Розділ «2.2. Провідні країни світу в зовнішній політиці Української держави: Німеччина, Італія, Франція, Велика Британія, США, Канада. Азіатські країни»

У 1995 р. українською стороною було передано перелік пріоритетних галузей економіки України, що потребують технічної допомоги. Збільшився обсяг науково-технічної допомоги по лінії Фонду Ноу-Хау, впроваджується британський досвід у галузі енерговикористання, в реконструкції вугільної промисловості України. Фонд Ноу-Хау реалізує в Україні 150 проектів на загальну суму 27 млн. доларів. Обсяги британських інвестицій збільшилися до 34 млн. доларів. За цим показником країна посідає третє місце після США та Німеччини. Прямі контракти встановлені між Мінмашпромом ("Мотор-Січ", АНТК ім. О. Антонова) і компанією "Брітіш Ейрспейс", Мінпромом і провідними брокерами Лондонської біржі металів, з компаніями-покупцями металургійної, хімічної продукції, мінеральних добрив, цементу. Пріоритетною є співпраця з британськими компаніями нафтогазового комплексу. Зокрема, компанія "Джей КеЙ Екс" створила два спільні підприємства у Полтавській області та Криму, одержує нафту і газ із свердловин Полтавської області. Кілька фірм беруть участь у модернізації гірничого устаткування та переоснащенні шахт у Донецькому регіоні.

Особливого розвитку набуло українсько-англійське військове співробітництво: міністерство оборони Великої Британії з метою допомоги Україні надавало значні кошти на навчання українських офіцерів у вищих навчальних закладах країни (Королівський коледж оборонних наук, курси іноземних мов у Беконсфілді). У Києві було організовано курси англійської мови за участі викладачів з Великої Британії для офіцерів МО України. Тільки у 1996 р. Велика Британія реалізувала 1,5 млрд фунтів стерлінгів на ці програми. Наукові інститути України і Великої Британії досліджують питання ядерної енергетики. Відбулася безкоштовна передача Україні Британської науково-дослідної станції "Фарадей" вартістю понад 10 млн. доларів, розвивається співпраця в галузі дослідження Антарктиди. Планується збільшити обсяг британської технічної допомоги Україні на 40 %.

В Україні відкрито представництво Британської Ради, бібліотеку англійської літератури. Розвиваються зв'язки міст-побратимів, яких в Україні вже дев'ять. За загальними показниками торговельного обміну імпорт з Великої Британії значно випереджає експорт. Так, 2003 р. український експорт скоротився до 74,35 % порівняно з показниками 2002 p., а імпорт збільшився на 149,32 %. У 2005 р. товарообіг України з Великою Британією перевищив 1,7 млрд. доларів, але сальдо залишилося негативним. За цими показниками Велика Британія посідає 12 місце серед європейських партнерів України.

НАН України і Британська Королівська академія наук підбили підсумки співробітництва за 1991—2003 pp. та окреслили нові завдання. Британська сторона разом з Українським науково-технологічним центром провела в Лондоні (2004) українсько-британський науковий форум, на якому було підписано Угоду про наукове співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами, обговорено питання вдосконалення юридичної бази двосторонньої співпраці. Українська сторона, посилаючись на положення ст. 10 цієї Угоди, погодилась фінансувати такі напрями, які одночасно відповідають науковим пріоритетам України, Великої Британії та Європейського Союзу. Королівській академії наук було запропоновано висунути свою кандидатуру до складу майбутньої українсько-британської мішаної Комісії з науково-технічного співробітництва. Зважаючи на необхідність активізації двосторонніх наукових зв'язків, обраний інноваційний шлях розвитку економіки України, євро інтеграційний політичний напрям нашої країни та участь її у виконанні Шостої Рамкової програми наукових досліджень Європейського Союзу, постало питання координації та планування спільної діяльності, яка б могла здійснюватись цією комісією за участі відомих британських наукових діячів.

Водночас позитивно-стримане ставлення до України Великої Британії, яке прийшло на заміну вичікувальній позиції, певною мірою зберігається й до сьогодні. Хоча для України Велика Британія залишається важливим партнером. Як член "Великої сімки", Ради Безпеки ООН, ця країна має авторитет держави з потужними можливостями, великим досвідом і світовим авторитетом. Перспективи розвитку українсько-британської співпраці можна прогнозувати у сфері інвестицій в українську економіку, поглиблення економічного співробітництва, спільної участі в миротворчих зусиллях ООН (наприклад у колишній Югославії). Україна намагається також залучати потенціал і досвід Великої Британії, її державних установ, компаній, банків до трансформування вітчизняної економіки.

Співробітництво України зі США

У своєму розвитку Україна орієнтується на провідні держави світу, в яких можна запозичити досвід побудови політичної, економічної і гуманітарної системи суспільства. І не тільки вивчати досвід, а й заручитися підтримкою, повагою і толерантністю у ставленні до міжнародної суб'єктності Української держави. Визначальним для стабільного світового і регіонального положення та поступального розвитку нашої країни можна розглядати стратегічне партнерство України зі Сполученими Штатами Америки. Зазначимо, що з моменту встановлення дипломатичних відносин між Україною і Сполученими Штатами Америки (3 січня 1992 р.) зв'язки між державами розвивалися суперечливо й нестабільно. Офіційно США визнали Україну в грудні 1991 р. Становленню українсько-американських відносин сприяв перший офіційний візит Президента України Л. Кравчука до США у травні 1992 p., яким розпочато створення договірно-правової основи двосторонніх відносин на засадах взаємної довіри, рівноправного демократичного партнерства. Водночас, незважаючи на досить інтенсивні двосторонні контакти протягом 1992 p., Сполучені Штати виявили недостатнє розуміння та усвідомлення нових політичних реалій, що виникли в Європі з розпадом Радянського Союзу. Для американської адміністрації була властива інерція сприйняття українсько-американських відносин головним чином крізь призму інтересів Росії та характеру двосторонніх відносин між Україною і Росією. Вагомим чинником, який суттєво стримував і гальмував розвиток двосторонніх відносин, стало надмірне акцентування США своєї уваги на проблемі ядерного роззброєння України. В цьому питанні проявилася тенденція Вашингтона до застосування стандартних методів силового тиску на інші держави, дії і позиції яких не відповідають так званим

"національним інтересам" США та їх зовнішньополітичній стратегії. Американське керівництво не усвідомлювало того, що поведінка Української держави не вписується в наявні стереотипи поведінки інших республік колишнього СРСР.

Проросійські кола у Вашингтоні сприймали Україну як потенційну загрозу безпеці США. Такого підходу американська сторона дотримувалася протягом перших років розвитку України, вважаючи її явищем тимчасовим і перехідним. США відверто блокували політичні та економічні контакти з Україною до ратифікації нею Договору про СНО-1, Лісабонського протоколу та приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Певні зміни щодо сприйняття України внесли не американські політики, а законодавці — конгресмени Палати представників Конгресу США (візит в Україну відбувся в квітні 1993 р.), на переконання яких Україну слід розглядати як окрему суверенну державу, прагнення якої до незалежності має бути підтримане з боку США. Обмін візитами, ознайомлення з Україною поступово змінили позицію США. Одним із перших прихильників перегляду американської концепції щодо України був спеціальний радник держсекретаря США зі зв'язків із новими незалежними державами С. Телботт, на переконання якого у відносинах з Україною необхідно перенести центр ваги з проблем ядерного роззброєння на широке коло питань співробітництва і на розвиток відносин США — Україна незалежно від відносин із Росією.

Зрушенням в українсько-американських відносинах стало схвалення Конгресом США (вересень 1993 р.) фінансової допомоги Україні в розмірі 330 млн. доларів у рамках закону про допомогу зарубіжним країнам (175 млн. — на ядерне роззброєння, 155 — на економічні реформи). Погоджуючись на розбудову торгово-економічних відносин, американське керівництво наголошувало, що значних фінансових інвестицій в Україну можна очікувати лише з приватного сектора США, для чого необхідно створити певні правові умови, забезпечити захисні гарантії. На всіх рівнях під час переговорів простежувалось намагання американської сторони ув'язати домовленості щодо співробітництва з ратифікацією Верховною Радою Договору про СНО-1 та іншими проблемами ядерного роззброєння України. Під час перебування в Києві (1993) державний секретар США У. Крістофер запропонував Україні долучитися до ініційованої США в рамках НАТО нової програми "Партнерство заради миру", яку можна розглядати тактичним засобом США для збереження цілісності НАТО і забезпечення безпеки країн Центральної і Східної Європи. Прямими угодами, що проклали шлях розвиткові двостороннього співробітництва, стали Угода про здійснення програми "Корпусу миру" в Україні та Угода про сприяння капіталовкладенням, укладені у травні 1992 р. Президентами держав Л. Кравчуком і Дж. Бушем.

Незадоволення Вашингтона викликало рішення Верховної Ради України від 18 листопада 1993 р. ратифікувати Договір про СНО-1 та Лісабонський протокол з певними застереженнями. Подвійні стандарти в американській політиці виявились у розбіжності заяв про необхідність вирішувати проблеми безпеки України і про відмову Україні в праві на забезпечення відповідних гарантій. Певні труднощі виникли з остаточним погодженням проекту Хартії про партнерство, дружбу і співробітництво, до якого США не хотіли вносити положення про гарантії національної безпеки України.

Подоланням кризового стану відносин стали результати тристоронньої зустрічі в Москві 14 січня 1994 р. Президентів США, Росії і України з питань ядерного роззброєння, яка завершилася підписанням Тристоронньої заяви. Україна взяла на себе зобов'язання здійснити ядерне роззброєння шляхом вивезення ядерних боєзаряд і в у Росію, а США і Росія — надати Україні гарантії її національної безпеки, поважати незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, утримуватися від здійснення економічного тиску, забезпечити технічну й фінансову допомогу Україні в демонтажі ядерної зброї та компенсацію за вартість ядерних компонентів боєзарядів. В результаті 3 лютого 1994 р. Верховна Рада України відповідним рішенням зняла попередні застереження щодо ст. 5 Лісабонського протоколу й доручила Кабінету Міністрів здійснити обмін грамотами про ратифікацію Договору про СНО-1. Після ратифікації Верховною Радою України ДНЯЗ розширилось співробітництво з Міжнародним валютним фондом, Міжнародною фінансовою корпорацією, Європейським банком реконструкції і розвитку, Європейським Союзом.

Отже, позитивними наслідками глобальних рішень України щодо ядерної зброї стала розбудова українсько-американських відносин. Сторони досягли згоди про поширення на Україну дії Генеральної системи преференцій, підтримку (в тому числі надання технічної допомоги) вступу України до ГАТТ/COT, а також допомогу у створенні в Україні системи національного контролю за експортом. З боку США було розширено фінансування приватних інвестицій та безпечного і надійного демонтажу стратегічної ядерної зброї, збільшено технічну й гуманітарну допомогу для полегшення соціальних наслідків перехідного періоду на шляху до ринкової економіки. Візит Президента Л. Кравчука до США 3—7 березня 1994 р. і підписання пакету міждержавних документів, що визначили основні принципи і напрями відносин на найближчу перспективу в політичній, економічній, науково-технічній і культурній сферах, було логічним завершенням важливого етапу розбудови двосторонніх українсько-американських відносин. У 1994— 1995 pp. США збільшили фінансову допомогу Україні на ядерне роззброєння та здійснення економічних реформ, довівши загальну суму до 700 млн. доларів. Водночас, підписавши низку двосторонніх документів, США лише парафували Хартію українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва (узагальнюючий документ, Який визначає основні напрями і принципи відносин), обумовивши її підписання приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як без'ядерної держави.

Під час державного візиту Президента України Л. Кучми до США (19—23 листопада 1994 р.) американська сторона підтвердила захист суверенітету та територіальної цілісності України, а також зобов'язання США виконувати роль лідера в заохоченні міжнародної допомоги для здійснення економічних перетворень. Водночас США обіцяли надати гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням до ДНЯЗ шляхом підписання відповідного Меморандуму під час Будапештської зустрічі на найвищому рівні в рамках НБСЄ (5—6 грудня 1994 p.). США також надали Україні додаткову допомогу в розмірі 200 млн. доларів у 1995 р. Слід зазначити, що Україна за обсягом фінансової допомоги США у 1992—1994 pp. (392,1 млн. доларів) посіла третє місце після Росії (2278 млн. доларів) і Вірменії (444,7 млн. доларів), хоча на душу населення (7,5 долара) — 11 місце. Для порівняння:

використання космічного простору в мирних цілях, у якій визнана роль і потенціал України в цій сфері та враховані її інтереси щодо комерційного використання космічних технологій. Особливістю розбудови відносин із США є встановлення і вміле підтримання балансу відносин за умов досить непростої ситуації, що складається в США в розподілі влади між її законодавчою і виконавчою гілками.

Нового імпульсу розвиткові українсько-американських взаємин було надано під час державного візиту в Україну Президента США Б. Клінтона (11—12 травня 1995 р.). В результаті була прийнята Спільна заява про підтримку з боку США процесів демократичних і ринкових перетворень в Україні, політичного суверенітету нашої держави, територіальної цілісності, інтеграції України в європейське та світове співтовариство. Оголошено також зобов'язання США надати Україні фінансову допомогу в розмірі 250 млн. доларів на покриття її потреб у критичному імпорті та про відкриття кредитних ліній Ексімбанку США. Зазначимо, що за домовленостями з американською стороною загальний обсяг передбаченої допомоги США Україні тільки у 1996 р. мав сягати І млрд. 333 млн. доларів, але надійшло лише 350 млн. доларів. В лютому 1996 р. Президентом України Л. Кучмою і віце-президентом США А. Гором підписана Угода про міжнародну торгівлю в галузі комерційних послуг із космічних запусків з використанням українських ракет-носіїв "Зеніт" і "Циклон" (термін якої завершився 31 грудня 2001 p.). Підписання цієї Угоди підтвердило визнання України як розвинутої ракетно-космічної держави та вихід її на міжнародний ринок космічних запусків.

У рамках науково-технічного співробітництва було здійснено низку проектів. Між Інститутом електрозварювання НАН України ім. Є. Патона і дослідницькими центрами НАСА укладено контрактну угоду на проведення в жовтні 1997 р. Міжнародного експерименту в космосі з відпрацюванням монтажного і ремонтного універсального ручного електронно-променевого інструмента. Він призначений для таких технологічних процесів, як зварювання, різання, паяння, локальне нагрівання, напилення тощо. Підготовку проекту, апаратне забезпечення, тренування екіпажу, керування під час експерименту здійснювали фахівці Інституту електрозварювання. За визначенням президента Національної академії наук України Б. Патона, Україна має чимало значних досягнень у галузі космічного матеріалознавства (перше зварювання в космосі на установці "Вулкан" було проведено 1969 p.), біології, зв'язку; має також сучасні ракети-носії. Підвищенню рейтингу держави сприяв власний супутник аСіч-1", управління польотом якого взяли на себе українські спеціалісти. У рамках тристоронньої угоди між США, Україною і Росією здійснюються запуски космічних кораблів з українськими супутниками на борту.

З урахуванням тенденцій, які простежувалися в розвитку українсько-американських відносин, можна дійти висновку про завершення Адміністрацією США формування стратегічного політичного курсу щодо України в напрямі реалістичної збалансованої політики. Цьому сприяло передусім прийняття українським парламентом рішення про приєднання України до ДНЯЗ, проголошення курсу радикальних економічних і політичних перетворень, а також усвідомлення США важливої ролі України як стабілізаційного чинника на Європейському континенті.

Заявлене стратегічне партнерство між Україною і США виявилося в реалізації Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, позитивному вирішенні питання щодо набуття чинності 15 травня 1997 р. "флангового документа" — Договору про звичайні збройні сили в Європі (ЗЗСЄ) (14 травня 1997 р. Президент України підписав указ, за яким Україна приєдналася до віденського документа про флангові обмеження). Згідно з "фланговим документом" Росія дістала право розміщувати свої війська на території країн-сусідів. 16 країн НАТО виступили з заявою про те, що розміщення іноземних військ може бути здійснене після згоди сторони-приймача. У цьому питанні Україна заручилася підтримкою США: у спільній заяві йшлося про те, що США підтримує позицію України, відповідно до якої тимчасова присутність іноземних військ на території України може відбуватися тільки за умови

підписаної угоди з Україною, яка відповідатиме її Конституції і міжнародному праву, документам ООН, Статуту ООН. Україна і США вважають концепцію груп держав-учасників в контексті Договору про звичайні збройні сили в Європі такою, що не відповідає сучасній системі європейської безпеки. У процесі переговорів з адаптації Договору про ЗЗСЄ Україна і США намагатимуться замінити наявну групову структуру Договору системою національних обмежень озброєнь і техніки.