Розділ «2.3. Стратегічне партнерство»

У дослідженнях зовнішньополітичної і внутрішньополітичної діяльності держав застосовуються поняття "стратегія розвитку", "стратегія співпраці", "стратегічні партнери" тощо.

Поняття "стратегічне партнерство" вживається в переговорах з міжнародних питань, ним визначаються двосторонні і навіть багатосторонні відносини особливого забарвлення і змісту, але наукового визначення цього поняття досі не вироблено. Стратегічне партнерство, на нашу думку, передусім є певними зобов'язаннями перед партнером або партнерами і визначається колом особливих інтересів.

Отже, в міжнародних відносинах слід визначити насамперед інтереси чи мету цієї чи іншої дії. Під час розв'язання питань сторони діють, виходячи з власних інтересів. Поняття "інтерес" у перекладі з латини означає "має значення", "важливо". Тобто несе на собі змістовне навантаження як реальну причину соціальних дій, що покладена в основу безпосередніх побуджень і мотивів. Політичні інтереси визначаються як узагальнене вираження потреб у політичній свідомості соціальних груп та індивідуумів, а також як реальна причина діяльності соціальних груп.

Стратегічне партнерство, на наше глибоке переконання, є вищою сходинкою співробітництва порівняно зі звичайними відносинами. Зумовлена конкретними інтересами сторін, така співпраця стає можливою між тими партнерами, які не мають взаємних територіальних претензій, натомість наявна взаємна прихильність принципам територіальної недоторканності і непорушності кордонів. Це відносини партнерів, які мають схожі цінності і спільне коріння, національні інтереси, які визнають очевидність і необхідність тенденції динамічного зростання двостороннього товарообороту, поглиблення співпраці.

Щоб надати співробітництву характеру стратегічності, створюється політичне, економічне й соціальне міжнародне середовище, яке сприяє розвитку конкуренції, взаємному доповненню, динаміці різних соціальних форм господарювання та укладів як усередині країни, так і у співпраці з партнером, що врешті-решт покликано стати стратегічним спрямуванням трансформації економіки. Тобто стратегічне партнерство використовується для досягнення внутрішніх трансформацій вищого порядку з метою виведення вітчизняної економіки на наступний, вищий табель світового розвитку. Такий напрям сприяє мобілізації максимуму наявних ресурсів, використанню різних виробничих можливостей — від індустріальних до постіндустріальних, розширенню всіх форм підприємництва — від малого бізнесу до великого капіталу.

Водночас стратегічні партнери мають враховувати низку обставин, пов'язаних із геополітичними й геоекономічними інтересами інших країн-партнерів. Серед складників, що визначають суть стратегічного партнерства, — високий ступінь співробітництва і довіри; прозорість відносин, що означає широку взаємодію у міжнародних справах та не спрямованість проти третіх країн; широта партнерства не тільки в економічній сфері, а й у політичній (наприклад зміцнення регіональної безпеки тощо); тісна координація зовнішньополітичних кроків у всіх ключових напрямах світових і двосторонніх проблем розвитку; характер відносин з країною-партнером як самодостатня величина, що не піддається кон'юнктурним впливам; обов'язкова довготривалість відносин, оскільки вона містить комплекс політичних і військових гарантій. При цьому наявність довгострокової програми стратегічного економічного співробітництва (партнерства) з основних напрямів має стати додатком до базового міждержавного договору. Зазначимо, що це завдання є досить складним і важко піддається кореляції у зв'язку з конкуренцією світових центрів сили.

Таким чином, держава, яка здійснює стратегічне партнерство з іншими суб'єктами міжнародного права, передбачає реалізацію своїх намірів, спираючись на широку підтримку партнера як у зовнішній, так і у внутрішньополітичній площині. Отже, стратегічне партнерство означає жорстку реалізацію взятих на себе зобов'язань, відповідальність за партнера. У характеристиці стратегічного партнерства ми не можемо погодитись із визначенням цього поняття лише як узгодження дій між державами на міжнародній арені.

Стратегічне партнерство на двосторонньому рівні є основою для розвитку такого ж партнерства на багатосторонньому, що в результаті сприяє процесу формування стабільних союзів стратегічних партнерів, тобто союзів держав. Одним із прикладів такого партнерства, на нашу думку, можна розглядати НАТО і ЄС. Як свідчить практика, на союзах держав вибудовується система регіональної і врешті-решт глобальної безпеки.

Переконливим прикладом стратегічного партнерства можуть слугувати відносини США із Західною Європою, де більшість західноєвропейців поки що не хочуть виводу американських військових із регіону. У часи що більшої невизначеності й мінливості Західна Європа не має адекватної альтернативи американській присутності і лідерству. Опосередковано це підтверджено ситуацією в

Косово, де саме США взяли на себе відповідальність за демонстрацію і підтвердження сили НАТО. В цьому історичному контексті європейські союзники США поки що не виступають конкурентами, здатними запропонувати ефективну альтернативу.

Стратегічне партнерство є довготривалим явищем (хоча деякі країни надають перевагу його короткочасності) і потребує визначення дій на перспективу, зокрема:

· визначення його місця у структурі зовнішніх зв'язків обох країн з урахуванням національних, стратегічних і поточних інтересів, які можуть бути реалізовані через наявні зв'язки;

· виявлення можливостей послаблення або подолання впливу на них негативних чинників і посилення тих чинників, що стимулюють розширення цих зв'язків;

· визначення контурів раціональної структури співробітництва за його видами і напрямами з виокремленням поточних і довгострокових пріоритетів.

Водночас необхідно враховувати базові принципи співробітництва, їх практичну реалізацію. Важливими є такі чинники, як довіра, невтручання у внутрішні справи, рівноправне взаємовигідне партнерство, повага до обраного варіанта розвитку, визнання необхідності поліцентричного світового устрою (останнє вимагають деякі країни, в тому числі Китай); стратегічні напрями реформування суспільних, у тому числі економічних і соціальних відносин, їх результати, рівень можливостей і доцільність використання досвіду кожної з країн; трансформаційні процеси, що відбуваються в світі, їх неоднозначний вплив на геополітичне і геоекономічне положення двох країн; конкурентна ситуація, що формується у країнах, і можливості її поліпшення завдяки двостороннім зв'язкам; зовнішньополітична і зовнішньоекономічна орієнтація державного керівництва, основної частини кадрів, представників еліт і ділових кіл тощо.

Таким чином, перед декларуванням стратегічного партнерства необхідно проаналізувати й порівняти реальний зміст суспільної трансформації як країни-партнера, так і своїх можливостей; виявити точки і лінії взаємного наближення й можливого збігу, розходження і суперечностей, на які необхідно зважати в політичних та економічних взаємозв'язках. Важливо також враховувати, що для розв'язання найсуттєвіших проблем країни і успішного просування визначеним шляхом перетворень будь-якій країні необхідний стратегічний партнер на довгострокову історичну перспективу. Такий вид партнерства, який має ознаку ще й особливого, свідчить про наближення національних ціннісних складових розвитку країн-партнерів.

До бажаних умов для сприятливого стратегічного партнерства можна віднести: спільний кордон, збіг засадничих рис розвитку, доповнюваність економік обох країн, перспектива розв'язання ресурсних (стратегічних) проблем країни, розширення ринку збуту товарів тощо. Звісно, між такими партнерами всі міждержавні проблеми мають бути вирішені, а економічні інтереси — збігатися. До зазначеного додамо, що в політичному плані в інтересах Української держави є розвиток стратегічного партнерства з країнами, які здебільшого спираються на цінності ліберальної демократії, що проростає з надр європейської культури і на яку орієнтується практика більшості західних країн.

Слід також враховувати, що в деяких випадках (наприклад у разі могутності партнера), перед країною може не бути іншого вибору, іншої форми співробітництва, крім партнерства. Тому в поєднанні його можливостей з намірами розбудови відносин стратегічного партнерства на паритетних засадах може виявитись позитивна перспектива. Інший варіант партнерства часто пов'язаний з наявністю зовнішніх загроз безпеці країни, яка потребуватиме від партнерів захисту. Таке партнерство є, фактично, пошуком захисту від можливого зазіхання ззовні. У цьому зв'язку зазначимо, що стосовно одних країн небезпечно виступати суперниками, а суперництво з іншими державами може призвести до підпорядковування або навіть до поглинання партнера.

Із стратегічним партнером можна коригувати та узгоджувати дії у своєму просуванні до регіональних і світових структур: передусім до СОТ та в напрямку європейської інтеграції. Аналізуючи суть стратегічного партнерства на багатьох прикладах міждержавного спілкування, його зміст, напрями та прояви, можна виокремити засади цього явища, прикметні для України: