Розділ «ПЕРЕДМОВА»

Україна як суверенна європейська держава спрямовує свою зовнішню політику, що базується на загальновизнаних принципах міжнародного права, на зміцнення миру і стабільності в світі через захист національних інтересів і безпеку держави. Зовнішньополітична діяльність Української держави спирається на засади рівноправності, суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи одне одного, визнання територіальної цілісності та непорушності існуючих кордонів.

Україна заявила світові, що вважає свою територію неподільною і недоторканною, визнає непорушність існуючих державних кордонів і не має територіальних претензій до жодної держави.

Україна приєдналася до засадничих міжнародних документів, визнала себе правонаступницею колишньої УРСР, тим узяла на себе зобов'язання дотримуватися всіх попередніх міжнародних домовленостей (договорів, угод, конвенцій тощо), встановила з іншими державами паритетні дипломатичні відносини.

Перед Українською державою постали нові завдання у відстоюванні завоювань українського народу, здобутті країною гідного місця у світовому поділі праці, в захисті прав українського громадянина, в інформаційному забезпеченні суверенного існування. Водночас ці завдання мають бути реалізованими й у зовнішньополітичній площині. Отже, державні Інтереси України, як і будь-якої сучасної держави, полягають у реалізації стратегічних, політичних, економічних, правових та ідеологічних цілей. При цьому суверенітет, що означає невтручання у внутрішні справи, і безпека, яка гарантує суверенний розвиток, є обов'язковими складниками існування Української держави: суверенітет забезпечує їй входження у світове співтовариство, а могутність держави визначає її місце та авторитет у світовому співтоваристві.

Таким чином, Українська держава заявила про свою появу, свою державність, свій суверенітет, врешті-решт — про своє існування. Україна виборола незалежність і утвердила себе високоавторитетною державою у світовому співтоваристві.

У зовнішньополітичній площині Україна реалізує притаманні тільки їй національні інтереси. В реальному житті країни проблема національних інтересів ускладнюється традиційним розколом української національної ментальності за багатьма параметрами: політичним, економічним, соціальним, релігійним, етнічним і навіть географічним. При цьому не лише окремі політичні, соціальні чи регіональні угруповання, а й окремі інституції державного апарату проводять неадекватну політику, сповідують власні інтереси, які часто не збігаються між собою, а іноді суперечать одне одному. У цьому сенсі негомогенність України, яка є значно глибшою, ніж у будь-якої розвиненої європейської держави, не може ігноруватися у визначенні її національних інтересів.

Не претендуючи на повноту й завершеність, спробуємо дати загальне^ визначення національних інтересів. Національні інтереси — це визначальні потреби суспільства (держави), які співвідносяться з базовими цінностями і виявляються в загальновизнаному ідеальному або нормативному комплексі цілей. Це така сукупність довгострокових програмно-цільових настанов (військових, економічних, пропагандистських та ін.), реалізація яких має гарантувати збереження суверенітету й безпеки держави. Ллє це є можливим лише за умов утримання і збереження рівноваги сил між провідними державами світу або союзами держав.

У зовнішньополітичній сфері держави є два рівні (категорії) взаємопов'язаних і взаємозалежних інтересів: визначальні та специфічні. Перший рівень містить життєдайні інтереси держави, які гарантують їй безпеку існування, незалежність, процвітання. Визначальні інтереси захищаються всіма можливими засобами: військовими, економічними, дипломатичними та ідеологічними. Специфічні інтереси є значно вужчими, вони притаманні конкретним державам у короткий відтинок часу. За терміном реалізації можна виокремити довгострокові цілі, які фактично формують стратегію розвитку держави, і короткострокові. Реалізація довгострокових державних інтересів вимагає пошуку союзників, передбачає вироблення компромісів, визначення позиції за об'єктивно наявних міждержавних суперечностей.

Проблемним питанням зовнішньої політики України і присвячено цей підручник. Тут розглядаються основні напрями й завдання, що здійснюються Українською державою у зовнішньополітичній площині, розкривається механізм реалізації доленосних завдань, спрямованих на захист прав громадянина, суверенне існування країни, економічне зростання.

Джерельною базою підручника є широке коло документів з питань державотворення і зовнішньої політики України, архівні матеріали, документи зовнішньополітичних відомств, матеріали періодичної преси тощо. Найважливіші з них наведено в скороченому вигляді.