Європейська практика свідчить про дві форми територіальної автономії: політичну (законодавчу) і адміністративну (місцеву). Зокрема, політична форма територіальної автономії характеризується тим, що її носій має зовнішні ознаки держави – парламент, уряд, іноді конституцію, громадянство тощо, причому в загальнодержавній конституції, як правило, визначається сфера законодавчої компетенції автономного парламенту. Статус політичної автономії звичайно встановлюється конституцією або спеціальним законом. Так, у ст. 227 Конституції Португалії 1976 р., якою передбачається автономія Азорських островів та Мадейри, вказується, що їх особливий політико-адміністративний режим базується на “географічних, економічних і соціальних характеристиках та на історичному прагненні острівного населення до автономії”. Метою такої автономії є демократична участь громадян в управлінні економіко-соціальним розвитком, стимулювання та захист місцевих інтересів, а також зміцнення національної єдності та солідарності між усіма португальцями.
Адміністративна форма автономії таких ознак не має, а коло автономних прав територіальних одиниць визначається, як правило, звичайним законом. Конституції і закони здебільшого передбачають, що автономні одиниці виробляють (іноді і самі приймають) основні нормативні акти, що визначають їх внутрішній устрій (конституції, статути, положення, хартії самоврядування тощо). У цих автономних утвореннях функціонують ті самі органи, що й у звичайних адміністративно-територіальних одиницях: збори народних представників та місцеві народні представництва, які, однак, мають деякі додаткові права (наприклад права на зовнішньоекономічну діяльність, переваги у використанні місцевих природних ресурсів).
Територіальним одиницям зі значною часткою інонаціонального населення чи населення, що відрізняється іншими особливостями свого побуту, зумовленими, зокрема, острівним положенням території, надається іноді особливий автономний статус, що характеризується в деяких випадках як національно-територіальна автономія. Таку автономію мають населені шведами Аландські острови у Фінляндії, острівні і прикордонні області Італії, населені ескімосами – острів Гренландія в Данії тощо.
Так, Аландські острови мають особливий автономний статус, який вони отримали 1921 р. після Аландської кризи. Зокрема, це полягає в тому, що:
• єдиною офіційною мовою Аландських островів є шведська. Вона використовується в державних, регіональних та муніципальних установах на території автономії, а також в процесі комунікації з центральними органами влади держави. Шведська також є мовою навчання в державних навчальних закладах на островах;
• на островах існує місцеве громадянство, яке дає право голосувати та виставляти свою кандидатуру на виборах до місцевого парламенту – лагтінгу, а також мати у власності нерухомість на островах та займатися підприємництвом (сенс цього обмеження полягає в тому, щоб земля на островах залишалася у власності у місцевого населення, а не у приїжджих та чужинців). Відсутність місцевого громадянства все ж не перешкоджає проживанню на території автономії. Місцеве громадянство набувається з народження (якщо один з батьків його має) або за клопотанням особи (за умови володіння громадянством Фінляндії, проживання на території автономії не менше від п'яти років та задовільного володіння шведською мовою);
• статус цієї автономії у складі Європейського Союзу регулюється особливими положеннями в договорі про приєднання Фінляндії до союзу. Так, у питаннях непрямого оподаткування автономія розглядається як територія третьої сторони;
• з 1970 р. острови мають власне незалежне представництво в Північній Раді або Раді міністрів північних країн – організації для координації співпраці між парламентами та урядами країн Північної Європи;
• місцевий парламент – лагтінг (по суті, законодавчі збори) не підпорядкований у своїх рішеннях Парламенту Фінляндії. Рамки компетенції законодавчих зборів Аландських островів визначаються спеціальними угодами між Аландською автономією та Фінляндією про розмежування сфер відповідальності. Лагтінг здійснює власне правове регулювання, зокрема в таких сферах; освіта, культура, захист пам'яток старовини, охорона здоров'я та медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища, внутрішній транспорт, місцеве самоврядування, поштова служба, радіо та телекомунікації. У цих сферах Аландські острови вирішують питання практично як незалежна держава. На закони, прийняті лагтінгом, може бути накладено вето Президентом Фінляндії, але лише в тих випадках, коли лагтінг вийшов за межі автономії провінції, або прийнятий закон криє у собі загрозу внутрішній чи зовніїпній безпеці Фінляндії. Центральні органи влади Фінляндії відповідають за зовнішню політику, цивільне та кримінальне право, судоустрій, митницю та державне оподаткування. Вибори в лагтінг проходять раз на чотири роки;
• Аландські острови мають спеціального представника в Парламенті Фінляндії;
• жителі провінції звільнені від служби у фінській армії, але в разі проживання поза Аландських островів протягом п'яти років втрачають цей імунітет.
Варто зазначити, що автономна Гренландія в 1985 р. вийшла з Європейського економічного співтовариства, в якому Данія продовжувала зберігати своє членство. Своєрідні риси має автономія Шотландії у складі Великобританії. Вона не має власних законодавчих і виконавчих органів, однак відповідно до Акта про унію 1707 р. за нею визнається право мати власну правову і судову систему, власну (пресвітеріанську) церкву, спеціальне представництво в Палаті лордів (у Палаті громад Шотландія представлена на загальних підставах).
Також слід згадати унікальний досвід таких унітарних держав, як Італія та Іспанія, який свідчить про те, що в них всебічно й повно визнається та гарантується право народів на автономію. Так, ст. 2 Конституції Іспанії проголошує непорушну єдність іспанської нації, єдину і неподільну вітчизну всіх іспанців; вона визнає і гарантує право на автономно для національностей і регіонів, її складових, і солідарність між ними; згідно зі ст. 5 Конституції Італії республіка, єдина і неподільна, визнає місцеві автономії і сприяє їх розвитку.
Територіальний устрій держави, проголошує Конституція Іспанії, включає муніципії, провінції і автономні співтовариства, що засновуються. Всі ці утворення користуються автономією при веденні своїх справ. Конституція гарантує автономію муніципій, які володіють всією повнотою прав юридичної особи. Провінція є місцевим утворенням, що користується правами юридичної особи. Вона являє собою об'єднання певної кількості муніципій на основі територіального принципу для здійснення державної діяльності (ст. 137,140, п. 1 ст. 141 Конституції Іспанії). Аналогічні норми містить і Основний Закон Італійської Республіки. Її територія поділяється на області, провінції і комуни. Області створюються як автономні утворення з власними повноваженнями і функціями згідно з принципами, встановленими в Конституції (ст. 114-115 Конституції Італії).
Слід зазначити, що Італію, так само як Іспанію, іноді характеризують як “держави автономій”, ураховуючи, що найбільш суттєвою характеристикою таких держав є наявність рис, специфічних для федерації. По суті, це вже не унітарні, але ще не федеративні держави.
Конституції цих держав, гарантуючи право на автономію, як правило, передбачають територіальний принцип утворення автономії. Також у них визначається мета створення автономії – в Конституції Іспанії автономії “володіють всією повнотою прав юридичної особи... для здійснення державної діяльності”, а згідно з Конституцією Італії автономії мають “власні повноваження і функції”.
Крім права на автономію адміністративно-територіальних одиниць, що входять до їх складу, конституції гарантують право автономії на статути, конституції. Так, за Конституцією Іспанії, “у здійсненні права на автономію, що визнається в ст. 2 Конституції, провінції, які межують одна з одною, мають загальні історичні, культурні і економічні особливості..., можуть отримати самоврядування і утворити автономні співтовариства відповідно до положень цього розділу і відповідних статутів” (п. 1 ст. 143); “Статути автономних співтовариств закріплюють: назву автономного співтовариства; межі його території; повноваження автономного співтовариства в рамках Конституції ...” (ст. 147 Конституції Іспанії). “Кожна область має свій статут” (ст. 123 Конституції Італійської Республіки); “Сицилія, Сардинія, Трентіно-Апьто-Адідже, Фріулі-Венеція-Джудія і Валле д' Аоста мають особливі форми і умови автономії згідно зі спеціальними статутами, встановленими конституційними законами” (ст. 116 Конституції Італійської Республіки).
Автономії в складі більшості унітарних держав, зокрема Іспанії та Італії в межах, встановлених конституціями, мають право видавати нормативно-правові акти, які не повинні суперечити чинній конституції і законам держави. У разі невідповідності нормативно-правових актів автономії конституції і законам держави питання про конституційність цих актів розглядає або конституційний суд, або інші передбачені конституцією держави державні структури. Ідея створення такого арбітражу для контролю за діяльністю парламенту, президента та інших вищих органів держави була реалізована в післявоєнній Європі шляхом створення органу конституційної юрисдикції – конституційного суду.
Так, в Іспанії контроль за діяльністю органів автономних співтовариств здійснюється Конституційним Судом відносно конституційності прийнятих ними нормативних актів, що мають силу закону; урядом за поданням державної ради відносно здійснення повноважень, делегованих співтовариствам; органами адміністративної юстиції відносно управління і регламентації норм, а також Рахунковою палатою в тому, що стосується економічних і бюджетних питань (ст. 153 Конституції Іспанії). Про аналогічний підхід свідчить і конституційна регламентація Італійської Республіки: область видає законодавчі норми, якщо вони не суперечать національним інтересам та інтересам інших областей (п. 1 ст. 117); урядовий комісар керує діяльністю державної адміністрації (ст. 124 Конституції Італійської Республіки).
Отже, автономії різного порядку, рівня та характеру існують сьогодні в багатьох країнах Європейського Союзу. Вони можуть утворюватися з урахуванням історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій регіонів. Досвід функціонування автономій свідчить, що вони можуть мати хартії, статути і конституції, які приймаються автономіями і затверджуються законодавчими органами держав. У цих документах закріплюється правовий статус автономії, її назва, межі території, повноваження.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Судова влада“ на сторінці 5. Приємного читання.
