Розділ «НЕЗВИЧАЙНЕ ПОЛЮВАННЯ»

— Глянь на ліву руку і побачиш!

Він підніс руку до очей. Трохи вище кисті світились циферблати кількох маленьких механізмів. Один з них, безперечно, був годинник. Стрілка другого показувала цифру 105.

— Сто п’ять метрів? Га? — майже крикнув він.

— Точно, — відповіла Марина. — Тобі тут подобається?

— Гм… А на такій глибині небезпеки немає?

— Ніякої. На жаль, у Чорному морі небезпечні місця взагалі зникли. Торік ми ходили на полювання на акул попід атолами в Тихому океані. Ото цікаво було! Один мій приятель мало не загинув тоді. Як ухопить його акула та як понесе — насилу наздогнали. Броня витримала, але одну ногу таки переламало.

Чи то від непривітного мороку морського дна, чи від оповідання дівчини Атоммену раптом стало холодно.

— Може, все-таки повернемось назад?

— Та ми ж іще нічого не впіймали! — обурилась Марина. — Нас засміють. Гайда!

Вона плавно підплигнула вгору, і мотор помчав її у темну безвість. Згнітивши серце, рушив услід і Джіммі. В навушниках тихо й рівномірно попискували сигнали далекої підводної станції. Морське дно потонуло в фіолетовій темряві. Навколо немов розвиднялось. Вода набрала жовто-зеленого відтінку, а десь над головами виблискувала освітлена сонцем морська поверхня. Марина без упину щебетала, сміялась, а Джіммі, важко дихаючи, зосереджено дивився поперед себе і не звертав уваги на її зачіпки. Так пливли вони з півгодини, не змінюючи напрямку. Зненацька величезне сріблясте тіло перетнуло їм дорогу. Дівчина, радісно скрикнувши, метнулась за чудиськом. Незабаром вона наздогнала рибину, яка, спритно вдаривши хвостом, повернула вглиб. Лишивши ввімкнутим лише головний прожектор, Марина помчалась за нею. Почалося вперте переслідування. Перелякана рибина, завдовжки щонайменше три метри, то шугала в чорну таємничу безодню, то круто повертала вгору, до самої поверхні. Дужі плавники давали їй можливість розвивати небачену швидкість, і Марина, як не крутила ручку мотора, не наблизилась до неї. Дівчина, захоплена мисливським азартом, не мала іншого виходу: треба було виснажити рибину і підійти до неї хитрістю. Але могутню морську тварину не так легко було виснажити тут, у її рідній стихії, і переслідування тривало. Захоплена гонитвою, дівчина забула і про свого приятеля, і про те, що не слід дуже віддалятись від клубу. Мов на крилах мчалась вона над підводними хребтами й долинами, над жовтими острівцями мілин, вкритих густими водоростями. Десь далеко-далеко позаду розпачливо хлипав голос Атомної людини:

— Марино, Марино! Де ти? Не кидай мене самого!

Потім голосу зовсім не стало чути. Мотор працював на повну потужність. Скільки часу минуло? Може, година, може, більше. Рибина помітно почала втрачати спокій. Хвіст її то бив щосили, то на якусь мить завмирав.

— Ага! Заморилась, голубонько! — говорила до неї дівчина. — Ще трохи — і ти моя.

Вона загасила прожектор, щоб не лякати рибину. Ввійшли знову в мілководдя, і навколо повиднішало. Відстань між ними почала скорочуватись. Марина хвилювалась. Рибина, стомившись, раптом різко звернула вбік і мимоволі опинилась перед самими очима свого переслідувача. Дівчина прицілилась і натиснула на спуск рушниці раз, удруге. Два гарпунці вп’ялися в самі зябра рибини. Вона сіпнулась, потім шалено заметалась у всі боки. Але гарпунці вп’ялися глибоко, а гострі гачки не давали можливості вирватись. Марина ледве втримувала рушницю обома руками, до кінця розпускаючи котушку. З пораненої тварини цебеніла кров, і дівчині нічого не було видно в червонуватому тумані, а ввімкнути прожектор не вдавалось: руки зайняті. В голові промайнуло, що треба якось розвернутись і дати задній хід мотором, потягти рибину буксиром, але боялась, бува, зірвуться гарпунці.

А тварина тягла все глибше й глибше. Яка ж тут глибина? А що коли попре більше, ніж на двісті метрів униз? Тоді страшенний тиск розчавить броню скафандра і поховає в глибинах і ловця, і його жертву. Марина була не з полохливого десятка і погодилась би скоріше вмерти, ніж залишити невиконаним те, що задумала. Вона, як і більшість її сучасників, що виховуються серед досконалої техніки і займаються спортом, була кмітлива і спритна. Дівчина вмить збагнула, що це риба не глибоководна. Згадала також слова завідуючого клубом, який перед полюванням попереджав, що в Чорному морі глибше трьохсот метрів життя немає, бо вода дуже насичена отруйними речовинами. Циферблату барометра не видно було, довкола панував чорний морок, але шнур гарпунця в руках помітно послабшав. Певно, тварина зовсім вибилася з сил або й просто потопала. Відчувши послаблення шнура, Марина повернулась назад і, затиснувши рушницю ногами, ввімкнула мотор на повний хід. Рибина з останніх сил сіпнула ще кілька раз, але потужний двигун потяг її вгору. Незабаром вона зовсім затихла.

Марина полегшено зітхнула. Шию неприємно лоскотали холодні струмини поту. Руки гули від утоми. Боліло все тіло, виснажене напруженою боротьбою. Дівчина обережно звільнила одну руку й засвітила всі прожектори. Де вона? Певно, десь дуже далеко, бо сигналів клубу зовсім не чути. І тільки тепер згадала про Джіммі. Бідний, що він там робить сам серед моря? Не треба було так захоплюватись і залишати його напризволяще. Все-таки він вперше надів скафандр. Ну, та дарма! Здається, він несусвітний страхополох, це піде йому на користь. І все-таки в серці здригнулась якась жалібна струнка. Коли б хоч хто-небудь зустрівся йому!

Куди ж тепер? Стрілка компаса незмінно показувала північ. З клубу вони подалися прямо на захід, але куди завела її рибина?

Тягнучи за собою важкий улов, дівчина випливла на поверхню. Сонце стояло низько над горизонтом. Довкола вода й вода, і ніякого берега. Марина звірила годинник по сонцю, глянула ще раз на компас і, взявши курс на північний захід, знову пірнула під воду. Потім налаштувала передатчик на загальну хвилю:

— Всім! Всім! Всім! Говорить Марина з підводного клубу нафтовиків! Відгукніться! Відгукніться!

Море мовчало, таємниче й страшне у своїй байдужості. Але дівчина вперто трималась обраного напрямку, сподіваючись вийти десь поблизу клубу або принаймні підійти до берега. Несподівано перед самим носом у неї виросла примара: підводний човен! Марина загальмувала, мало не зіткнувшись з човном. Примара теж збавила хід. Дівчину помітили.