РОЗДІЛ IV. ОСОБИ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У СПРАВІ

У ст. 31 Кодексу наголошується про те, що кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони. Обов'язковість рішень суду є головною засадою судочинства і передбачена ч. 2 п. 9 ст. 129 Конституції України. Ч. 4 ст. 31 ЦПК 2004 р. наголошує на конкретному суб'єктивному праві сторони вимагати виконання рішення суду.

Ч. 6 ст. 31 прирівнює до сторін заявника та заінтересованих осіб у справах окремого провадження за винятками, встановленими у розділі IV Кодексу. Ці винятки визначаються непозовним характером справ, розглянутих у порядку окремого провадження. Так, ці особи не можуть передати справу на розгляд третейського суду, укласти мирову угоду, не зобов'язані відшкодовувати судові витрати, якщо інше не встановлено законом (ч. 5, 7 ст. 235 ЦПК України). У справах окремого провадження немає позову, тому заявники та заінтересовані особи не можуть змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов.

Ст. 27 ЦПК визначає осіб, які беруть участь у справі, та їх процесуальну роль і можливості у процесі, що дозволяє їм реалізувати свої інтереси під час розгляду справи. Коментованою статтею визначено зміст, процесуальну форму, умови та порядок виконання дій щодо реалізації процесуальних прав.

Статтею 27 ЦПК передбачено право знімати копії з документів, долучених до справи. У зв'язку з цим суд зобов'язаний створити умови для реалізації такого права, з чим на практиці виникають труднощі. Якщо щодо реалізації цього права вчиняються перепони, пов'язані не з діями суддів у судовому засіданні, а внаслідок неналежної організації руху справи поза межами судового засідання, яка створила перешкоди до своєчасного розгляду справи, така бездіяльність суду може бути оскаржена.

Окремо слід застерегти, що робити витяги та знімати копії можна тільки з документів, долучених до справи. На практиці буває так, що одна зі сторін надсилає документи поштою або здає їх до канцелярії. Рішення суду про долучення цих документів до справи ще немає. А тому правильно діють ті судді, які дозволяють знімати копії або робити витяги тільки з тих документів, які до справи долучені.

У справі позовного провадження особи, які беруть участь у справі, зобов'язані подати для підтвердження своїх вимог чи заперечень усі наявні у них докази або повідомити про них суд до чи під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться — до початку розгляду справи по суті. Окремі судді неправильно застосовують цю норму, вважаючи, що в усіх випадках потрібно подати суду всі докази до попереднього слухання справи або до початку розгляду справи по суті. Між тим у статті йдеться про наявні докази, щодо інших доказів, то стороною може бути заявлено про їх забезпечення або витребування.

В ідеальному варіанті справа мала б бути вирішеною у першому ж засіданні, після попереднього судового засідання. Для цього потрібно знати і про наявність доказів, і про їх існування ще на попередньому судовому засіданні або ж до початку розгляду справи по суті, для того щоб суд вказав, які ще докази належить додати до судового засідання. Тобто новий ЦПК орієнтує суди на вирішення справи в одному-двох засіданнях (принцип концентрації процесу, рекомендований Комітетом Міністрів державам - членам Ради Європи і спрямований на вдосконалення судової системи). У США "змагальна система правосуддя передбачає єдине, концентроване та безперервне провадження у справі в суді". Порядок розгляду справ у США, встановлений у цивільному процесі, майже не відрізняється від кримінального процесу. Істотні відмінності е тільки на досудових стадіях провадження у справі. Цивільний процес у США встановлює жорсткі правила подання змагальних паперів (позовної заяви) та подання заперечень у вигляді "клопотання про відхилення позову" або ж оспорювання позову шляхом подання пояснень на позов. За таких умов надто важливим є зібрання доказів до подання позову до суду й опитування можливих свідків.

В Україні адвокатам доцільно запозичити дещо з американського досвіду щодо збирання доказів і досудової підготовки справ. Тобто принцип концентрації вимагає від адвокатів України зібрати весь можливий доказовий матеріал і подати його на стадії попереднього слухання або до початку слухання справи по суті, якщо попереднє засідання не проводиться. Підготовка має бути такою, щоб суду було досить одного засідання для ухвалення рішення.

Ч. 3 ст. 27 ЦПК встановлює обов'язок добросовісно здійснювати свої права та обов'язки. Суд має вимагати від осіб, які беруть участь у справі, щоб вони добросовісно користувалися своїми процесуальними правами та належно виконували обов'язки. Слід зауважити, що судді недостатньо "озброєні" законом для забезпечення такої функції. Вважаю, що суддя повинен мати право безпосередньо накладати штраф на порушників процесу, аж до арешту в межах п'яти діб. Такі пропозиції, на жаль, не знаходять підтримки ні у науковців, ні у законодавчої влади.

У Сімейному кодексі України передбачено, що думка дитини під час вирішення питань, що стосуються її життя, враховується судом. Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей (Страсбург, 25 січня 1996 р.) суд надає дитині можливість висловити свою думку і приділяє цій думці належну увагу. У ч. 2 ст. 171 СК перераховано категорії спорів між батьками щодо дитини, під час розгляду яких має бути вислухана її думка. Це спори про виховання дитини, визначення (зміна) місця її проживання, про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також щодо управління майном дитини. Дитина може бути вислухана й під час розгляду інших спорів, які стосуються її інтересів. Вислухати (заслухати) дитину й урахувати її думку - це різні речі. Думка дитини має бути вислухана з повагою і врахована настільки, наскільки це відповідає її найвищим інтересам.

Викликає сумнів у правильності позиції статті 27-1 ЦПК щодо покладання на малолітню дитину, яка не набула цивільної процесуальної дієздатності, процесуальних обов'язків. Неможливо для малолітньої дитини, якій виповнився рік, самостійно реалізувати права, передбачені ст. 27 ЦПК. Очевидно, було би достатнім указати, що дитина має бути вислухана судом і її думку має бути враховано під час ухвалення рішення. Малолітня дитина - це і немовля, і дитина трирічного віку, які не можуть скористатися за своїм фізіологічним рівнем розвитку тими процесуальними правами, які передбачає ст. 27 ЦПК та коментована стаття. Зі слів професора З. Ромовської, ст. 27-1 ЦПК - це спотворений варіант ст. 171 Сімейного кодексу України.

Стаття 12 Конвенції про права дитини передбачає таке.

1. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

2. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою підчас будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Суб'єкти цивільного процесуального права мають цивільну процесуальну правоздатність і дієздатність у зв'язку з потребою захисту належних їм прав та інтересів.

Наявність цивільної процесуальної правоздатності є загальною підставою для участі у цивільному процесі. Вона визнається за всіма фізичними особами. Що стосується комерційних і некомерційних організацій, інших утворень, то за ними цивільна правоздатність визнається у випадку, якщо вони мають права юридичної особи.

Правовий статус суб'єктів цивільного процесу пов'язується з наявністю цивільної процесуальної дієздатності. Цивільна процесуальна дієздатність належить громадянам, які досягли повноліття (18 років), і організаціям.

Цивільною процесуальною дієздатністю визнається здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді, якою наділені фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

У ст. 18 Сімейного кодексу України передбачено, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Автор Сімейного кодексу З. Ромовська вважає, що основною новелою цієї статті є надання дитині, якій виповнилося чотирнадцять років, цивільної процесуальної дієздатності. Така дитина має право самостійно подати позовну заяву на захист свого права або інтересу, зокрема позовну заяву про розірвання шлюбу чи визнання шлюбу недійсним, визнання батьківства, стягнення аліментів, скасування усиновлення чи визнання усиновлення недійсним. Така дитина має й усі процесуальні права позивача у процесі. Вона може бути і відповідачем (наприклад, у справі про визнання батьківства чи стягнення аліментів). Дитина, якій виповнилося чотирнадцять років, може сама звернутися до суду з заявою про надання їй права на шлюб (ст. 23 СК)[8].

З урахуванням вимог норм СК ч. 2 коментованої статті передбачає, що особи віком від 14 до 18 років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена (ст. 39 ЦПК). У цьому випадку законодавець враховує, що неповнолітні особи й особи, дієздатність яких обмежена, не мають достатнього життєвого досвіду і не завжди можуть повною мірою оцінити ситуацію, що склалася у цивільній справі. Малолітніх осіб (віком до 14 років), а також недієздатних осіб представляють у суді законні представники.

У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Набута повна дієздатність зберігається (ч. 2 ст. 34 ЦК України) й у випадку припинення шлюбу (якщо тільки це не пов'язано з протиправною поведінкою неповнолітньої особи). Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому цим кодексом, надано повну цивільну дієздатність.