• економічну самостійність місцевого самоврядування у вирішенні всіх питань місцевого життя;
• реальну рівноправність у відносинах із державними органами.
Другий принцип – принцип субсидіарності – є загальним принципом інституціональної організації влади і управління. Відповідно до цього принципу питання, які можна вирішувати на низових рівнях управління, немає необхідності передавати нагору. Таким чином, цей принцип виступає як оптимальна управлінська парадигма, що сприяє формуванню власної компетенції місцевого самоврядування та його органів, виходячи, по-перше, саме з їх наближення до того рівня управління, на якому функціонують жителі-члени територіальної громади; а, по-друге, з реальної можливості вирішення саме цього конкретного питання, що є важливим для вказаних жителів.
Отже, припускаючи процедуру розподілу й перерозподілу повноважень між управлінськими рівнями державної влади, принцип субсидіарності здійснює таку передачу і трансформує їх у власні повноваження органів місцевого самоврядування.
Принцип субсидіарності має системний характер і, крім внутрішньої логістики, визначає стійку послідовність виконання владних повноважень управлінськими органами і порядок розподілу відповідальності цих органів перед населенням виходячи з того, що система “питань місцевого значення”, тобто тих питань, від вирішення яких залежить нормальне та стабільне функціонування територіальної громади, повинна будуватися знизу. Іншими словами, передусім необхідно ставити питання, чи є органи місцевого самоврядування реально спроможними, тобто чи зможуть вони успішно вирішити певне завдання, використовуючи адміністративні повноваження, організаційні можливості, компетентні кадри, і тільки при отриманні негативної відповіді ці питання доцільно передавати для вирішення іншим органам.
Таким чином, можна погодитися з Н.Бровинською в тому, що згідно з принципом субсидіарності “втручання держави припустиме лише в тому разі, коли без її допомоги неможливо досягти поставлених цілей”, тобто в процесі реалізації цього принципу діяльність держави допускається за остаточним підходом і тільки в умовах, коли реалізація телеологічних домінант, що поставлені для вирішення місцевим самоврядуванням, опиняється під питанням.
Слід зазначити, що принцип субсидіарності має велике конституююче значення, причому не тільки в рамках Ради Європи. Виходячи з універсальності та зручності застосування цього принципу, його було введено до Маастрихтського договору про створення Європейського Союзу в 1992 р. (набрав чинності 1 листопада 1993 р.) (ст. 5), що є одним з установчих договорів Європейської спільноти та становить її “первинне” право.
Принцип субсидіарності згідно зі ст. 5 передбачає, що управління здійснюється, можливо, на дещо нижчому рівні, коли це доцільно. При цьому європейський рівень виступає як додатковий стосовно національного (наприклад фінансування на рівні Європейського Союзу звичайно доповнює, а не заміняє собою ресурси окремих країн). Таким чином, принцип субсидіарності трансформувався з принципу здійснення локальної демократії в основоположний принцип функціонування Європейського Союзу. Тепер його слід розуміти і тлумачити як політичний принцип керівництва справами Співтовариства і законодавчого обмеження його компетенції. У доповіді Координаційного комітету щодо місцевих і регіональних органів влади Ради Європи зазначається: “Основна ідея, що стоїть за принципом, полягає в тому, що політична влада повинна втручатися тільки в тих межах, за яких суспільство і складові його групи, починаючи від індивідумів до родини, місцевих громад та інших трохи більших груп, не в змозі задовольнити різні потреби”. Таким чином, можна стверджувати, що принцип субсидіарності набув великого значення в загальній управлінській та нормативно-компетенційній діяльності як Ради Європи, так й Європейського Союзу, ставши універсальним алгоритмом визначення компетенції як органів держави, так і органів місцевого самоврядування.
Такий принцип знайшов відображення в ст. З Європейської хартії місцевого самоврядування, де записано: “Місцеве самоврядування означає право і спроможність місцевої влади в межах закону здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою державних справ, під власну відповідальність та в інтересах місцевого населення”.
У зв'язку з тим, що місцеве самоврядування – це рівень політичної участі і вирішення питань, які стосуються безпосередньо громадянина, застосування цього принципу передбачає, що рішення приймаються саме на місцях. Але якщо якесь питання на місцях не можна вирішити, то воно має передаватися на вищий рівень влади. При цьому відповідальність органів місцевого самоврядування повинна визначатися з урахуванням їх можливостей.
Особливе інституційно-парадигмальне значення для реалізації принципу субсидіарності має ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка закріплює феномен компетенції місцевого самоврядування і сферу її виникнення й реалізації та в п. 4 визначає, що “повноваження, якими наділяються органи місцевої влади, як правило, мають бути повними і виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом, якщо це не передбачено законом”. Також при делегуванні повноважень центральними чи регіональними органами “місцева влада у міру можливості має право пристосовувати свою діяльність до місцевих умов” (ст. 4 п. 5 Хартії). Крім того, при плануванні й прийнятті будь-яких рішень, що безпосередньо стосуються органів місцевого самоврядування, центральним органам влади необхідно консультуватися з місцевими органами, наскільки це можливо, здійснюючи це завчасно й у відповідній формі.
Згідно із цим принципом місцевим органам надається самостійність у схваленні положень, статутів, постанов та актів місцевого (локального) права, обов'язкових для виконання всіма, кого вони стосуються.
Також принцип субсидіарності дає право громаді самостійно вирішувати кадрові питання. Це означає, що не держава направляє персонал на роботу в органи місцевого самоврядування, а громада сама вирішує, хто виконуватиме адміністративні функції. Стосовно питань управління згідно з принципом субсидіарності органи місцевого самоврядування самі мають ухвалювати й виконувати різні рішення.
Ще більшого значення цей принцип набуває при вирішенні органами місцевого самоврядування фінансових питань. Ідеться про право вводити і стягувати податки та збори для здійснення необхідних повноважень у питаннях планування і складання перспективних планів забудови та проведення підготовчих робіт для містобудування. Центральна влада, крім того, не втручається в складання плану використання площ на всій території громади.
Можна зробити висновок, що проблема розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування й державними органами влади, наближення, наскільки це можливо, процесу схвалення рішень до громадянина, взаємодія і співробітництво між різними рівнями влади, участь місцевої влади у визначенні власних повноважень, рішення яких припускає реалізація принципу субсидіарності, визначають важливий напрям розвитку як муніципального законодавства, так і муніципальної практики в державах-членах Європейського Союзу.
Третій принцип – це принцип демократизму. Згідно із цим принципом місцеве населення має брати активну участь в ухваленні рішень місцевого значення. Відповідно до ч. 2 ст. З Хартії місцеве самоврядування як право на вирішення питань місцевого значення здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи. Але це положення жодним чином не перешкоджає проведенню зборів громадян, референдумів або будь-якої іншої форми безпосередньої участі громадян, якщо це дозволяється законом.
Фактично це означає реалізацію принципу народного суверенітету, що закріплений у всіх конституціях держав-чпенів Європейського Союзу та стає нормативною й методологічною базою для конституювання і правової ідентифікації публічної влади та її інституціоналізації на публічну державну і публічну самоврядну (муніципальну) влади. Це положення визначає місце і роль самоврядування, а також відокремлює його від державної влади і закріплює в системі публічної влади держави. Дія принципу демократизму передбачає, що розробка програм місцевого (муніципального) розвитку має базуватися на залученні громадськості до поточних справ органів місцевого самоврядування.
Таким чином, принцип демократизму в місцевому самоврядуванні, що закріплений у Хартії, зміцнюючи основи народовладдя, дає змогу стабілізувати політичну систему і забезпечує єдність держави.
Четвертий принцип – це принцип департаменталізації. Він передбачає необхідність виконання місцевим самоврядуванням функціональних (галузевих) і територіальних завдань, тобто в місцевому самоврядуванні має здійснюватися на паритетній основі єдина політика щодо задоволення інтересів населення територіальної громади та надання йому відповідного переліку муніципальних послуг. Сутність цього принципу полягає в тому, що він дає змогу уникнути глибоких економічних суперечностей між галузевими й територіальними органами, чітко визначити компетенцію кожного з них та протидіяти виникненню компетенційних спорів між ними, що базуються на дублюванні повноважень, появі конкуруючої компетенції тощо. Інакше кажучи, саме принцип департаменталізації дає змогу не тільки зберегти чітку телеологічну домінанту в діяльності органів місцевого самоврядування, а й зосередити зусилля всіх органів місцевого самоврядування та місцевого управління на вирішенні питань місцевого значення та досягненні позитивного соціального результату.
Значення Європейської хартії про місцеве самоврядування для розвитку місцевого самоврядування в державах-членах Європейського Союзу полягає в тому, що:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу“ на сторінці 4. Приємного читання.
