РОЗДІЛ IV. ОСОБИ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У СПРАВІ

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, мають такі ознаки.

1. Вони заявляють свої вимоги до спору, що вже виник.

2. Вони завжди вступають у процес, що вже розпочався.

3. Інтереси таких третіх осіб суперечать інтересам обох сторін (як правило). Вимоги такої третьої особи із самостійними одночасно звернені як до позивача, так і до відповідача

4. Треті особи, які вступають у процес із самостійними вимогами, діють добровільно і їх, як показано у правовій літературі, неможливо притягнути до участі у справі всупереч волі.

5. Треті особи із самостійними вимогами вступають у процес шляхом подання позовної заяви, яка має відповідати вимогам ст. 118,119,120 ЦПК.

6. Ч. 2 коментованої статті містить важливе правило, якого не було у ЦПК 1963 року, що за клопотанням третьої особи справа розглядається спочатку. Якщо таке клопотання заявлено, розгляд справи спочатку є обов'язковим. На мою думку, правильною є позиція судів, які в усіх випадках вступу до справи третьої особи із самостійними вимогами розпочинають справу спочатку, незалежно від того, чи заявлено про це клопотання.

Позовна заява третьої особи має відповідати загальним вимогам. У позовній заяві слід зазначити, що вона подається третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору в іншій позовній заяві. Отже, там, де у звичайній позовній заяві пишеться "позивач", буде написано "третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору" та зазначено сторони у цій справі. Законом не передбачено обмеження кількості третіх осіб із самостійними вимогами.

7. Участь третіх осіб у цивільному судочинстві є засобом процесуальної економії, бо дозволяє більш повно й усебічно дослідити всі обставини справи. Крім того, під час розгляду регресних позовів уже не треба знову встановлювати факти, які відображено у первісному позові. Участь третіх осіб із самостійними вимогами допомагає правильно та обґрунтовано вирішити спір між позивачем і відповідачем, встановити дійсні обставини справи та запобігає ухваленню судом суперечливих рішень.

8. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги, можуть вступити у процес до постановлення судом рішення і користуються всіма правами та несуть всі обов'язки позивача. Фактично такі особи можуть вступити у процес до виходу суду до нарадчої кімнати. Однак це положення похитнулося у зв'язку з неточністю правового регулювання, допущеною законодавцем. Якщо у ст. 34 ЦПК зазначено, що треті особи можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, то у ст. 125 ЦПК міститься колізійна норма, згідно з якою на позови третіх осіб із самостійними вимогами поширюються правила, які стосуються зустрічних позовів. Це призвело до різноголосся думок у правовій літературі. Одні автори наголошують, що з урахуванням ст. 125 ЦПК є підстави вважати, що вступити у справу із самостійними вимогами третя особа може до або під час попереднього слухання справи. В. М. Кравчук та О. І. Угриновська наполягають на потребі у наявній колізії надавати перевагу прямій вказівці закону, викладеній у ч. 1 ст. 34 ЦПК. Вважаю, що у цій ситуації саме така позиція є правильною (див, коментар до ст. 125 цього Кодексу). Нині проблему знято. Згідно з п. 15 постанови Пленуму від 12.06.2009 № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства під час розгляду справ у суді першої інстанції" судам слід мати на увазі, що оскільки від належного вирішення питання про прийняття зустрічного позову, позову третьої особи із самостійними вимогами та об'єднання і роз'єднання позовів залежить своєчасний і правильний розгляд заявлених вимог, то ці процесуальні дії потрібно провадити відповідно до правил, встановлених статтями 123-126 ЦПК. Відповідач має право пред'явити зустрічний позов до або під час попереднього судового засідання (ч. 1 ст. 123 ЦПК), а треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу шляхом пред'явлення позову до однієї чи обох сторін до закінчення судового розгляду (ч. 1 ст. 34 ЦПК).

Якщо у нарадчій кімнаті суд дійде висновку, що потрібно відновити судове слідство, то третя особа із самостійними вимогами може вступити в процес після такого відновлення слідства. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги, можуть претендувати на весь предмет спору або на його частину. Таких осіб слід відрізняти від співпозивачів. Так, співпозивачі можуть разом подати позов. їхні інтереси збігаються і протистоять інтересам відповідача. Задоволення вимог одного із співпозивачів не впливають на вирішення вимог інших співпозивачів. Задоволення вимог позивача, як правило, означає відмову в задоволенні вимог третьої особи із самостійними вимогами (часткову або повну).

У вирішенні питання про допуск до участі у справі третіх осіб із самостійними вимогами відчувається вплив законодавства Російської Федерації.

Підставою для вступу до участі у справі третіх осіб із самостійними вимогами (ст. 34 ЦПК) є самостійні вимоги щодо предмета спору, які заявляються для одночасного розгляду з первинним позовом. Такі особи можуть вступити в справу до постановляння судового рішення, подавши позов до однієї або до двох сторін. За процесуальним становищем такі особи нічим не відрізняються від позивачів, утім за їх участю досягається процесуальна економія. Участь таких осіб дозволяє уникнути винесення спірних і навіть взаємовиключних судових рішень. Підставою для участі третіх осіб із самостійними вимогами є домагання на предмет спору.

Адвокат має враховувати певні особливості цих прав. На практиці адвокати віддають перевагу пред'явленню вимог до обох сторін з мотивів перестрахування. Третя особа подає позовну заяву, яка має відповідати вимогам ст. 119,120 ЦПК і сплачує державне мито (судовий збір) як і первісний позивач, але тільки за своєю вимогою. Наприклад, позовні вимоги третьої особи заявлені про витребування до частини речей, які заявлено у первісному позові, а, отже, судовий збір сплачується лише на цю частину вимог.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Підставою для участі у справі третіх осіб без самостійних вимог є юридичний інтерес, який, як правило, полягає у попередженні можливої в майбутньому регресної вимоги, тобто якщо рішення у справі може вплинути на їхні права і обов'язки щодо однієї зі сторін. У заявах про притягнення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу слід точно зазначати, на яких підставах цих осіб належить притягти або допустити в справу.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, можуть вступити у спір на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Суд може залучити таких осіб до участі у справі за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. У літературі зверталась увага на певну неточність закону, що міститься у ч. 1 ст. 6 ЦПК: "Сторона, в якої за рішенням суду виникне право". "Оскільки вступити у процес третя особа має до ухвалення судом рішення, позивач у момент подання позовної заяви не може ще достеменно знати, яким буде це рішення і, відповідно, чи матиме ця особа якісь права або обов'язки щодо нього чи відповідача".

Отже, такі особи не є суб'єктами спірного правовідношення. Між особою, яка не заявляє самостійних вимог, і протилежною стороною немає матеріально-правових відносин. Підставою для участі у справі третьої сторони без самостійних вимог є юридична заінтересованість у справі, яка полягає в тому, що рішення суду впливає на права та обов'язки третьої особи. Це, як правило, можливість пред'явлення регресного позову. Винесення рішення по спору між позивачем і відповідачем за умови притягнення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог стосовно предмета спору, має преюдиціальне значення.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, виступають на боці позивача чи відповідача шляхом подання заяви або притягуються на підставі ухвали суду.

Вступ у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, на відміну від порядку, встановленого у Російській Федерації, не тягне за собою розгляду справи спочатку. Вважав би за доцільне передбачити таку можливість за клопотанням сторони. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються правами і несуть обов'язки сторони, за винятком права на зміну підстави і предмета позову, збільшення або зменшення позовних вимог, а також права на відмову від позову, визнання позову, укладення мирової угоди, вимоги примусового виконання рішення, до них не може бути пред'явлено зустрічний позов.

Основною ознакою інституту третіх осіб у цивільному процесі є те, що вони вступають в уже розпочатий іншими учасниками процес. Щодо залучення або допуску до участі в справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, суд постановляє ухвалу (ч. 6 ст. 36 ЦПК). Ініціаторами залучення є особи, які беруть участь у справі, суд, самі треті особи. У ст. 119 ЦПК не йдеться про те, що позивач має зазначити в позовній заяві й про інших осіб, зокрема про третю особу, а лише про відповідача. Однак у ст. 120,127 ЦПК передбачено, що позивач має додати до позовної заяви її копії та копії всіх доданих документів відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Суд після відкриття провадження у справі має направити третій особі копію позовної заяви. Лише на стадії провадження у справі до судового розгляду суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі (п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК)[2].