Розділ «НЕЗВИЧАЙНЕ ПОЛЮВАННЯ»

— З Мариною.

— От бачиш!

— Послухай-но! — розсердився болгарин. — Мушу тобі сказати, що ти не вмієш поводитися. Ми з тобою недавно познайомились. І ти сподобався мені спочатку, та мабуть, щось у тебе з вихованням не теє…

— А ти, здається, ревнуєш, — не довго думаючи, бовкнув Джіммі, ображений зауваженням.

— Еге, братику, у тебе зазнайства — аж через край, — засміявся Діно. — Давай краще облишимо ці балачки, бо так і посваритись недовго!

В темряві, мов очі міфічного чудиська, з’явились прожектори Марининого скафандра. Діно помчав їй назустріч і взяв рибину на буксир. Біля Джіммі Марина зупинилась і жартівливо стукнула його пальцем по склу шолома. Атоммен дурнувато захихикав.

Усі троє мовчки ввійшли в тунель і подали сигнал, щоб їм відчинили. Шлюзи опустились. Вода почала швидко витікати в бокові резервуари. А через п’ять хвилин їх уже оточила весела юрба.

Марині влаштували справжню овацію. Її рибина, яку в цю мить кілька чоловік ледве тягли до кухні, без сумніву була найкращим сьогоднішнім уловом. Марину оголосили героєм полювання.

«Оце так дівчина!» — з щирим захопленням подумав Джіммі, позираючи то на рибину, то на порожевіле од радісного збудження обличчя і недбало розсипані по плечах кучері дівчини. Дивлячись на неї, він хвилювався тепер ще дужче, ніж учора, але десь глибоко в його душі заворушився черв’ячок нечистої совісті.

А Марина, весела й життєрадісна, грайливо відповідала на похвалу і жарти, якими її закидали товариші, не звертаючи уваги на Джіммі.

До самого вечора Джіммі марно намагався поговорити з нею. Дівчина уникала зустрічі, і тільки зрідка Кук відчував на собі допитливий погляд її чорних очей. Після вечері йому пощастило зупинити дівчину в коридорі біля спальних приміщень.

— Марино, — схвильовано промовив Джіммі. — Це останній наш вечір.

Діно попередив Атоммена, що вранці відвезе його до міста Варни.

— Так, — байдуже кивнула вона головою.

— Мені конче потрібно поговорити з вами, а ви весь час тікаєте од мене…

— Так, — тим самим тоном промовила дівчина і посміхнулась.

У Джіммі пересохло в горлі.

— Чому ж?..

Марина серйозно глянула йому в вічі:

— Скажу вам усю правду, бо мені й самій прикро, що так вийшло. Я просто-напросто розчарувалася в вас. Спочатку я вважала вас далеко кращою людиною, ніж ви є.