Розділ «Стаття 320. Окрема ухвала апеляційного суду.»

5. Згідно із ст. 15 закону "Про власність" член ЖБК, який сплатив повністю внесок за квартиру, стає її власником. Суд підтвердив, що Сідляренко В. Д. повністю сплатив пайовий внесок за кооперативну квартиру. Однак при цьому суд не застосував ст. 15 закону "Про власність" і відмовив у визнанні Сідляренка В.Д. власником квартири. Таким чином, суд не застосував закон, який зобов'язаний був застосувати. Тим самим суд порушив і вимогу ст. 41 Конституції про те, що право приватної власності є непорушним.

Визнавши право власності на квартиру в ЖБК суд, в порядку передбаченому законом, міг дати оцінку правомірності одержання кооперативної квартири і за позовом заінтересованих осіб позбавити Сідляренка цього права. Але такий позов про позбавлення права власності Сідляренка на кооперативну квартиру не заявлявся. Вирішуючи позов про визнання ордера недійсним, суд вийшов за межі позовних вимог і застосував наслідки (позбавлення права власності), які не передбачені законом для визнання ордера недійсним. Тобто суд примусово відчужив належний Сідляренку об'єкт права власності - кооперативну квартиру.

У цьому випадку суд порушив ст. 41 Конституції, за якою "примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної потреби таза умови попереднього і повного відшкодування їх вартості". Однак жодних мотивів суспільної потреби примусового відчуження кооперативної квартири суд не подав. Вирішуючи питання про відшкодування квартири, суд не врахував, що позивач не здійснив попереднього і повного відшкодування вартості квартири. Тобто до того моменту, доки Сідляренку В.Д. не відшкодовано повну вартість квартири, суд не мав права приймати рішення. Такі дії є винятком і мають обґрунтовуватись вимогами суспільної потреби. Жодних доводів на те, що в цьому випадку є підстави для застосування примусового відчуження через суспільну потребу суд у рішенні не наводить.

6. Сідляренко В. Д. з 21 червня 1993 р. став членом ЖБК і з цього часу мав право на одержання кооперативної квартири. Його право на одержання квартири було повторно підтверджено довідкою від 1 квітня 1995 р., в якій вказується, що рішенням комунального житлового управління № 19/2-95 від ЗО березня 1995 р. він затверджений членом кооперативу.

З 20 квітня 1995 року він згідно зі ст. 15 Закону "Про власність" став власником кооперативної квартири.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення, в Ухвалі від 19 квітня 2000 р. наголосив, що у Сідляренко В.Д. вже після одержання права на кооперативну квартиру змінився склад сім'ї, і 18 лютого 1995 р. Сідляренко уклав новий шлюб з Баєвою Є. Л. Цій обставині, не зважаючи на вказівку Верховного Суду, суд не дав належної оцінки.

Ця обставина не є і не може бути підставою для позбавлення Сідляренка В. Д. права на кооперативну квартиру. Судова практика визначилася з цього питання. У випадку, якщо після вступу в кооператив у члена кооперативу змінився склад сім'ї, то за його згодою йому може бути надана квартира меншого розміру. Оскільки у Сідляренка В. Д. з'явилася нова сім'я, то на момент надання ордеру потрібно оцінювати склад цієї сім'ї. Якщо врахувати склад цієї сім'ї, а також право його сина на окрему ізольовану площу, то й у цьому випадку Сідляренко В. Д. мав право на трикімнатну кооперативну квартиру.

Оскільки на момент одержання державної квартири його колишньою жінкою Сідляренко Г. О. утворилися дві різні сім'ї, а сам Сідляренко не давав згоди на вселення у цю державну квартиру, то у суду не було підстав вселяти Сідляренка В. Д. до чужої сім'ї. На цю обставину звертав увагу і Верховний Суд України, але його вказівка не була врахована судом.

Суд не перевірив, чи Сідляренко В. Д. давав письмове зобов'язання звільнити квартиру, яку він займав при одержанні ордера на державну квартиру, перш ніж примусово вселяти його до чужої сім'ї з хворим сином. У судовому засіданні Сідляренко Г. О. пояснила, що у зв'язку з тим, що утворилися дві нові сім'ї, ордер на державну квартиру вона одержувала особисто і Сідляренко В. Д. за цим ордером не звертався, згоди на переселення у державну квартиру не давав. У свою чергу, Сідляренко В. Д. підтвердивши пояснення колишньої дружини, вказав, що ордер на кооперативну квартиру він одержував сам, і його колишня дружина згоди на переселення у кооперативну квартиру не давала, бо у нього вже була інша сім'я. Ці пояснення суд нічим не спростував і без достатніх підстав, незаконно прийняв рішення про вселення Сідляренка В. Д. у квартиру його колишньої дружини.

Так, при одержанні державної квартири (п. 72 Правил обліку) надаються паспорти всіх членів сім'ї з відміткою про виписку з квартири, яку вони раніше займали. Але оскільки при виписці ордера будинок фактично не був закінчений, то державний орган, який надавав ордер, не вимагав виписки.

Так, Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України по аналогічній справі Б. в ухвалі від 25.03.98 р., скасовуючи рішення суду, вказала: "Згідно з п. 29 Примірного статуту ЖБК (186-85-п), якщо до заселення будинку склад сім'ї члена ЖВК зміниться, внаслідок чого надана йому квартира не відповідатиме вимогам, передбаченим п. 28 цього статуту, членові кооперативу на його прохання може бути надана інша квартира, яка відповідає новому складу сім'ї". Пленум Верховного Суду в п. 4 постанови від 18 вересня 1987 року № 9 роз'яснив: "Якщо до заселення будинку склад сім'ї члена кооперативу зменшився, це може бути підставою для надання йому меншої квартири, ніж та, яку раніше було виділено, тільки на його прохання". (Виписка з ухвали додається).

Отже, зміна складу сім'ї для Сідляренка не тягне ні виключення його з кооперативу, ні надання квартири меншого розміру, якщо тільки він сам не просив цього. Проте і при зміненому складі сім'ї Сідляренко зберігає право на 3-кімнатну квартиру.

7. Суд, діючи упереджено й однобічно, допустив ще низку інших, менш значних порушень.

Так, у вину відповідачам ставиться те, що вони не надали інформації про поліпшення житлових умов. Крім того, суд вважає, що дії Сідляренка В. Д. та Сідляренко С. В. про зняття їх з реєстрації у квартирі по вул. Ревуцького, 44-Б є такими, що "направлені для введення в оману органів правосуддя". По-перше, це не є оманою, оскільки Сідляренко В. Д. та його син жодного дня не проживали у квартирі по вул. Ревуцького, 44-Б, а, по-друге, ці дії не входять у предмет судового розгляду. Тобто суд, вийшовши за межі позовних вимог, дає оцінку діям відповідачів, які стосуються інших відносин, і, до того ж, таких, які мали місце після пред'явлення позову.

На підставі наведеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 289- 293, 299, 309 ЦПК України, ст. 15 Закону "Про власність", п. 8, 9, 10, 50 Примірного статуту Житлово-будівельного кооперативу, та п. 8 Правил обліку громадян, які бажають вступити у житлово-будівельний кооператив, затверджених постановою Ради Міністрів України і Укрпрофради 5 червня 1985 р. № 228

прошу:

апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 червня 2005 року про виселення Сідляренка Володимира Дем'яновича, Сідляренка Сергія Володимировича та відмову у визнанні права власності на квартиру скасувати.

Постановити нове рішення, яким у задоволенні вимог первісного позивача відмовити, а зустрічні вимоги Сідляренка про визнання права власності на квартиру задовольнити.

Додаток: докази оплати державного мита, дві копії позовної заяви для позивача та третьої особи.

01.09.2005 р. Г. О. Сідляренко