Розділ «2.2. Провідні країни світу в зовнішній політиці Української держави: Німеччина, Італія, Франція, Велика Британія, США, Канада. Азіатські країни»

Поступово налагоджувалися контакти і в інших сферах. У травні 1992 р. на запрошення Академії наук України в Києві перебувала делегація Національного комітету Франції з програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера", в рамках якої досягнуто домовленості про широке співробітництво з питань захисту навколишнього середовища, здійснення наукових обмінів ученими, інформацією, проведення спільних досліджень. Добрі традиції мали зв'язки громадськості двох країн: сталі контакти підтримували з двох сторін 40 поріднених міст України і Франції, такі як Київ — Тулуза, Харків — Лілль, Одеса — Марсель та ін.

Інтенсивні контакти здійснювалися в культурній сфері. У Паризькому палаці конгресів 1992 р. виступали оперна трупа Національного академічного театру опери і балету України ім. Т. Шевченка, Київський театр класичного балету, Національний ансамбль танцю ім. П. Вірського, Національна капела бандуристів України. Українських художніх колективів у Франції було так багато, що французька преса назвала театральний сезон 1992 р. у Парижі українським. У відповідь у червні в Україні пройшли Дні Франції, під час яких у великих містах країни відбулися виступи балетної трупи з Тулузи, концерти джазової музики, виставки, конференції з питань агропромислового комплексу, охорони здоров'я, енергетики та навколишнього середовища.

Слід зазначити, що офіційний Париж досить стримано сприйняв результати Мінської зустрічі глав Білорусі, Росії та України, які прийняли остаточне рішення про припинення існування СРСР і створення СНД. Тодішній Президент Франції Ф. Міттеран зазначав, що пропозиції трьох лідерів про створення нового співтовариства викликають певний інтерес. Основними проблемами, які непокоїли французьку сторону, були ядерна зброя і надійний контроль за нею, можливість переростання суперечок навколо "розпаду" Союзу в локальні збройні конфлікти. У цей складний період спостерігалося певне напруження у двосторонніх контактах, що унеможливлювало розбудову двосторонніх відносин. Невипадковою була січнева 1992 р. поїздка міністра закордонних справ Франції до чотирьох ядерних держав СНД, який на місці мав оцінити і зважити ситуацію, що склалася після розпаду СРСР, у ядерній сфері і з ядерним арсеналом.

Найбільший інтерес і увага приділялися Україні й Росії, їхнім відносинам. І хоча представники ділових кіл відзначали потенційну привабливість України (її географічне положення, ринкові можливості, аграрний, металургійний та оборонний сектори промисловості, порівняно кваліфіковану робочу силу), та все ж висловлювали сумніви щодо доцільності розвитку широких відносин з нею через нестабільність простору СНД, нерозуміння процесів, що відбувалися, неспроможність прогнозувати їхній подальший розвиток. У ситуації, що склалася, Франція у своїх відносинах з країнами СНД віддала перевагу Росії як спадкоємниці СРСР (опосередковано це виявилось у лютому 1992 р. підписанням Договору між Росією і Францією, інших документів, візитом до Франції Президента Росії Б. Єльцина тощо). Отже, Франція серед країн СНД орієнтується на Росію. Україна, в якій не було помічено серйозних ринкових перетворень, не викликала у Франції значного інтересу. Хоча французький Президент привітав рішення, прийняті Києвом у сфері ядерної зброї і роззброєння, а також намір України стати без'ядерною державою, французька преса з цього приводу писала, що домінантні позиції в СНД посідає Москва. Французька сторона виявляла особливе занепокоєння станом і перспективами українсько-російських відносин, долею Чорноморського флоту, з постійною увагою стежила за перебігом переговорів лідерів двох держав. І це зрозуміло, адже Франція, яка входить у п'ятірку найбільших держав Заходу, має третій за розміром потенціал ядерних озброєнь у світі.

У ситуації, що склалася із намаганням України набути статусу неядерної держави, було досить важливим отримати ядерні гарантії від Франції, що врешті-решт, після приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) у грудні 1994 p., було досягнуто (поряд із отриманням ядерних гарантій від Росії, США, Великої Британії і Китаю) у формі Декларації гарантій національної безпеки України.

Сформована на початку 60-х років Президентом Ш. де Голлем французька зовнішньополітична концепція зберігає і сьогодні свою актуальність. В її основі — забезпечення Франції можливості проведення активної самостійної зовнішньої політики. Президент побоювався втягування країни в ядерний конфлікт, який міг би бути розв'язаний у Європі, і дійшов висновку, що країна має самостійно забезпечити свою безпеку через розвиток власної ядерної зброї.

Пріоритетний напрям міжнародної діяльності Парижа — європейський. Франція послідовно виступає за створення сильного західноєвропейського полюсу сили на противагу американському і японському. Французи за підтримки Німеччини форсували процеси європейської інтеграції, що привело до створення сучасного Європейського Союзу. Водночас Париж сприяє поступальному процесові ОБСЄ, в якій бачить поряд із ЄС одну з основних опор формування нової архітектури європейської безпеки. Еволюціонувала позиція Франції стосовно військових структур НАТО, яка виявила послідовність французького курсу на європеїзацію систем і структур забезпечення безпеки в регіоні. Ядерну зброю Франція розглядає як один із основних засобів утвердження свого сучасного міжнародного статусу, вважаючи її єдиним засобом запобігання війні. Водночас Париж дедалі частіше висловлюється з питань роззброєння, у тому числі і ядерного. У травні 1991 р. Франція запропонувала свій план обмеження озброєнь і роззброєння, в якому, зокрема, оголошено про рішення приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Наприкінці березня 1992 р. Ф. Міттеран прийняв рішення припинити ядерні випробування в Тихому океані, звернувся з листом до глав ядерних держав із пропозицією прискорити завершення переговорів про скорочення стратегічних озброєнь і припинити ядерні випробування.

У сфері безпеки в розвиток ідеї лідерства Франції в Європі і ЄС з метою досягнення рівноваги, політичної стабільності та миру на всій території Європи французька пропозиція полягала в тому, що Співтовариство (ЄС) має взяти відповідальність на себе. На зустрічі ЄС на найвищому рівні 21—22 червня 1993 р. у Копенгагені французька сторона запропонувала своїм партнерам проект Пакту про стабільність у Європі. Нагадаємо, що основні положення французької ідеї збігалися зі схожими ініціативами українського керівництва щодо зони стабільності і безпеки у Центральній та Східній Європі, що надало змогу започаткувати діалог з Францією саме з зазначених питань. Водночас сама Франція проводила неадекватну вимогам світової безпеки ядерну політику.

Однією із зовнішньополітичних площин, яка непокоїла французьку сторону, було намагання України реалізовувати самостійну політику позаблокового статусу. Як наслідок, французькі парламентарі під час зустрічі з депутатами Верховної Ради України висловили свою незгоду з рішенням України про неприєднання до колективних сил безпеки в рамках СНД (Ташкентський договір), застерігали, що тим самим Україна ризикує стати країною-буфером між НАТО і країнами — членами Договору про колективну безпеку країн СНД.

Активізація двостороннього політичного діалогу, поглиблення економічного співробітництва, надання Україні допомоги в ліквідації ядерної зброї були в центрі уваги переговорів Президента України Л. Кучми з Президентом Франції Ф. Міттераном під час саміту НБСЄ в Будапешті 5—6 грудня 1994 р. Однією з форм співпраці стало запровадження механізму двосторонніх консультацій зовнішньополітичних відомств обох країн. У 1995 р. країни підписали Угоду про культурне, наукове та технічне співробітництво, в рамках якої передбачалося розпочати роботу Комісії з питань культури. Наступного року було досягнуто порозуміння між військовими відомствами двох країн, які уклали Угоду про співробітництво в галузі озброєння та військової техніки та Угоду про військове співробітництво, що заклали правову основу у військово-технічній галузі, зокрема в сфері підготовки кадрів, обміну інформацією, оснащення збройних сил. 1 лютого 1996 р. міністри оборони України і Франції підписали Угоду про умови військового співробітництва на терені колишньої Югославії в рамках колективних миротворчих сил IFOR. Розгорнули співпрацю і парламенти обох країн, спираючись на роботу комісій у закордонних справах, депутатських груп "Україна — Франція" та "Франція — Україна".

Французькі громадські організації, окремі приватні особи надавали допомогу в організації оздоровлення і відпочинку дітей із районів, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Починаючи з 1990 р. до Франції виїздили щорічно майже 200 дітей. Франція розгорнула активну діяльність серед країн "Великої сімки" стосовно реалізації положень Меморандуму про взаєморозуміння щодо закриття Чорнобильської АЕС, а також у проведенні Консультативної наради країн-донорів по Україні (1996). Країна взяла участь у роботі Міжнародного Чорнобильського дослідно-технологічного центру, створеного з метою поєднання та координації зусиль міжнародного співтовариства зі всебічного вивчення проблем Чорнобиля. Разом із Німеччиною організовувала фінансову підтримку на виконання проектів, пов'язаних із забезпеченням безпеки об'єкта "Укриття", вивчення екологічних ефектів та впливу на здоров'я людей наслідків чорнобильської катастрофи.

У 90-ті роки французький уряд надавав гранти на такі програми для реалізації в Україні, як підвищення радіаційної безпеки АЕС, інтенсифікація сільськогосподарських технологій у вирощуванні зернових, цукрових буряків тощо. Серед документів, що підтверджують надання допомоги французького уряду нашій країні, назвемо такі, як Фінансовий протокол від 22 березня 1995 р. про надання Казначейством Франції Уряду України подарунка в розмірі З млн французьких франків на придбання тренажерів для Рівненської та Хмельницької ЛЕС; Фінансовий протокол про надання Казначейством Франції Уряду України 20 млн. французьких франків для фінансування сільськогосподарських проектів.

Проблема Чорнобиля порушувалася і під час зустрічі Президента України В. Ющенка з лідером французької партії "Союз за народний Рух" (лютий 2005 р.). Одна з основних тем розмови — подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, катастрофа на якій "була серйозною травмою для України, раною, яка болить і дотепер". Глава держави зазначив, що Україна не зможе своїми силами подолати чорнобильські проблеми, такі як дефіцит інформації про процеси, що відбуваються в саркофазі, дезактивація чорнобильської зони і саркофага та ін. Політики обговорили також євро інтеграційні прагнення України.

Зазначимо, що політичний діалог в українсько-французьких контактах розвивається нерівномірно, що пояснюється сприйняттям України Францією крізь призму французько-російських відносин.

Політика Франції щодо інших країн СНД відзначається стриманістю, хоча й спостерігається певне розуміння дійсної ситуації на просторі Співдружності, яка вже не сприймається одним цілим і сталим політичним угрупованням. Серед останніх зрушень в українсько-французькому діалозі — заява Президента Франції Ж. Ширака про підтримку його країною європейських устремлінь України. Це дуже важливо, адже стратегічною метою України є набуття повноправного членства в Європейському Союзі. Тому Україна з великою увагою стежить за подіями, що відбуваються в ЄС, зокрема за процесом схвалення Конституційного договору ЄС країнами-членам и Євросоюзу. Помітною подією у цьому контексті стало проведення 29 травня 2005 р. у Франції загальнонаціонального референдуму з питання Конституційного договору ЄС, результати якого виявилися негативними. Водночас Україна сподівається, що труднощі внутрішнього реформування ЄС не матимуть негативного впливу на перспективи її членства в Європейському Союзі.

Договірно-правова база охоплює співробітництво в економічній, науково-технічній, культурній, військовій галузях. Розвивається співпраця військових обох країн у рамках миротворчих функцій під егідою ООН, у тому числі на території колишніх югославських республік, а також з підготовки кадрів, обміну інформацією, оснащення збройних сил. У сфері співпраці в галузі культури у Києві відкрито Французький культурний центр, співпрацюють учені обох країн.

Українсько-французьке торговельне співробітництво перебуває на низькому рівні і не відповідає можливостям України і Франції. За статистичними даними обсяг товарообігу між країнами у 2005 р. не перевищив 900 млн. доларів. Україна постачає Франції чорні метали, продукцію хімічної промисловості, текстиль, енергоносії, продукцію тваринництва, а Франція — продукцію сільського господарства та хімічної промисловості, технічне обладнання, автомобілі, трактори, харчові концентрати, товари широкого вжитку. Всі роки співпраці сальдо двосторонньої торгівлі складалося не на користь України. Можна стверджувати, шо від'ємне сальдо в українсько-французькому співробітництві перетворюється на постійну величину.

Підсумовуючи зазначимо, що основними проблемами українсько-французьких зв'язків є низький рівень співпраці, а також дисбаланс двосторонньої торгівлі. Україна заінтересована налагодити співпрацю у таких галузях економіки, де Франція за рівнем розвитку займає провідні позиції: аерокосмічній та агротехнічній промисловості, системах сучасного залізничного та морського транспорту, ядерній енергетиці та устаткуванні для неї, електронному обладнанні та приладобудуванні, парфумерно-косметичній і харчовій промисловості, сільському господарстві. Певні перспективи для розширення українського експорту у Францію мають хімічна (пластмаси, добрива) і металева промисловість (для реекспорту в треті країни), металевий брухт та кольорові метали, деревина, олійні культури, організація спільних підприємств виробництва одягу та його напівфабрикатів з подальшою реалізацією продукції на французькому ринку.

Розвиваючи економічну співпрацю з французькими партнерами, слід враховувати, що не всі пропоновані французькою стороною позиції збігаються з інтересами нашої держави, а також те, що до деяких товарних груп ЄС і Франція застосовують досить жорстку політику протекціоністського характеру (квотування), ініціюють антидемпінгові розслідування тощо. Слід зважати і на вибагливість французької сторони в її зовнішньоекономічній експансії, особливу чутливість до створення нормального законодавчого поля, її неготовність до певного рівня ризику в інвестуванні. Інвестиції вкладалися здебільшого у такі галузі, як фінанси, кредит, страхування і пенсійне забезпечення, внутрішня торгівля, хімічна і харчова промисловість. Відомі французькі фірми "Алькатель" (телекомунікації), "Де Дітріш" (виробництво залізничних вагонів), "Шнейдер" (електромеханіка) пов'язували свою подальшу економічну діяльність в Україні з використанням траншів французької кредитної лінії. Але невдачі французьких фірм на інвестиційному ринку України, зокрема таких світових лідерів, як "Буїг" (будівництво), "Ля Рошетт" (целюлоза, папір), "Ляфарж" (цемент), негативно вплинули на всі аспекти українсько-французьких відносин. Деякі французькі фірми — "ЕФ", "Кожема", "Газ де Франс", "Пежо", "Рено", "Рон Пуленк", "Сюкден" та провідні банки — "Креді Ліоне", "БНП", "Сосьєте Женераль" — мають свої постійні представництва в Україні.

Прикметною для Франції є орієнтація на розширення її інтелектуальної присутності в Україні. Намагаючись усіляко розвивати співробітництво в рамках програми TACIS, французька сторона реалізує програми підвищення кваліфікації кадрів, стажування, університетського та науково-технічного співробітництва (програми для міністерств, установ). Міністерство закордонних справ Франції фінансує деякі програми регіонального співробітництва, наприклад між Ільїнецьким районом Вінницької області і департаментом Шер тощо.