Розділ «ЗДОРОВЕНЬКІ БУЛИ, ДЖІММІ КУК!»

— Товаришу, ви не переплутали адресу? Кого вам треба?

— А яка у вас адреса? — гарячився Джіммі.

— П’яте авеню, 8.

— Значить, редакція газети?

— Ні. Музей революції.

— Ідіот! — гаркнув Джіммі. — Що ти верзеш?

Обличчя на екрані на мить застигло, ошелешене, потім враз зникло. Джіммі ще трохи подивився на екран, лаючись найдобірнішими словами, завченими на вулицях Чікаго і Нью-Йорка, потім натиснув кнопку й почвалав назад до залу.

— Негарно з вашого боку так знущатися з людей, — ледве стримуючи гнів, сказав він Бентаму. — Милості я в вас не прошу, але й жартів не хочу.

Бентам розгубився.

— Перепрошую, але то був не жарт. Я ж вам сказав, що такого номера немає! Завтра дізнаєтесь про все. А сьогодні вам потрібен спокій. Ходімте, я покажу вам вашу квартиру, та й повечеряєте заодно.

Джіммі дивився на нього спантеличено. «Нічогісінько не второпаю, — думав він, ідучи непевним кроком поруч з геофізиком. — Або вони всі божевільні, або ж їхні ліки почали діяти. Про яку він вечерю верзе, коли надворі ранок?» Потім Джіммі згадав, що в Росії є такі області, де багато місяців триває ніч, а потім стільки ж — день, як в Алясці. Але ж то полярні області, а тут спека, мов у Каліфорнії. Ні, він рішуче нічого не розумів!

Бентам повіз його своєю маленькою, але дуже прудкою автомашиною до масивної шестиповерхової споруди. Піднявшись беззвучним ліфтом, на третій поверх, вони зайшли в якесь незамкнене приміщення. Підлога тут була застелена товстим строкатим килимом. У кімнаті стояло сліпучо-біле ліжко, а поруч — нічний столик. Письмовий стіл з темного дерева і пара крісел чудово гармоніювали з стінами салатного кольору. Джіммі бачив такі номери тільки в фешенебельних готелях Америки.

— Прошу, — сказав Бентам. — Вам не здається, що в кімнаті трохи душно? Тут ще ніхто не жив.

— Душно, — байдуже відповів Джіммі.

Він вирішив більше нічому не дивуватись. Єдине його прагнення — скоріше лишитись самому, щоб зібратися з думками.

Бентам підійшов до дверей і натиснув якусь кнопку, схожу на електричний вимикач. Але в кімнаті Джіммі не помітив жодної лампи. Глянув у вікно — надворі стояв день, хоч сонця з-за густих хмар не було видно. Ген розтяглися широкі прямі вулиці з великими новими будинками обабіч. Де-не-де блищали проти неба чи то озера, чи ставки.

— Власне, де ми перебуваємо, сер? — запитав Джіммі.

— На острові Шарко.

Джіммі звів брови (що то за острів такий?), але уточнень не вимагав. Від утоми він ледве тримався на ногах. Джіммі пірнув у крісло і чекав, що буде далі.

— Туалет і ванна тут, — вказав Бентам на сусідні двері. — Але перед сном сьогодні вам ще не можна купатися.