Необхідно звернути увагу на стійку тенденцію до конвергенції зазначених моделей місцевого самоврядування, що відбувається, незважаючи на їх різні критеріальні ознаки. Зазначені процеси детерміновані, по-перше, муніципальними реформами, що відбулися в державах-членах Європейського Союзу в 70-80-ті pp. XX ст. Так, аналітики зазначають, що, “порівнюючи англосаксонську і континентальну моделі місцевого самоврядування, слід мати на увазі, що в демократично розвинених країнах відмінності між цими двома моделями не мають принципового характеру. їх сучасна форма, що є результатом реформ місцевого самоврядування, дає підстави стверджувати про певне зближення колись досить відмінних муніципальних систем”. По-друге, слід враховувати, що європейська правова інтеграція здійснюється на основі конвергенції романо-германської та англосаксонської правових систем. По-третє, одним із ключових факторів, що сприяє такому зближенню, є тісний зв'язок і взаємодія між державами з різними правовими системами у складі Європейського Союзу. У процесі виконання, по суті, однакових організаційних, техніко-юридичних та соціально-політичних функцій ці правові системи зазнають постійного взаємовпливу.
Супленими рисами для всіх муніципальних систем, що розвиваються в умовах демократії, є збереження і розвиток різноманітності форм місцевого самоврядування. Це справедливо і для тих держав-членів Європейського Союзу, які приділяють особливу увагу дотриманню єдиних стандартів рівня життя для жителів різних територій. Наприклад, у Німеччині, де комунальне право є винятковою компетенцією земель, існує безліч відмінностей між земельними комунальними конституціями. У країні діють 4 моделі організації місцевого самоврядування:
• 1) “сильний мер”, що вирішує і місцеві питання, і виконує державні повноваження (французька модель);
• 2) “сильний магістрат”, який обирається Зборами депутатів і колегіально здійснює виконавчу владу (північнонімецька модель);
• 3) “сильний директор” – глава виконавчої влади, що обирається комунальною радою при тому, що бургомістр в основному виконує представницькі функції (англосаксонська модель);
• 4) “сильна рада” – вищий орган влади громади, бургомістр є головою ради і одночасно главою виконавчої влади (південнонімецька модель).
Спроби уніфікувати структуру органів місцевого самоврядування в Німеччині робилися неодноразово, але були визнані недоцільними.
У цілому в державах-членах Європейського Союзу ставлення до місцевого самоврядування поляризується за віссю “північ” – “південь”. Скандинавські країни відрізняються високим ступенем автономії місцевого самоврядування, країни Південної Європи – низьким.
Німецький дослідник-муніципаліст А.Гессер у своїй книзі “Свобода муніципальних утворень як порятунок Європи” пов'язує рівень розвитку місцевого самоврядування з історією розвитку суспільних свобод і державності, виділяючи залежно від цього дві групи країн:
• “споконвічно-вільні” країни з традиційно високим ступенем громадянських свобод, що виробили імунітет проти монархічно-бюрократичної централізації (Велика Британія, держави Північної Європи, Нідерланди, Швейцарія);
• “лібералізовані держави верховної влади”, що базуються на загальному підпорядкуванні бюрократичному апарату, де залишається мало місця для реального “управління під свою відповідальність” на місцевому рівні (Іспанія, Франція, Італія і Німеччина).
Уважаємо, що тим самим А.Гессер пропонує не тільки більш широку класифікацію муніципальних моделей, ніж класифікація традиційних англо-саксонських/континентальних моделей, а й розкриває онтологічні константи такого соціального моделювання. Так, для першої групи країн у його класифікації “точкою відліку” є місцева громада, для другої – держава. Таким чином, демонструються два головних інститути, що детермінують виникнення місцевого самоврядування в державах-членах Європейського Союзу, і така детермінація зумовлена, по-перше, історичним розвитком держави; по-друге, демократичними надбаннями ії населення; по-третє, проявом стратегічної управлінської домінанти “централізація – децентралізація”.
Це, наприклад, підтверджується тим, що ще в XIX ст. законодавці Бельгії відстоювали тезу: громада старше від держави, закон її захищає, а не створює. Таким чином, саме громада виступає як первинний суб'єкт місцевого самоврядування, що володіє природними правами щодо держави. Першість громади проявляється і в тому, яку увагу в країнах першої групи приділяють впливу і контролю громадян за місцевим самоврядуванням. Для Франції, навпаки, є справедливим зворотне, а саме верховенство держави: там на підставі закону можна створити громаду, тобто громада виникає тільки на основі волевиявлення держави та з її згоди.
Незважаючи на наявність різних політичних і нормативних підходів до визначення, організації та функціонування місцевого самоврядування в державах-членах Європейського Союзу, воно відіграє значну роль та має велике праксеологічне значення як соціальний інститут, від функціонування якого залежить не тільки організація повсякденного життя людини та забезпечення її життєво важливих устремлінь, а й стабільне функціонування інституту державності. Звідси стає зрозумілим, чому саме місцеве самоврядування перетворюється на об'єкт міжнародно-правового регулювання і чому його основні конституюючі принципи закріплюються в міжнародних договорах, зокрема в Європейській хартії місцевого самоврядування 1985 р. (далі – Хартія).
Завдяки цьому міжнародному договору, що був розроблений та діє в рамках Ради Європи – найбільшої міжнародної регіональної міжурядової організації, що об'єднує 47 держав Європи, зафіксовано, що повноцінне місцеве самоврядування є однією з визначальних ознак демократичної, соціальної, правової держави. Тільки через розвинене самоврядування можна найповніше реалізувати ідею здійснення влади безпосередньо населенням відповідних територій держави. Участь міжнародної організації в розробці цього міжнародного договору є також свідченням того, що ефективна реалізація загальнодержавної політики значною мірою залежить від її розуміння, підтримки та повсякденного виконання на місцях передусім місцевою владою – органами місцевого самоврядування, здатною донести її основні положення до місцевої громади.
Системний аналіз тексту Хартії дає змогу констатувати, що основними принципами формування системи місцевого самоврядування в державах-членах Європейського Союзу є: компліментарність; субсидіарність; демократизм; департаменталізація.
Ці принципи є базовими в діяльності інститутів місцевого самоврядування. їх реалізація на практиці дає змогу створити, по-перше, інституційну архітектоніку місцевого самоврядування як управлінсько-владного простору; по-друге, необхідні правові умови для формування й діяльності органів місцевого самоврядування, які є інститутом прямої демократії і, по-третє, реально забезпечити умови, в яких ці органи в “межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, що належить до сфери їх компетенції і вирішення якого не доручене ніякому іншому органу”.
Перший принцип – це принцип комплементарності. Він припускає установку на безперервність процесів, що відбуваються у структурі влади. Принцип спрямовує на створення умов рівномірного розподілу владних функцій у розрізі всієї вертикалі управління, тобто рівномірного поділу влади в структурі управління і виділення владних повноважень як згори, так і знизу. Такий порядок реалізації влади дає змогу уникнути дефіциту владних повноважень і не залишає місця для прояву нелегальних центрів управління, які б узяли функцію управління соціальною системою на себе.
Принцип комплементарності, що на практиці передбачає здійснення компетентними (законодавчими) органами держави відповідних техніко-юридичних дій на етапах законопроектування та законотворчості, вказує на те, що держава повинна створити систему правових гарантій, які б забезпечували захист прав та інтересів місцевого самоврядування від необгрунтованого втручання в їх діяльність органів державної влади. У ст. 4 п. 4 Хартії записано, що “повноваження, якими наділяється місцева влада, як правило, мають бути повними й виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом, якщо це не передбачено законом”. Система правових гарантій повинна забезпечувати:
• організаційну самостійність місцевого самоврядування;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу“ на сторінці 3. Приємного читання.
