реальність переживань іншої людини, зберігаючи нейтральність власної позиції і не підтримуючи певних вчинків, які могли бути вчинені клієнтом, виходячи з його власного сприйняття реальності. Це означає визнання психологом-консультантом можливості існування різних шляхів перцепції реальності. Але цілковите прийняття потреб і бажань клієнта не вимагає і не потребує схвалення ні його картини образу світу, ні його поведінкових дій.
Ефективність роботи психолога-консультанта та задоволеність клієнта отриманим результатом залежить від точності виявлення та формування реалістичних очікувань від результатів консультативної взаємодії. Ще на початкових етапах роботи консультанту та клієнту необхідно домовитись про можливі результати спільної взаємодії та розподіл відповідальності, що у свою чергу, дозволяє уникнути непорозуміння на всіх подальших етапах консультативної взаємодії.
На етапі підготовки та дослідження проблеми психолог- консультант навчає клієнта дослухатися до власних переживань та приймати їх, що допомагає особистості стати більш гнучкою, самокерованою, а також перевірити на власному досвіді свої особистісні конструкти. Саме прийняття власного психологічного досвіду мобілізує здібності особистості до саморозвитку і самовідновлення, що дозволяє віднайти нові творчі рішення життєвих проблем і виробити більш широкі та організовані способи розв'язання життєвих ситуацій.
Враховуючи специфіку особистісно орієнтовного підходу в консультативній взаємодії, психолог має принципово утримуватися від порад та оцінок, оскільки це знімає відповідальність з клієнта за своє життя і відводить його від розв'язання внутрішніх, глибинних причин проблеми. Тому консультанту варто створювати такі умови, які б стимулювали клієнта замислитися над своєю ситуацією, зануритись у неї глибше і самому зробити необхідні висновки.
У цілому, вся стратегія психологічного консультування у межах особистісно орієнтованого підходу полягає у відновленні цілісності особистості, зокрема, в актуалізації того потенціалу її особистісних ресурсів, які можуть допомогти клієнтові самостійно подолати життєві труднощі. Такими ресурсами вважаються неактуалізовані особистісні потенції та можливості, які він не помічає в собі й не використовує в проблемній ситуації. Це ті лінії особистісної самоактуалізації, що були заблоковані або проігноровані клієнтом у момент виникнення проблеми і поступово витіснились з цілісної системи "реального Я". А відновлення й актуалізація цих потенційних ресурсів, пошук їх у клієнта здійснюються за допомогою уточнюючих запитань або серії запитань.
Свого часу К. Роджерс висунув також гіпотезу про те, що взаємостосунки між особистістю клієнта і психологом- консультантом самі по собі вже є терапевтичними і у цих взаєминах значущими постають саме набуті особистісні властивості консультанта. Адже наявні особистісні якості психолога та система духовних цінностей можуть бути для клієнта важливішими за якості, отримані фахівцем в процесі професійної підготовки. Тому, якщо позиції, якими користується психолог-консультант у професійній діяльності й можуть бути різними і варіативними, то особистісні якості, якими оволодіватиме особистісно орієнтований психолог, стануть відносно стійкими. Водночас серед професійних цінностей, судячи за цими передбаченнями, для психолога- консультанта мають бути провідними недирективне, співдружнє ставлення до іншої особистості, емпатія, конгруентність (істинність), рефлективність та відповідальність.
Недирективну товариськість називають також "негаснучою теплотою" або "безумовним позитивним ставленням", що передбачає прийняття, повагу, турботу чи, навіть, "непривласнюючу" любов. Психолог має проявляти позитивне, турботливе ставлення, визнавати цінності особистості клієнта, яка є автономною і рівноцінною особистості самого психолога. Саме турботливе ставлення вже є терапевтичним, оскільки виступає стимулюючим чинником спілкування, встановлення контакту й довіри до співрозмовника. Будь-яка особистість, і, особливо, та, що потребує психологічної допомоги, стає більш відкритою до активного співробітництва, проявляє більше наполегливості до встановлення контакту, коли відчуває прояв істинної турботи та уваги.
Недирективність у консультативному діалозі передбачає відстеження консультантом переживань клієнта, наявність повної довіри цим переживанням, відмова від будь-якої інтерпретації його версії викладання власного життєвого досвіду, самоконтроль психолога над тим, чи не нав'язує він клієнту будь-якого трактування подій. Реалізується недирективність у діалозі через максимальну безоцінність та схвалення самовияву клієнта в спілкуванні, роз'яснення без нав'язування своєї точки зору, створення атмосфери сприяння і невтручання в плин думок і характер переживань клієнта. Психолог-консультант лише супроводжує клієнта в глибини його спогадів, установок, переконань і переживань.
Емпатійне розуміння передбачає здатність увійти у світ особистості та побачити речі з її точки зору. Для того, щоб виявити справжню емпатію, необхідно володіти децентрацією. Децентрація – це здатність вийти за межі власного світу й за допомогою уяви зрозуміти погляди і почуття іншої людини, подивитись на все "її очима". Істинна емпатія полягає не у тому, щоб уявити себе на місці іншої особистості, а в тому, щоб уявити, що саме вона відчуває, опинившись у тій чи іншій ситуації. Емпатія зосереджує увагу особистості на її внутрішньому світі, й у поєднанні з доброзичливістю сприяє встановленню довіри до психолога. Поряд з цим, відчуття того, що тебе розуміють, часто саме по собі вже виявляється терапевтичним. Психологу-консультанту варто бути чутливими до потоку переживань, що виникають як у клієнта, так і у нього самого у кожний конкретний момент взаємодії. Виявляючи такт, чутливість і розуміння проблем, консультант має передавати клієнту своє сприйняття його внутрішнього світу і особистих смислів. Емпатичне ставлення сприяє створенню такого емоційного клімату, в якому клієнт може допомагати власному консультанту зрозуміти сферу його почуттів більш точно.
У консультуванні емпатійність проявляється у можливості відчути глибину проблеми особистості клієнта, силу його переживань, уміти емоційно відгукнутися на душевний стан людини, без втрати відчуття зовнішнього походження цієї проблеми та переконати його в обов'язковому позитивному вирішенні цієї проблеми. Психологу-консультанту необхідно вміти чітко і точно формулювати стан клієнта. Це може виявлятися у таких висловлюваннях: "Ви відчуваєте внутрішнє спустошення", "Ви відчуваєте себе самотнім", "Ви ніби заблукали у своїх стосунках" тощо. За виразом Л.Ф. Бурлачука, психолог має відчувати світ клієнта так, ніби він є його власним світом. При цьому варто уникати абстрактних виразів на кшталт "Я Вас розумію", "Все буде добре" тощо. Емпатійність дозволяє психологу-консультанту проаналізувати емоційне забарвлення думок клієнта і проникнути в систему його особистісних цінностей, з метою зрозуміти, що саме приховується за висловленими думками клієнта і які переживання при цьому його хвилюють.
Справжність, істинність (конгруентність) – третя важлива особистісна якість, якою варто володіти психологу-консультанту. З цією якістю асоціюється чесність, автентичність, відвертість, здатність до саморозкриття. Зовнішні дії конгруентних людей узгоджуються з їх внутрішніми думками і почуттями. Те, що вони говорять і роблять, є точним відображенням того, що вони безпосередньо думають і відчувають. У цьому розумінні їх можна назвати чесними й автентичними. Хоча консультант і має бути весь час "справжнім", йому не потрібно зловживати саморозкриттям, яке необхідно використовувати вибірково і розумно. Слід пам'ятати, саморозкриття психолога-консультанта має сприяти внутрішньому зростанню особистості клієнта й не бути подібним до відвертості випадкового співрозмовника. Міра саморозкриття консультанта може виявлятись у наступних висловлюваннях: "Ваша розповідь нагадала мені історію із мого дитинства", "У подібній ситуації я б відреагував як ваша дружина", "Подумки я уявляю вас і вашого товариша саме в ситуації...." тощо. Отже, головним завданням психолога- консультанта є якомога повніше зрозуміти світ клієнта та підтримати його на етапі прийняття відповідального рішення.
Протилежним до конгруентності є інконгруентне ставлення психолога-консультанта до клієнта. Воно виникає при наявності недовіри консультанта до клієнта і породжує "подвійні зв'язки" консультативної взаємодії. У поведінці психолога-консультанта таке ставлення проявляється у неспівпадінні вербальної і невербальної поведінки, слів, міміки та почуттів. Причиною цьому є інконгруентність між почуттями і усвідомленням цих почуттів та між усвідомленням почуттів і можливістю їх прояву в поведінці.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Консультативна психологія» автора Булах І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Консультування в контексті особистісно орієнтованого підходу“ на сторінці 2. Приємного читання.
