Розділ «ЗДОРОВЕНЬКІ БУЛИ, ДЖІММІ КУК!»

— А я ось про що думаю, — трохи згодом промовив академік Сіверський. — Мозок повністю повернеться до нормальної діяльності чи ні? Асоціації, пам’ять… Може, вони назавжди втрачені? А це для нас дуже важливо. Бо інакше матимемо живий труп.

— Поживемо — побачимо, — обізвався молодий хірург, і в голосі його бриніла не тривога, а спокійне задоволення зробленим.

Відпочивши трохи, нагомонівшись досхочу, вчені ще раз відзначили перші ознаки оживання і зійшлись на тому, що тілові тепер потрібне лише тепло опромінювача та кисень. Зробили ще дві ін’єкції вітастимуліну, температуру проміння знизили на кілька десятих градуса і встановили чергування. Цієї ночі ніхто з учених не міг заснути більше як на годину. Другого дня ще до сніданку всі зібралися в лабораторії. Кожен висунув за ніч тисячі гіпотез, десятки теорій, а вранці виявилося, що жодна не спроможна пояснити того, що сталося.

Мускульні рефлекси оживленого посилились. Шкіра набула майже нормального вигляду, і труп став схожий на людину, що перенесла тяжку хворобу і зараз непритомна. Сіверський скликав навколо столу новий консиліум. Дослідники погодились, що наслідки будуть ще не скоро, і, задоволені станом пацієнта, пішли снідати. Потім академік, який не міг ні хвилини сидіти без діла, розпорядився негайно почати аналіз крові, а сам полетів з Бентамом до піка Улмера, щоб побачити місце, де знайшли загиблого. Зміряли температуру, вологість повітря. Геофізик намагався уявити собі, як залягали глетчери до розтоплення, а також положення трупа в льодовиках. Очевидно, немалу роль гут відіграла скеля, що нависала стріхою над трупом.

Додому повернулися пізно ввечері, стомлені і розварені від спеки, але приємна прохолода приміщень швидко повернула обом силу і бадьорість.

Вчені зустріли їх схвильовано і тихо, наче боялися розбудити людину, і негайно повели академіка до мікроскопів та інших приладів, доповідаючи про перші результати аналізів.

Майже три доби тихо і лагідно дзижчав опромінювач. А від його ласкавого проміння дуже швидко, швидше, ніж сподівалися вчені, нова кров розносила до клітин організму льодовикової людини життя, розбуркувала судини, задовольняла їхній двовіковий голод. Знову потік старими шляхами нервовий струм. Одна за одною оживали залози, починали працювати внутрішні органи. Груди спокійно підіймались і опускались, вбираючи кисень з масок. Людина прокидалася після двохсотрічного сну…

Ось порожевіли щоки. Повіки сіпнулись, але не розплющились. Активізувались мозкові центри пацієнта, налагоджуючи колишні зв’язки, реєструючи нові відчуття, керуючи всіма органами. Людина прокинулась. І коли б у цю мить учені не були зайняті новою дискусією, вони б помітили, як одне око в чоловіка трошки розплющилось і відразу ж заплющилось. Помітив це тільки Едуард Бентам, який з неослабною увагою стежив за своєю воскреслою знахідкою. Він підійшов ближче, не вірячи очам, але чоловік лежав так само нерухомо, і тільки груди рівномірно підіймались та опускались. Геофізик вирішив, що йому привиділось, і нікому про це не сказав.

Та йому не привиділось. Джіммі Кук уже давно опритомнів. У цей час він уже думав. Думав так, як думав двісті років тому, коли вибухова хвиля водневої бомби завалила його кригою. Разом із здатністю мислити до нього повернулась і його колишня підозріливість. Він ще не міг точно згадати, що з ним приключилось, але добре чув людський гомін поруч і тому вважав за доцільніше не прокидатись. До нього долітала різноголоса суміш незрозумілих слів, серед яких коли-не-коли можна було схопити м’яке «вот» або «хорошо». Раптом ці слова свердлом врізалися йому в мозок.

«Росіяни! — здригнувся Джіммі. — Чорти рогаті! Це я потрапив у полон до більшовиків!»

Незважаючи на тепло випромінювача, його почало трусити.

— Дрижить! — вигукнув Бентам.

Учені посхоплювалися з місць. Хірург простягнув руку, щоб відкрити повіку воскреслого, але від дотику його руки око блимнуло, і «мрець» розплющив очі. Джіммі зрозумів, що прикидатись далі безглуздо, і вирішив довіритись удачі і своєму американському підданству. Але, побачивши навколо себе людей у білих халатах, здивувався… Повільно підвівся і сів на операційному столі. Люди якось особливо дивились на нього, їхні обличчя виражали радісне здивування, і нічого недоброзичливого в них не було.

— Здоровенькі були, Джіммі Кук! — по-англійськи звернувся до нього Бентам, посміхаючись.

«Знають, як мене звуть, — відзначив неприємно вражений Джіммі. — Може, вони знають або скоро дізнаються, що я писав проти них. І тоді… Але ж як я попався? А цей, мабуть, американець. Зрадник, не інакше».

Воскреслий довго мовчав, і це стурбувало вчених. Вони почали переглядатись. Але Джіммі несподівано заговорив, хоч це йому коштувало чималих зусиль. Голос у нього став тихий і хрипкий.

— Де я? — спитав він безневинним тоном, на який був тільки здатний.

— У новому світі, — відповів йому Бентам.

— Ага, — сказав Джіммі, анітрішечки не здивувавшись, чим ошелешив усіх вчених.

Він приблизно такої відповіді й чекав і раптом посміхнувся. У голосі Джіммі, як і колись, пробриніли нотки зухвальства, — Ну, і що ви збираєтесь робити зі мною?