Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу

Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу

Слід зазначити, що визнання державами-членами ЄС місцевого самоврядування та місцевим самоврядуванням державної влади як такої, що конституює інститут локальної демократії шляхом конституційної та законодавчої легалізації, легітимації, створення відповідних систем охорони, захисту, гарантування тощо, в позитивному сенсі створює відповідну взаємодію влад, яка сприяє розвиткові демократичної правової державності та, зрештою, забезпечує демократичний міжнародний правовий порядок, у якому:

• а) держави, що мають своє національне конституційне право і з його допомогою самостійно регламентують та регулюють правовий статус інституту місцевого самоврядування, його суб'єктів та органів;

• б) інституції європейського співтовариства – наприклад, Конгрес місцевих та регіональних влад Ради Європи, членами якої є практично всі держави- члени Європейського Союзу, що розробив та прийняв багатосторонню міжнародну угоду – Європейську хартію місцевого самоврядування 1985 р., що містить загальні підходи (принципи) до становлення, функціонування та розвитку інституту місцевого самоврядування на теренах держави-члена Ради Європи;

• в) право Європейського Союзу як різновид специфічного міжнародного інтеграційного права, що містить низку нормативно-правових актів, спрямованих на розвиток локальної демократії та захист прав територіальних спільнот.

Саме ці інституційно-нормативні блоки відіграють основну гносеологічну, аксіологічну та праксеологічну ролі в становленні та розвитку інституту місцевого самоврядування в державах-членах Європейського Союзу.

Європейська практика демонструє широку різноманітність організаційних та економічних рішень у галузі місцевого самоврядування. Ця різноманітність є принципово важливою, оскільки дає змогу реально вирішувати питання місцевого значення в інтересах жителів-членів територіальних спільнот, що функціонують на теренах держав-членів Європейського Союзу. Такий підхід має великий праксеологічний потенціал: якщо низка органів місцевого самоврядування прийме неправильне рішення в умовах демократії і вільного обміну досвідом, то загальна “ціна помилки” все одно буде меншою, а стійкість загальної системи залишиться вищою, ніж якщо б держава, намагаючись централізовано вирішувати питання місцевого значення, допустила одну маленьку помилку. І політики, і вчені солідарні в тому, що “комунальна недолугість – не аргумент, щоб держава брала на себе всі сфери діяльності”.

На території держав-членів Європейського Союзу функціонують три основні моделі місцевого самоврядування: англосаксонська, континентальна та змішана. Саме вони в історичній ретроспективі були сформовані в Європі, а потім в тому чи іншому поєднанні поширилися по всьому світу.

Англосаксонська модель виникла у Великій Британії, а потім набула поширення переважно в державах з однойменною правовою системою: США, Канаді, Індії, Австралії, Новій Зеландії та ін. Модель характеризується високим рівнем самостійності муніципальних органів. Її основними рисами є:

• високий ступінь автономії місцевого самоврядування, виборність, контроль насамперед з боку населення;

• відсутність на місцях спеціальних державних уповноважених, що контролюють органи місцевого самоврядування;

• відсутність місцевих адміністрацій (органів державної влади місцевого рівня).

Основним принципом тут є можливість “діяти самостійно в межах наданих повноважень” (у Великій Британії повноваження надаються парламентом держави, тобто з “центру”). Виборні органи місцевого самоврядування в межах закону, звичаю, сформованої практики, судового прецеденту самостійно і під свою відповідальність вирішують питання, що не віднесені до компетенції держави. Державне регулювання місцевого самоврядування може здійснюватися лише в непрямій формі, наприклад за рахунок прийняття модельних законів, які органи місцевого самоврядування можуть вводити на своїй території зі змінами. Державний контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування здійснюється у формі судового контролю, ефективним засобом впливу якого є державні дотації.

Континентальна (французька) модель поширена в країнах континентальної Європи (Франція, Італія, Іспанія, Бельгія), а вже через них (у минулому через колоніальну систему) набули поширення і в більшості країн Латинської Америки, Близького Сходу, франкомовної Африки. Її характерними рисами є:

• поєднання місцевого самоврядування та місцевих адміністрацій (органів державної влади місцевого рівня), їх виборності і призначуваності;

• певна ієрархія системи управління, в якій місцеве самоврядування є нижчестоящою ланкою порівняно з вищим рівнем державного управління;

• обмежена автономія місцевого самоврядування;

• наявність на місцях спеціальних державних уповноважених, що контролюють органи місцевого самоврядування.

Яскравим прикладом такого синтетичного поєднання самоврядних та централістських функцій є Франція, де передбачено місцеве самоврядування на рівні комун, але більші кантони і округи вже є місцевими рівнями державної влади. Елементи самоврядування знову з'являються на рівні департаменту, які мають повністю змінити державну владу на рівні регіону. Основною ланкою місцевого самоврядування є комуни, кожна з яких має свій представницький орган – раду і мера, обраного з числа депутатів ради. Мер і депутати муніципальної ради, що працюють на постійній основі, утворюють муніципалітет. Водночас мер є державним службовцем. Діяльність мера здійснюється під контролем муніципальної ради та під адміністративним контролем комісара республіки. Останній також спостерігає за законністю прийнятих комуною рішень і в разі потреби звертається до суду за їх скасуванням (тобто щодо муніципальної ради принцип адміністративного контролю вже не діє).

Муніципальною реформою початку 80-х pp. XX ст. у Франції був послаблений ступінь супідрядності між різними рівнями місцевих органів. Відповідно до законів від 7 січня і 22 червня 1983 р. жоден територіальний рівень не може здійснювати опіку над іншим, за винятком низки чітко обмежених питань: регіональний рівень поставлений над департаментом і комунами в соціальних питаннях, питаннях охорони здоров'я, сільського оснащення, шкільного транспорту. Крім того, був дещо пом'якшений адміністративний контроль центру над місцевими представницькими органами.

У Німеччині, Австрії, в деяких державах-членах Європейського Союзу, що раніше були соціалістичними державами (Болгарія, Румунія), діють змішані моделі, що увібрали в себе різні риси англосаксонської і континентальної.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади адміністративно-територіального устрою

  • Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”

  • Форма держави та види територіального устрою

  • Парламентська і змішана форми правління

  • Президентська форма правління

  • Законодавча влада

  • Виконавча влада

  • Судова влада

  • Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу
  • Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу

  • Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу

  • Австрія

  • Бельгія

  • Болгарія

  • Велика Британія

  • Греція

  • Данія

  • Естонія

  • Ірландія

  • Іспанія

  • Італія

  • Кіпр

  • Латвія

  • Литва

  • Люксембург

  • Мальта

  • Нідерланди

  • Німеччина

  • Польща

  • Португалія

  • Румунія

  • Словаччина

  • Словенія

  • Угорщина

  • Фінляндія

  • Франція

  • Хорватія

  • Чехія

  • Швеція

  • Розділ 3. Досвід реформування адміністративно-територіального устрою в країнах європейського союзу

  • Європейська практика запровадження номенклатури територіальних одиниць для статистики

  • Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу

  • Адміністративно-територіальне реформування в Бельгії

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Польща