РОЗДІЛ IX. АДВОКАТ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

При укладенні мирової угоди між представниками сторін суд перевіряє, чи мають на це повноваження такі особи. При цьому слід мати на увазі вимоги ст. 44 ЦПК та ст. 42 ЦПК. Під час вирішення питання про повноваження адвоката, який діє на підставі ордера, варто впевнитись, чи довіритель не обмежував адвоката на вчинення певних дій. Статті 333 та 334 ЦПК мають внутрішню суперечність. Виникає питання: як бути, якщо сторони готові укласти мирову угоду, а їх не викликають у судове засідання? Під час підготовки справи до слухання, враховуючи, що суд за потреби може викликати цих осіб у судове засідання, адвокат вправі заявити клопотання про виклик їх до суду з метою вирішення питання про укладення мирової угоди. Таке клопотання слід подавати завчасно (наприклад, разом із касаційною скаргою).

Ст. 334 ЦПК не передбачає випадку, коли відповідач визнає позов. Але відповідно до принципу диспозитивності відповідач має право визнати позов. Однак визнання позову відповідачем не тягне припинення справи. Визнання позову враховується касаційним судом при ухваленні рішення.

Ст. 335 ЦПК встановлює межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Перевірку справи суд здійснює в межах касаційної скарги. Суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одного доказу над іншими.

Із змісту цієї норми складається враження, що суд касаційної інстанції не може давати оцінки доказам. Очевидно, що такий підхід є надто спрощеним. Суд перевіряє правильність застосування норм матеріального і процесуального права. І якщо при одержанні доказів, їх оцінці судом було допущено порушення норм процесуального або матеріального права, то суд касаційної інстанції має право дати цим порушенням оцінку відповідно до своїх повноважень, передбачених статтею 336 ЦПК. Схожу позицію займає і В. І. Тертишніков.

Ч. 2 статті визначає, що касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Тобто коментована стаття встановлює межі перевірки матеріального характеру - те, що закладено у позовній заяві. Якщо це вимога про стягнення 22 тис. грн у суді першої інстанції, то вона не може бути збільшена або замінена на іншу вимогу в суді касаційної інстанції.

Якщо суд касаційної інстанції виявить неправильне застосування норм матеріального права або порушення цих норм, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, то в цьому випадку суд не обмежений доводами касаційної скарги.

Глава 59. Наслідки розгляду справи у касаційній інстанції

Повноваження суду касаційної інстанції - це сукупність його прав та обов'язків, пов'язаних із застосуванням процесуально-правових наслідків, щодо рішень і ухвал суду першої інстанції та апеляційної інстанції, ухвалених у цивільних справах, законність яких перевіряється у касаційному порядку"581. За наслідками розгляду справи суд касаційної інстанції має право: відхилити касаційну скаргу і залишити рішення без змін; постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд; постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції; скасувати судові рішення і закрити провадження у справі або залишити заяву без розгляду; скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення і передання справи на новий його розгляд є його незаконність, яка виявилася у порушенні або неправильному застосуванні норм матеріального або процесуального права.

Є підстави вважати, що законодавець у поняття "змінити рішення" вклав зміст поняття "ухвалити нове рішення". Таке нове рішення заступає собою попереднє рішення тільки у певній, змінюваній частині. Наприклад, зі зміною розміру стягуваної суми з 12 тис. грн до 15 тис. грн має вказуватись не про збільшення стягуваної суми на три тисячі гривень, а на зміну рішення суду в частині розміру і про стягнення 15 тис. грн.

Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу має право відхилити касаційну скаргу і залишити ухвалу без змін; скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої або другої інстанції; змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті, а також скасувати помилкову ухвалу апеляційного суду і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

В. І. Тертишніков звертав увагу на неясність ситуації, передбаченої п. 3 ст. 334 ЦПК 1963 р. щодо того, з якого моменту рішення суду першої інстанції набирає чинності, у зв'язку із скасуванням рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції. У зв'язку з цим пропонувалось вказувати, що рішення суду першої інстанції, залишене без змін, набирає чинності після розгляду справи судом касаційної інстанції582. Нині цю проблему частково вирішено. Відповідно до ч. 2 ст. 349 скасовані рішення та ухвали суду втрачають законну силу з моменту проголошення рішення або ухвали касаційної інстанції. В цьому контексті можна дійти висновку, що залишене в силі рішення суду першої інстанції або ухвала цього суду набирають чинності з моменту втрати чинності ухвали або рішення суду апеляційної інстанції, якими були ці рішення скасовані. При частковій зміні рішення суду першої або другої інстанції таке змінене рішення вступає в силу з моменту проголошення рішення суду касаційної інстанції. У процесуальних кодексах записано, що рішення проголошується. На мою думку, було б точніше, якщо б вживався термін "оголошення рішення".

Готуючи касаційну скаргу або заперечення на неї, слід орієнтуватись на ті повноваження, які має суд касаційної інстанції, та чітко викладати у скарзі або запереченнях своє прохання відповідно до них.

Якщо у касаційній скарзі міститься прохання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення або зміну рішення, то прохання у скарзі потрібно сформулювати так, щоб воно було викладене як бажана резолютивна частина рішення суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. При цьому суд касаційної інстанції зобов'язаний вказати мотиви, за якими доводи касаційної скарги відхиляються.

Велике значення має норма, яка встановлює, що не може бути скасовано правильне по суті й справедливе рішення з одних лише формальних міркувань. Ця норма є відтворенням ч. 2 ст. 308 Кодексу. Вона визначає однаковість підходів до відхилення скарги як для суду апеляційної інстанції, так і для суду касаційної інстанції. В. І. Тертишніков зауважує, що поняття "правильне рішення" вживається ЦПК надзвичайно рідко.

Уявляється, що правильним є те рішення, яке є обґрунтованим і при постановленні якого порушення норм матеріального права не вплинули на остаточні висновки суду першої інстанції, який постановив правильне рішення". У цьому випадку фраза "формальні міркування" вказує на перевагу суті над формою, а певне правило не має настільки істотного значення, щоб бути підставою для визнання рішення незаконним. Це оціночне поняття, якому суд дає оцінку в кожному конкретному випадку. Одним із орієнтирів для оцінки таких неістотних порушень є принцип розумності, притаманний праву.

Формальним міркуванням можуть бути випадки, коли суд розглянув справу без сплати державного мита, без оплати витрат на технічне забезпечення судового процесу тощо.

Якщо мали місце порушення невеликі, такі що не впливали і не вплинули на правильність рішення, то рішення не може бути скасовано. Що стосується істотних порушень, зазначених у ч. 1 ст. 338 ЦПК, то вони тягнуть скасування рішення та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в обов'язковому порядку.

За практикою, що встановилася, ці обставини підлягають застосуванню незалежно від доводів касаційної скарги. Вважаю, що навіть у випадках, якщо у апеляційній скарзі немає посилання на обставини, подані у ч. 1 коментованої статті, рішення має бути скасовано.