Розділ ІХ. Набуття права на заняття адвокатською діяльністю

Громадянин, який має намір набути статус адвоката, повинен стажуватися упродовж 6 місяців під керівництвом правника за направленням ради адвокатів регіону. Керівником стажування може бути адвокат з не менш ніж з 5 - річним досвідом роботи. Щодо 5 - річного стажу, який у Законі домінує у всіх процедурах, що регламентовані певним стажем, можна стверджувати, що це непрофесійний підхід до стажування як важливого етапу в підготовці адвоката. Немає жодного сумніву в тому, що трапляються адвокати, які зуміли за 5 років набратися достатнього досвіду і здобути репутацію достойного фахівця, але це виняток із правил. Назагал 8-10 років - це мінімальний термін для оволодіння не лише певним досвідом, але й мудрістю та авторитетом, без яких немає вихователя.

Від стажування звільняються громадяни, які на день звернення із заявою про допуск до кваліфікаційного іспиту мають стаж роботи помічника адвоката не менш ніж 1 рік упродовж останніх 2 років. За результатами стажування керівник повинен скласти звіт і направити його на розгляд до ради адвокатів регіону. Пройти стажування можна протягом 3 років після успішного складання кваліфікаційного іспиту, саме стільки діє свідоцтво про проходження кваліфікаційного іспиту.

Така вимога має сенс і є обґрунтованою. Сфера права є різноманітною, тому не кожна особа, котра має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права та яка склала кваліфікаційний іспит, уявляє специфіку діяльності адвоката. Стажування матиме позитивний результат, оскільки у стажиста буде наставник (адвокат), який допоможе краще зорієнтуватися в особливостях майбутньої професійної діяльності.

Стосовно визначення кваліфікаційного іспиту та порядку його проведення коментарі у ст. 9 цього Закону.

Не може бути адвокатом громадянин, що має судимість, яка не є погашеною або не знятою. Така судимість стосується тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у вигляді позбавлення волі.

Не вправі набувати статусу адвоката той, хто визнаний судом недієздатним або обмежено дієздатним. Абсолютна недієздатність встановлена для громадян за рішенням суду внаслідок душевної хвороби чи слабоумства. Часткове обмеження прав і свобод громадянина можливе також за рішенням юрисдикційного органу внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними і токсичними засобами.

Не вправі упродовж двох років поновлювати свій адвокатський статус особа, до якої кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури прийняла рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю. Ця позиція є достатньо суперечливою, оскільки подібні рішення ухвалюються за певних обставин: а) засудження адвоката за скоєння злочину (тут має враховуватися правило погашення або зняття судимості); б) обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним (за загальним правилом, що витікає з положень Цивільного кодексу України, знову стати адвокатом можна тоді, коли суд поновить стан дієздатності); г) втрати громадянства України (якщо адвокатом вправі бути лише громадяни України, то це повинно бути зазначено у ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"); д) грубого порушення законодавства, що пред'являє вимоги до адвоката та регулює його діяльність, у тому числі і порушення присяги адвоката України.

Взагалі позбавляється права стати адвокатом той громадянин, кого звільнили з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення упродовж трьох років з дня такого звільнення.

Не є логічним абсолютне позбавлення можливості набуття статусу адвоката тими специфічними категоріями працівників (суддів, прокурорів та ін.), яких притягнуто до спеціальної дисциплінарної відповідальності. Водночас громадяни, які скоїли кримінальний злочин після погашення або зняття судимості, або ті, хто поніс відповідальність за корупційне правопорушення після спливу трьох років, вправі бути адвокатами. Ці питання потребують додаткового вивчення й удосконалення в регулюванні.

Вимоги щодо несумісності (ст. 7 Закону)