Розділ «НЕЗВИЧАЙНЕ ПОЛЮВАННЯ»

— Агов, хто такий і що робиш у відкритому морі? — пролунав у навушниках насмішкуватий голос.

— Збираю гриби! — відповіла Марина, ображена грубістю моряка.

— Ха-ха-ха, ну й язичок! — зареготав якийсь інший чоловік. — Так це жінка! Алло, товаришко, не ображайтесь! Вам у чомусь допомогти?

— Скажіть, де ми перебуваємо. Клуб болгарських нафтовиків знаєте? В якому він напрямку?

— Одну хвилиночку!

Навушники кілька секунд мовчали, потім чоловічий голос обізвався знову:

— Ми їдемо в Стамбул. До берега миль сто. Місто Варна — прямо на захід. Клуб ваш — поруч з містом.

— Дякую.

— Доберетесь самі? Далеченько все-таки. Сідайте краще, підвезем.

— Ідіть до нас, товаришко! — озвався знову перший моряк. — Ми дуже любимо таких веселих і хоробрих дівчат.

— Не затримуйте рух, громадяни! — з удаваною суворістю відповіла Марина. — Спасибі за довідку.

Дівчина звернула на захід, гордо пропливши з величезною рибиною повз човен.

— Гляньте, що вона тягне! Оце так жінка, нічого не скажеш! — пролунав навздогін голос жартівливого моряка.

Тільки через годину в навушниках задзижчали позивні клубу. Зрадівши, Марина впевнено попрямувала на звук підводного пеленгатора.

Те, що довелось пережити Атоммену за останні дві години, коли він зостався один у безмежному морі, не можна було ні розповісти, ні забути самому. То були години, що здались бідоласі довшими за роки; години, сповнені жахливого розпачу і вбивчої безнадійності. Він то підіймався на поверхню, марно оглядаючи безмежну водну пустиню, то знову спускався на замулене дно і, поки не охрип, кликав на допомогу. Марина вже давно перестала відгукуватись, але Джіммі, пригнічений своїм безвихідним становищем, боячись за власну шкуру, ні на хвилину не задумувався над тим, що з нею могло щось приключитись. Він на чім світ стоїть лаяв її, що залишила його самого, і себе, що так безрозсудно довірився якомусь легковажному дівчиську. І раптом йому, знесиленому від хвилювання, спало на думку перемкнути передатчик на хвилю Діно. З таємничих глибин виплив голос болгарина, веселий і спокійний:

— Що трапилось, друже?

Джіммі, ледве переводячи подих, розповів йому.

— Не турбуйся! — засміявся Діно. — Ніде вона не дінеться! Марина — досвідчена й хоробра дівчина.

— На біса вона мені здалась, твоя дівчина! — вилаявся Джіммі. — Я сам собі ради не дам!

Діно промовчав, потім не дуже люб’язним тоном пояснив, як засікти сигнали пеленгатора, щоб дістатись до клубу.