Розділ III. Конституційно-правові засади адвокатури в Україні. Принципи діяльності

Водночас адвокатура, як ніяка інша громадська професійна організація, є невід'ємною складовою процедури судочинства, забезпечує нормальну діяльність судів, судової системи, а відтак - судової влади, Надання правової допомоги підозрюваному, обвинуваченому, підсудному - це конституційна функція адвокатури, і саме тому Закон проводить жорстку лінію на об'єднання усіх адвокатських одиниць під проводом єдиної структури - Національної Асоціації адвокатів України.

Якщо виходити з букви і духу Конституції України (ст. 59), яка встановлює, що "кожен має право на правову допомогу... В передбачених законом випадках ця допомога надається безоплатно. Для забезпечення права на захист та надання правової допомоги при вирішенні справ в судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура", то зіставлення визначення адвокатури обох законів дає підставу констатувати:

1. Закон впритул наближає статус адвокатури до конституційного і цілком обгрунтовано виокремлює адвокатуру в єдиний орган, що забезпечує правову допомогу у захисті від обвинувачення;

2. Закон ставить жирну крапку у майже десятирічній дискусії з приводу рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 р. у справі гр. Солдатова щодо права на допуск до судового захисту т.зв. "фахівців з права". Віднині надання правової допомоги і забезпечення судового захисту від обвинувачення - це прерогатива адвокатури і лише адвокатів.

Пункт 2 статті 2 Закону є знаковим. Він встановлює, що адвокатуру України становлять усі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність. Нарешті, у законодавчому порядку розв'язані такі питання: що таке адвокатура і кого об'єднує це поняття.

Роками точилася затяжна дискусія, під прикриттям якої функціонували тисячі фізичних і юридичних суб'єктів, які не тільки не мали прямого відношення до цієї інституції, але й паразитували на її полі, ігноруючи будь-які корпоративні й етичні вимоги до адвокатської діяльності.

Закон кладе край організаційній невизначеності і встановлює, що особа, яка отримала свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, зобов'язана у встановлений строк стати на облік у регіональній адвокатській структурі, лише після цього адвокатська діяльність набуває повної легальності.

Щоправда, Закон не відповідає на запитання:

1. Чи означає нове визначення адвокатури, що вона перестає бути "добровільним" об'єднанням?

2. Чи перестає "професійність" бути обов'язковим критерієм адвокатського об'єднання?

3. Чи перестає адвокатура позиціюватись як громадське об'єднання?

Закон також не відповідає на запитання, як бути зі свідоцтвом на право здійснення адвокатської діяльності, якщо особа у подальшому не зареєструвалась у місцевій структурі НААУ? Якщо реалізувати своє право на здійснення адвокатської діяльності за межами НААУ особа не може, то, схоже, що у сфері надання адвокатських послуг владою створена і жорстко підтримується монопольна структура на ринку з надання правових послуг.

Безконфліктний вихід з такого положення пропонувався автором у 2005 р. Він полягає у створенні двох рівнів адвокатури - присяжної та приватної з різним обсягом та можливостей. Так, представництво у судах вищих інстанцій, виїзд у справах в інші регіони та за кордон і т.п. дозволяється лише присяжним повіреним, що автоматично вирішувало усі незручності у правовому та етичному полях цього питання. Зберігались альтернатива та принцип добровільності у виборі власного напряму діяльності. Кого влаштовував статус приватного адвоката, той добровільно приймав запропоновані умови, кого - ні, йшов до присяжної адвокатури.

Стаття 2 Закону завершується п.3: "З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування". Оскільки цей пункт стосується питань адвокатського самоврядування, якому присвячено розділ VII Закону, то, вочевидь, доцільно вдатися до висвітлення викладених тут положень саме під час роботи над даним розділом за програмою.

10. Принципи адвокатської діяльності в Україні

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" у частині першій ст. 4 дає визначення принципів адвокатської діяльності, недотримання яких буде вважатися діяльністю, що не вписується в рамки Закону. У назві статті 4 йдеться про "принципи і засади адвокатської діяльності". Між тим жодних засад ця стаття не називає.

Стаття 4 Закону називає 4 групи умов, якими доведеться керуватися адвокатам у повсякденній роботі і які віднині оголошені основними узаконеними принципами адвокатської діяльності. За цією нормою Закону:

1. Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.

2. Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави.

3. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).