Розділ «2.2. Провідні країни світу в зовнішній політиці Української держави: Німеччина, Італія, Франція, Велика Британія, США, Канада. Азіатські країни»

Україна зробила європейський вибір перспективного розвитку. Наша держава орієнтується на розвинуті держави світу, у яких можна запозичити економічний досвід розбудови політичної, економічної і гуманітарної системи суспільства.

Розбудова відносин з Федеративною Республікою Німеччина

Українсько-італійські відносини

Одним із найактивніших партнерів України в зовнішньоекономічних зв'язках є Італійська Республіка, яка входить до першої п'ятірки за обсягами товарообороту, посідає третє місце серед основних партнерів України за наданими послугами. Зовнішньоторговельний оборот між країнами у 90-х роках становив у середньому 700 млн. доларів. При цьому Україна мала позитивне сальдо торгівлі. Пожвавлення торгово-економічного співробітництва з Італією на початку нового тисячоліття характеризує зростання обсягів експорту та імпорту товарів: у 2005 р. за цими показниками Італія серед європейських країн посідала друге місце після Німеччини. Товарообіг між країнами перевищив 2,4 млрд. доларів.

В українському експорті основне місце займає сировина, а в імпорті — промислова продукція. Головні статті експорту в Італію — продукти рослинного походження (борошно, шрот із насіння олійних культур, посівне насіння, рослини й насіння для парфумерної промисловості), продукція харчової промисловості (тверді відходи від рослинних жирів), мінеральні продукти (глини, руди і концентрати ніобієві, цирконієві), шкіряна сировина, шкіра великої рогатої худоби, текстиль і текстильні вироби, товари широкого вжитку. Імпорт в Україну такий: шкіра натуральна і штучна, деревина й вироби з неї, текстиль і текстильні вироби, вироби з чорних металів (столові, кухонні вироби), машини, устаткування, механізми (холодильники, морозильні камери, центрифуги, посудомийні машини, установки й доїльні апарати, устаткування для переробки молока, машини для очищення насіння, друкарське устаткування, верстати для обробки деревини).

Італійські бізнесмени виступили з пропозиціями щодо інвестування української банківської і фінансової сфери, а також агропромислового комплексу; налагодження випуску виробництва залізобетонних шпал на основі італійської технології, сірників на Львівському фанерному комбінаті; виробництва плитної продукції; випуску високохудожніх меблів на базі діючих українських підприємств; виробництва лаків для меблевої продукції; виробництва плодоовоче-

вих консервів дитячого харчування на Миколаївському та Одеському заводах дитячого харчування; виробництва та переробки м'ясопродуктів у Чернівецькій і Сумській областях, виробництва та переробки м'яса птиці в Полтавській області; реконструкції млин заводів у Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській і Харківській областях тощо. Італія також брала участь у кредитуванні й реконструкції Лисичанського нафтопереробного комбінату та інших об'єктів. В Україні діють майже 150 спільних підприємств; італійські інвестиції становлять 2,1 % всього обсягу інвестицій в економіку нашої держави. Тривалою негативною тенденцією у співробітництві України з Італією є перевага в українському експорті сировини, а в імпорті — промислової продукції.

Розвиток політичних контактів між країнами започатковано 28 грудня 1991 p., коли Італія визнала незалежність України, і вже в березні 1992 р. було відкрито посольство Італійської Республіки в Україні. Україна спиралася на підтримку Італії і в розв'язанні фінансових питань: завдяки наполегливості Італії Україні було надано фінансову допомогу країнами "Великої сімки". Саме Італія доклала зусиль стосовно запобігання скороченню запропонованої нашій державі фінансової допомоги за рішенням саміту країн у Неаполі 1994 p.; проведення реструктуризації українського боргу; надання підтримки Україні з боку ЄС, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, Міжнародного валютного фонду. Під час першого офіційного візиту Президента України Л. Кравчука в Італію (18—20 квітня 1993 р.) сторони парафували міждержавний Договір про дружбу і співробітництво та низку міжурядових угод про співпрацю в конкретних галузях. Під час головування Італії в Центральноєвропейській Ініціативі (ЦЄІ) у березні 1994 р. Україну було прийнято до цієї організації як асоційованого члена. Італія сприяє розвитку співробітництва між Європейським Союзом і Україною.

Водночас загальна аморфність та невизначеність політики Заходу стосовно України тривалий час не давали можливості для вироблення обґрунтованої концепції двосторонніх стосунків між Україною та Італією. Не сприяло розбудові українсько-італійських відносин і ускладнення (1994) внутрішньополітичної ситуації в Італії: безперервна політична боротьба за владу, корупційні скандали, відставки урядів, посилення соціального напруження, конфлікти між виконавчою і судовою гілками влади тощо.

2—5 травня 1995 р. в Італійській Республіці з офіційним візитом перебував Президент України Л. Кучма, який підписав у Римі базовий Договір про дружбу і співробітництво між країнами. Згідно з документом була заснована Українсько-італійська рада з економічного, промислового та фінансового співробітництва, що створювало сприятливі умови для поглиблення двосторонніх контактів. У жовтні 1996 р. в Україні перебував глава італійської держави — Президент О. Скальфаро. Договірно-правова база відносин поповнилася Конвенцією про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу та виявлення ухилянь від сплати податків; домовленостями про співробітництво в космічній, енергетичній та машинобудівній галузях; угодами про співробітництво в галузі освіти, культури й науки, зокрема Програмою культурного співробітництва на 1996—1999 pp. тощо.

У червні 2005 р. Україну відвідала італійська урядова делегація, учасники якої обговорили з українським керівництвом широке коло питань щодо активізації українсько-італійського двостороннього співробітництва, зокрема налагодження сталого політичного діалогу на різних рівнях міждержавного спілкування та взаємодії у консульській сфері й питаннях євроінтеграції. У складі делегації перебувала група представників ділових кіл Італії на чолі з першим заступником міністра з питань зовнішньої торгівлі міністерства виробничої діяльності Італії. Окремим пунктом програми візиту італійської делегації було проведення "круглого столу" за участі підприємців і промисловців двох країн.

Країни зацікавлені у співробітництві зі створення, використання та експлуатації супутникових систем. Італія виступила одним із ініціаторів створення регіональної супутникової системи — проекту наукового космічного апарата "Цезар". Міністерства внутрішніх справ країн співробітничають у питаннях боротьби зі злочинністю, наркобізнесом; міністерства транспорту — у сфері пасажирських і вантажних перевезень. Розширилося військове співробітництво. В парламентах обох країн утворені Асоціації дружби "Україна — Італія" та "Італія — Україна".

Італія відкрила низку кредитних ліній для України з метою фінансування проекту виробництва алюмінієвої фольги на Запорізькому алюмінієвому комбінаті та погашення заборгованості Лисичанського нафтопереробного комбінату (ВАТ "Линос") "Вест Дойче Ландесбанку". Остання проблема була найактуальнішою у сфері двостороннього економічного співробітництва країн, від якої значною мірою залежало подальше надходження в Україну іноземних інвестицій. Уряд Італії надав Україні фант (600 тис. євро) на проект дослідження ситуації і вироблення рекомендацій щодо поводження з твердими побутовими відходами у Маріуполі, Хмельницькому й Червонограді. Тендер на реалізацію ґранта здобула італійська компанія Gaia.

Італія є важливим партнером для України не тільки в сфері економіки, а й політики. Розвиток українсько-італійських контактів на найвищому рівні відбувався під час головування Італії в Євросоюзі (2003). Саме в цей період ЄС, надавши нашій країні статус сусіда, схвалив масштабний план під назвою "Ширша Європа", покликаний врегулювати відносини цієї структури з всіма державами-сусідами. На фоні поглиблення італійсько-російських відносин стосунки з Італією на початку нинішнього століття виявили дистанціювання Італії від України, що було підтверджено заявами на вищому урядовому рівні італійських керівників, які не дали жодних шансів Україні щодо набуття членства в ЄС.

Українсько-французькі відносини

Певні особливості має розвиток відносин України і Французької Республіки, що як дві великі європейські держави спроможні налагодити двостороннє взаємовигідне співробітництво та співпрацю на світовому рівні. Франція визнала незалежність України 27 грудня 1991 p., а 24 січня 1992 р. в Києві було підписано Протокол про встановлення дипломатичних відносин між двома країнами. Генеральне консульство Франції, яке функціонувало в Києві з 1990 p., було перетворено в посольство, а колишній генеральний консул призначений послом. Розширенню політичного діалогу значною мірою сприяли зустріч українських парламентарів із Президентом Франції, що відбулася в жовтні 1991 р. в Парижі, контакти між президентами двох країн, візит в Україну державного міністра, міністра закордонних справ Франції у 1992 р.

16—17 червня 1992 р. відбувся офіційний візит Президента України Л. Кравчука до Франції. Переговори з Президентом Франції Ф. Миттераном, прем'єр-міністром, керівництвом Сенату, членами уряду і представниками ділових кіл Франції завершилися підписанням Договору про взаєморозуміння і співробітництво між Україною і Французькою Республікою, який Верховна Рада України ратифікувала 17 вересня 1992 р. Президент України Л. Кравчук назвав цей документ актом "історичної ваги, який заклав міцну договірно-правову базу українсько-французьких відносин"1. Договір створив засади для подальшої розбудови політичного, економічного і гуманітарного співробітництва двох країн. Договірно-правова база поповнилася також міжурядовим Протоколом про співробітництво у фінансовій сфері, Угодою про співробітництво в галузі ядерної безпеки і радіаційного захисту, Угодою про заохочення і за

хист інвестицій, домовленостями в галузі автотранспортних перевезень. Переговори Л. Кравчука з прем'єр-міністром Франції торкалися питань інвестицій французького капіталу в українську економіку, конвертованості української валюти, підготовки кадрів для ринкової економіки, безпеки атомних електростанцій. Розширенню співробітництва у військовій галузі сприяв візит до Франції делегації Міністерства оборони України. Серед пріоритетних напрямів двостороннього співробітництва сторони виокремили "побудову мирної Європи, що спирається на принципи солідарності". У французькій столиці було відкрито Центр міжнародної торгівлі України з метою ознайомлення французьких партнерів із професіоналізмом українських спеціалістів, високою конкурентоспроможністю української продукції тощо. Ці перші контакти заклали своєрідний фундамент у подальшу співпрацю країн. Французькі засоби масової інформації заговорили про Україну, її позицію з питань подальшого розвитку відносин з державами колишнього СРСР, міжнародної політики, питань роззброєння і ядерної зброї, створення власних збройних сил. Особливу увагу французька сторона надавала факту підписання Україною Паризької хартії для нової Європи (НБСЄ), що відбулося під час згаданого візиту Президента України до Франції.

Конкретні можливості взаємовигідного економічного співробітництва обговорювалися, зокрема, під час візитів в Україну (вересень 1991 р.) міністра економіки, фінансів і бюджету Франції, держсекретаря з питань оборони (березень 1992 p.). Обсяг економічного співробітництва між країнами спочатку розвивався досить поступово. Так, зовнішньоекономічне об'єднання "Укрімлекс" протягом 1988—1991 pp. уклало з французькими партнерами 24 контракти на загальну суму 369 тис. інвалютних карбованців. Україна вивозила вироби художніх промислів, декоративно-ужиткового мистецтва. З Франції поставлялися обчислювальна техніка, медичне обладнання, лікарські препарати. На початок 1993 р. в Україні було зареєстровано понад 650 спільних підприємств, і лише в 10 з них брали участь французькі партнери.