Розділ «ЗДОРОВЕНЬКІ БУЛИ, ДЖІММІ КУК!»

— Стривай! — раптом схопився Сіверський. — Ранка на нозі кровоточить.

— Дивись!

Це означало, що кров почала рухатись і в капілярах. Академік Сіверський з незвичайною для свого віку спритністю дістав з кишені маленький електронний стетоскоп і приклав мембрану до грудей загиблого. Те саме зробили ще троє вчених. Стрілки стетоскопа реагували на найменші коливання, невловимі для людських органів чуття. Всі затамували подих. Тихесенько дзижчав опромінювач. Зненацька обличчя всіх чотирьох проясніли.

— Б’ється! — вигукнув хірург.

— Ра-аз, два-а-а… три-и-и… — Сіверський тремтячим голосом лічив кожне відхилення стрілочки.

— Це ж… Це ж… — заїкався від хвилювання смуглявий професор. — Товариші, колись люди вірили в чудеса…

Тільки тепер вони усвідомили, що з самого початку ніхто не сподівався на успіх цього небаченого досліду. І от маєш! Сталося те, чого і найсміливіший розум, і найбагатша фантазія не могли припустити. Серце, яке не билось цілих двісті років, повільно, невпевнено, а таки почало відбивати свій давно забутий ритм.

Бентам стояв осторонь, схопившись руками за екран, і мовчки дивився в те місце, де стетоскопи вловлювали тихе пульсування воскреслого серця. Першим схаменувся Зінін.

— Опромінювач! — вигукнув він. — Понижуй до тридцяти восьми градусів!

Кілька рук одночасно потяглося до шкали опромінювача. В такі моменти важко розмовляти, і тільки руки самі тягнуться до дії, повертаючи людині самовладання.

— Спокійно, товариші! Спокійно, щоб чого не накоїли. Дайте кисневу маску!

Сіверський знову схилився над трупом і в велику лупу розглядав його шкіру. Де-не-де почали вже з’являтись маленькі жовтувато-рожеві плями. Вони дедалі більшали, розпливались до пахов, а на суглобах темнішали. Академік шпигнув голкою щоку загиблого, і мускул ледь помітно смикнувся.

— Нерви! Дивіться, нерви! — щасливо засміявся вчений. — Чудеса, матінко моя! Чудеса не перевелись і в наші часи.

— Годі, — витяг хірург контрольну голку з вени і переможно поклав її біля трубки трансфузорного апарата. — Решту зроблять кисень і проміння.

Він перев’язав вени та надріз на нозі загиблого і випростав спину.

— Тепер можна й посидіти. Що ви на це скажете?

Сіверський стомлено почвалав до найближчого крісла, відчуваючи, як тремтять коліна. Бентам квапливо притяг ще кілька крісел до столу. Всі поскидали маски і сіли, аж тепер відчувши страшенну втому. Запанувала тиша. Кожен намагався перевірити свої враження від пережитого.

— Ніяк не збагну, — мимоволі зітхнув смуглявий професор. — Що могло викликати цей дивовижний анабіоз?

— А чи не відіграв тут якоїсь ролі одяг? — висловив припущення один з місцевих лікарів. — Ви ж бачили електричні батареї?

Знову мовчання.