Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія

Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу

Урядова програма Об'єднаних демократичних сил на 1997-2001 pp. декларувала євроінтеграційні прагнення та шляхи їх досягнення. Серед пріоритетів було виділено й проведення адміністративної реформи, стратегія якої викладена в проекті “Нова адміністрація. Стратегія адміністративної реформи в Республіці Болгарія”. Основними цілями реформи було визначено: орієнтація на стандарти членів Європейського Союзу, удосконалення нормативно-правової бази; організаційний розвиток державних структур, що виконували адміністративні функції; упровадження сучасних технологій; підготовка кадрів тощо.

Важливим стало і створення Міністерства адміністрації, яким було проаналізовано існуючі проблеми та внесено пропозиції щодо їх розв'язання. До цього процесу залучалися європейські експерти з PHARE та болгарські експерти, яких було об'єднано в консультативний орган при Уряді – стратегма.

Катастрофічне, за визначенням багатьох болгарських політиків та вчених, правління БСП і Кабінету Віденова призвело Болгарію в середині 1990-х pp. до глибокої економічної кризи. У 1997 р. партія “Народний союз” внесла до Парламенту законопроект про обмеження допуску до керівних посад колишніх номенклатурних працівників. Проте ні Президент П.Стоянов, ні Прем'єр-міністр І.КОСТОВ цієї ідеї не підтримали.

Водночас у 1998 р. законом про радіо та телебачення введено заборону входження до Ради з електронних медіа осіб, що були штатними чи позаштатними співробітниками колишньої Державної безпеки. Аналогічні зміни до закону про адміністрацію було проголосовано того року Парламентом, але відмінено Конституційним судом.

На початку 1998 р. урядовими службами спільно із експертами проекту SIGMA розроблено Стратегію створення сучасної адміністративної системи, якою передбачалося врахування європейських стандартів і підходів та створення результативної, прозорої і чесної публічної адміністрації для проведення соціально-економічних та політичних реформ. До Парламенту було подано низку нових законів, серед них – закон про адміністрації©, закон про державних службовців, зміни до Трудового кодексу тощо.

Отже, за 1989-1998 pp. у Болгарії в умовах економічної нестабільності та жорсткої політичної боротьби було зроблено перші кроки до реформування публічної адміністрації, зокрема: вироблено стратегічні пріоритети з урахуванням перспективи іїггеграції до Європейського Союзу, підготовлено проекти вузлових нормативно-правових актів, створено організаційні структури для їх реалізації. Проте суттєвих практичних результатів не було досягнуто. Як наголошує професор Т.Танєв, протягом десятиріччя з 1989 р. у Болгарії надзвичайно активно проводилося роздержавлення, проведено лібералізацію публічного сектору: дерегулювання, децентралізацію, приватизацію. Але децентралізація не була керованою, а приватизації! перетворилася в розграбування. Зберігся могутній потенціал центру, який не був адаптований до умов ринкової економіки.

Європеїзація публічної адміністрації. Особливістю європейської інтеграції у сфері державного управління є застосування права Європейського Союзу, і насамперед адміністративного права як основного регулятора відносин у державному управлінні, у систему національного права. Європеїзація національних правових систем та адміністрацій відбувається різними способами, з яких лише деякі передбачають вплив регулювань. Рецепція правил стосується не лише впровадження формальних інституцій та процедур, а й зміни поведінки внутрішніх гравців. Саме цей вплив Європейського Союзу здебільшого називають “європеїзацією”.

Влада та публічна адміністрація є особливою частиною процесу інтеграції посткомуністичних країн до Європейського Союзу, оскільки не існує однозначних та жорстких норм, які визначають модель адміністрації. Європеїзацію публічного управління можна розуміти як процес створення, поширення та інституціалізації офіційних і неофіційних правил, процедур, парадигм суспільної політики, стилів діяльності, які були визначені й консолідовані в європейському просторі, а потім включалися в національну логіку. Аналіз свідчить про схожість досвіду колишніх соціалістичних країн щодо підготовки до вступу до ЄС: удосконалення нормативно-правової бази, проведення адміністративно-територіальних реформ, запровадження сучасної регіональної політики тощо, що зумовлено їх прагненням до інтеграції. Проте кожна з цих держав мала свою історичну, політичну, соціально-економічну, культурну та іншу специфіку, які спричинили особливості форм, типів реформування та стану реформ у різних сферах суспільного життя.

На початку 90-х pp. XX ст. поняття європеїзації розумілося ширше, ніж сьогодні, й містило щонайменше чотири аспекти:

• відновлення європейських інституцій і традицій після десятиріч деєвропеїзації;

• конкретний процес вступу в ЄС та поява структурної сумісності з його інституціями і правовою системою;

• розвиток регіонального співробітництва та інтеграції в межах загального процесу європейської інтеграції;

• фундаментальна трансформація громадянського суспільства, політичної культури і моделей поведінки, тобто запровадження демократичних традицій та цінностей.

Рішення про євроінтеграційний вибір Болгарії було прийнято Народними зборами наприкінці 1990 р. У 1990 р. також підписано економічну угоду, 8 березня 1993 р. – угоду про асоціацію, а 16 грудня 1995 р. Болгарія подала заяву про повноправне членство в Європейському Союзі.

У грудні 1996 р. Болгарія стала членом СОТ. Проте, зважаючи на соціально-економічні та політичні проблеми, реальні зрушення в переговорах Болгарії з Європейським Союзом відбулися лише з 1999 р. при урядах І.Костова та С.Саксобургготського. На думку соціологів, ключовим стало досягнення консенсусу політичних сил щодо необхідності євроінтеграції. Як відзначає М.Мілова, основна ставка напередодні приєднання була зроблена на забезпечення політичної стабільності та мобілізацію економічного потенціалу; водночас серйозні вимоги були поставлені до судової системи, реформи держапарату, проблем інтегрування національних меншин, боротьби з організованою злочинністю тощо. Для Болгарії проблема регіонального управління виявилася особливо актуальною, зважаючи на особливості її територіально-адміністративного устрою.

Після 1989 р. серед теоретиків і політиків у Болгарії панувало переконання, що в новій адміністрації не можна використовувати нічого з періоду авторитаризму, що особливо виявлялося у ставленні до політичних сил. Проте на практиці спадок авторитаризму був досить стійким.

Європейськими інституціями періодично проводився моніторинг стану публічного управління в країнах Центральної та Східної Європи. Так, створена в 1992 р. інституція Організації економічного співробітництва і розвитку SIGMA провела експертизу стану публічного управління з метою його вдосконалення за п'ятьма напрямами: адміністративна реформа і національні стратегії; управління політичною діяльністю, управління витратами, управління громадськими службами та адміністративний нагляд. У 1997 р. Єврокомісією було проведено аналіз готовності потенційних членів до вступу в ЄС. Естонію, Польщу, Словенію, Угорщину та Чехію (Люксембурзька група) було визнано підготовленими до початку переговорів, а Болгарію, як і Латвію, Литву, Румунію та Словаччину (Хельсінська група) віднесено до неготових.

У більшості держав-кандидатів було створено міністерські комітети з питання євроінтеграції. У Болгарії ж щомісячно проводилися спеціальні засідання Ради Міністрів, на яких розглядалося політичні й стратегічні питання євроінтеграції. Конкретними питаннями євроінтеграції займалися Рада європейської інтеграції та Комітет вищих державних службовців, який складався із керівників структурних підрозділів з євроінтеграції міністерств. Значною була роль Міністерства зовнішніх справ, яке контролювало роботу Європейського секретаріату. Як і в інших державах-кандидатах, у Болгарії значну увагу приділяли забезпеченню відповідності нового законодавства стандартам ЄС, що здійснювалося, передусім, Міністерством правосуддя. Спеціального органу з організації взаємодії з цих питань між Урядом і Парламентом у Болгарії не було створено. Гарантією реформ виступала парламентська більшість.

Болгарія мала також найбільш децентралізовану систему управління фінансовою допомогою ЄС: кожне міністерство займалося цим питанням у своїй сфері відповідальності. Суто координаційні функції виконував відділ європейської інтеграції Міністерства зовнішніх справ. Не було в Болгарії на той час і спеціального органу, відповідального за проведення адміністративної реформи.

Отже, автори дослідження SIGMA відзначали, що головним недоліком у Болгарії була слабкість інституційних та адміністративних структур.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади адміністративно-територіального устрою

  • Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”

  • Форма держави та види територіального устрою

  • Парламентська і змішана форми правління

  • Президентська форма правління

  • Законодавча влада

  • Виконавча влада

  • Судова влада

  • Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу

  • Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу

  • Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу

  • Австрія

  • Бельгія

  • Болгарія

  • Велика Британія

  • Греція

  • Данія

  • Естонія

  • Ірландія

  • Іспанія

  • Італія

  • Кіпр

  • Латвія

  • Литва

  • Люксембург

  • Мальта

  • Нідерланди

  • Німеччина

  • Польща

  • Португалія

  • Румунія

  • Словаччина

  • Словенія

  • Угорщина

  • Фінляндія

  • Франція

  • Хорватія

  • Чехія

  • Швеція

  • Розділ 3. Досвід реформування адміністративно-територіального устрою в країнах європейського союзу

  • Європейська практика запровадження номенклатури територіальних одиниць для статистики

  • Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу

  • Адміністративно-територіальне реформування в Бельгії

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія
  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Польща