Розділ «ЗДОРОВЕНЬКІ БУЛИ, ДЖІММІ КУК!»

— А мені не дуже й кортить, — вперше за весь день блідо посміхнувся Джіммі.

У двері тихенько постукали, і до кімнати ввійшла з підносом в руках струнка дівчина.

— Вам вечеря! — привітавшись, сказала вона і поставила піднос на нічний столик. — А завтра вранці, коли прокинетесь, будь ласка, подзвоніть, і ми принесемо сніданок. Попросите до відеофона ресторан служби Охорони людини.

Вона кивнула головою, побажала на добраніч і вийшла спокійна й серйозна. А Джіммі накинувся на вечерю, яка, на превеликий жаль, складалася лише з молока дуже приємного смаку та з кількох штук печива.

— Не кваптесь! — порадив Бентам. — У вас шлунок зараз дуже тендітний. — І додав: — Ну, я піду. Бажаю вам приємного відпочинку, а якщо буде щось потрібно, скажіть мені або кому-небудь з служби Охорони людини. Я живу на верхньому поверсі. Ви вже вмієте користуватися відеофоном. Ось ваш апарат, на письмовому столі. Завтра я прийду годині о десятій. Нате поки що мого годинника. Ваш стоїть.

— Дякую, на добраніч, — відповів Джіммі, не перестаючи жувати. — Пробачте, а що таке Охорона людини?

— Організація, — зупинився біля дверей Бентам. — Вона дбає про порядок і безпеку людини. Я ж вам казав — не думайте ні про що сьогодні! Лягайте і спіть на здоров’я, а завтра поговоримо!

— Дякую, — буркнув Джіммі і знову схилився над вечерею.

«Еге ж, Охорона людини, — думав він у той час, як щелепи його активно працювали. — Знаємо, що то за «охорона». Чи ба, як перехрестили свою державну безпеку! Страшенні демагоги ці більшовики!»

Швидко впоравшись із скромною вечерею, Джіммі встав і оглянувся довкола. Зазирнув у ванну, сяючу дзеркалами й фаянсом, прочинив зовнішні двері і блискавичним поглядом окинув східці. Двері були не замкнені. До того ж не видно ніякої варти. Цікаво. А що коли пощастить утекти? Та де там! Більшовиків не обдуриш. Мабуть, охороняють будинок унизу. Та й слабість така, що аж коліна дрижать. Погляд Джіммі спинився на годиннику, якого лишив йому на письмовому столі Бентам. Великі золоті стрілки показували 10.30. На циферблаті було ще кілька менших кружечків з незрозумілими цифрами й літерами.

Все-таки їхні турботи здавалися Джіммі-Атоммену підозрілими. Він тяжко зітхнув і поволі почав роздягатися. Від стін тягло приємною прохолодою. Як пояснити оці турботи про його здоров’я: комфортабельна кімната і все інше? Не буде нічого дивного, коли виявиться, що його зовсім не охороняють. Недаремно ж привезли на цей нікому не відомий острів. Ситуація!

Закутуючись м’якою ковдрою, він посміхнувся. Чи не вважають його, бува, за якусь поважну персону, чи не хочуть залучити на свій бік? А що ж…

Сон зморив Кука враз, розігнав усі думки, як шуліка курчат на пташиній фермі, обійняв його і поніс на своїх крилах.