РОЗДІЛ IX. АДВОКАТ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ст. 339 ЦПК визначає порядок виправлення помилки, яка допущена судом апеляційної інстанції в результаті скасування рішення суду першої інстанції. Встановивши, що рішення суду першої інстанції ухвалено згідно із законом, тобто є правильним, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду і залишає в силі судове рішення, скасоване помилково.

В. І. Тертишніков слушно вказує, що рішення суду першої інстанції в результаті його скасування апеляційним судом так і не набрало чинності, а тому його "не можна залишити в силі". Точнішим було б застерегти, що суд касаційної інстанції, скасувавши рішення апеляційного суду, надає законну силу рішенню суду першої інстанції. Ця неточність у статті скоріше лінгвістична, ніж юридична. Очевидно, що статтю слід розуміти так, що рішення суду першої інстанції у зв'язку із скасуванням рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення ухвали суду касаційної інстанції. Оскільки рішення апеляційного суду втрачає силу з моменту проголошення рішення суду касаційної інстанції, то рішення суду першої інстанції з цього моменту набуває чинності.

Ст. 340 ЦПК дублює ст. 310 Кодексу і встановлює порядок закриття провадження справи або залишення заяви без розгляду судом касаційної інстанції у випадках, коли суд виявляє обставини, передбачені статтями 205, 207 ЦПК.

Закон не вирішує випадків, коли в судовому засіданні встановлюються обставини, які настали в період між постановленням рішення суду першої інстанції та засіданням у суді касаційної інстанції, якщо відносини допускають правонаступництво.

Якщо підприємство ліквідовано, то це означає, що правонаступника немає. Ситуація вимагає закриття касаційного провадження, але не закриття провадження у цивільній справі. Якщо ж юридична особа реорганізована, то її права і обов'язки переходять до правонаступника або правонаступників. У цьому випадку є можливість залучити такого правонаступника. Якщо це потребує певного часу, то суд вирішує, залежно від обставин справи, про перерву в судовому засіданні або про зупинення провадження у справі.

Отже, Кодекс не визначив цих ситуацій і вирішувати їх доведеться судам за допомогою принципу розумності й аналогії закону.

Ч. 2 ст. 340 вирішує одну з ситуацій, яка може виникнути у зв'язку зі смертю фізичної особи чи припиненням юридичної особи. Стаття встановлює, що у випадку, якщо судом ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи — сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для скасування рішення в касаційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду.

Аналіз такого випадку дає підстави для висновку.

Закриття провадження або залишення заяви без розгляду неможливе, якщо ці події (смерть або припинення юридичної особи) мали місце після ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Що стосується інших випадків, наведених вище, то Кодекс чіткої відповіді на них не дає.

Така ситуація варта уваги ще й тому, що містить вказівку для суду касаційної інстанції про потребу перевіряти законність і обґрунтованість рішення. В інших статтях термін "обґрунтованість рішення" стосовно суду касаційної інстанції не вживається.

Так чи інакше, але коментована стаття спрямовує суд касаційної інстанції перевіряти і законність, і обґрунтованість рішення. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно й усебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо законність як вимога до судового рішення стосується юридичного боку судового акта, то обґрунтування - фактологічного.

Ст. 341 ЦПК визначає випадки, коли суд може ухвалити нове рішення або змінити рішення. Очевидно, що хоча такі умови не виписано у статті, проте ухвалення нового рішення можливе, якщо обставини, які мають значення для справи, встановлено повно й правильно і допущена лише помилка у застосуванні норм матеріального права.

Стаття визначає два випадки ухвалення нового рішення або зміну його: а) якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини; б) не вжито закон, який підлягав застосуванню.

Приклад. Під час вирішення цивільної справи про перевірку законності вступу в чергу на одержання кооперативної квартири застосував Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм житлових приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. і не застосував Правила обліку громадян, які бажають вступити в житлово-будівельний кооператив (затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради 5 червня 1985 p.).

Тобто суд до правовідносин, які стосуються кооперативної квартири, застосував (в цьому випадку підзаконний акт), який регулює одержання комунальної (державної) квартири.

За таких обставин суд касаційної інстанції може ухвалити нове рішення або змінити рішення, обґрунтувавши його законом, який підлягав застосуванню. Наведений приклад порушує й іншу проблему. Ст. 341 ЦПК вказує тільки на закон, але нічого не говорить про підзаконні акти, що регулюють ті чи інші правовідносини, якими керувався суд. З огляду на ст. 8 ЦПК вважаю, що під час застосування коментованої статті суд може змінити рішення або постановити нове рішення, якщо вжито не тільки не той закон, а й не той підзаконний акт, який підлягав застосуванню, або вжито підзаконний акт, який не поширюється на ці правовідносини. При цьому суд касаційної інстанції має керуватися також правилами ст. 8 ЦПК щодо застосування інших нормативно-правових актів та їх відповідності закону.

Підстави для відхилення касаційної скарги на ухвалу суду або її зміни чи скасування викладено у ст. 342 ЦПК. Ст. 293 ЦПК передбачає перелік ухвал, які підлягають оскарженню окремо від рішення.

Якщо суд прийняв ухвалу з додержанням вимог закону, то суд касаційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалу без змін. Таке рішення суд касаційної інстанції постановляє, якщо відсутні підстави для втручання в судову ухвалу. При цьому суд касаційної інстанції має вказати мотиви, за якими відхиляються доводи касаційної скарги на ухвалу суду.

Ч. 2 коментованої статті передбачає право суду касаційної інстанції скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення. Останнє формулювання не досить прозоре. У всякому разі його можна розуміти так, що ухвала може бути скасована, якщо мали місце порушення вимог процесуального закону, оскільки норми процесуального права визначають порядок вирішення питань, за наслідками яких постановляють ухвалу (див. також ст. 338 Кодексу).

Ч. 3 ст. 342 ЦПК визначає випадки, коли суд касаційної інстанції змінює або скасовує ухвалу і постановляє нову ухвалу зі спірного питання. Таке право має суд касаційної інстанції, якщо питання вирішено всупереч нормам процесуального права.