Розділ «2.2. Провідні країни світу в зовнішній політиці Української держави: Німеччина, Італія, Франція, Велика Британія, США, Канада. Азіатські країни»

В освітній та науково-технічній сферах успішно співпрацюють Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний технічний університет "Київський політехнічний інститут", Національний авіаційний університет та Корейський університет, Науково-технічний університет м. Кванджу, авіаційні університети міст Ханкук та Інчон. Між цими навчальними закладами підписані меморандуми про взаєморозуміння та співпрацю, які передбачають здійснення обміну студентами, викладачами та проведення спільних наукових досліджень. Слід зазначити, що Республіка Корея постійно докладає зусиль для підвищення рівня науково-технічних досліджень, які є основою розвитку високотехнологічних галузей промисловості, що забезпечують економічне зростання країни. Науці та сучасним технологіям надається особливе значення.

Позитивні кроки останнім часом зроблено у розвитку співпраці в ракетно-космічному напрямі між Дослідним конструкторським бюро "Південне" та Корейським аерокосмічним інститутом. Розширюється співпраця між науково-технічними центрами "Прогрес" (Запоріжжя), "Машпроект" (Миколаїв) і корейськими інститутами та установами з питань газотурбіпобудування.

У РК створено Асоціацію корейсько-української дружби, до складу якої ввійшли відомі члени Національної Асамблеї, міністри, представники політичних, промислових, фінансових кіл, керівники великих корпорацій, учені, діячі культури і спорту. Статутом асоціації передбачено проведення наукових досліджень і підготовка на їх основі відповідних пропозицій, підтримка і солідарність у розвитку економічних зв'язків, патронування діяльністю Комітету із співробітництва в галузі науки, економіки, культури, мистецтва, фізкультури і спорту, надання посередницьких послуг, освітня робота. Згідно зі статутом асоціація має повний статус юридичної особи, передбачений корейським законодавством. З огляду на те що стратегічним військово-політичним та економічним партнером РК залишаються США, налагодження взаємин із Сеулом позитивно впливає на подальше зміцнення взаєморозуміння та співпрацю України зі Сполученими Штатами Америки.

Ісламська Республіка Іран визнала незалежність України 25 грудня 1991 р. Протокол про встановлення дипломатичних відносин на рівні посольств був підписаний у Києві 22 січня 1992 р. З кінця січня 1992 р. у Києві діє Посольство Ірану, а в жовтні 1992 р. започатковано діяльність Посольства України в Тегерані.

Договірно-правова база українсько-іранських двосторонніх відносин забезпечує юридичне підґрунтя для взаємовигідного співробітництва між двома країнами у політичній, торговельно-економічній та гуманітарній сферах. На сьогодні між країнами укладено 81 міждержавний, міжурядовий та міжвідомчий документ, із них чинних — 47. Основоположним документом двосторонніх відносин між Україною та Іраном є Декларація про принципи дружнього співробітництва між Україною та Ісламською Республікою Іран, підписана Президентами двох держав у Тегерані 26 квітня 1992 р. У документі зазначається, що обидві країни розвиватимуть свої відносини як дружні держави й рівноправні партнери. Велике значення надається відносинам на найвищому державному рівні, зустрічам

керівників зовнішньополітичних відомств, консультаціям і переговорам сторін з міжнародних і двосторонніх питань, що становлять взаємний інтерес, у тому числі в рамках ООН, інших міжнародних і регіональних організацій і форумів. Укладенням Угоди про співробітництво між Харківською державною обласною адміністрацією та Губернаторством провінції Ісфаган у грудні 1999 р. було започатковано українсько-іранське співробітництво на регіональному рівні, що вбачається досить перспективним з огляду на заінтересованість регіональних адміністрацій та господарських структур. Сторонами постійно здійснюється робота з удосконалення договірно-правової бази.

За час, що минув після заснування посольств, відбулося більш як ЗО двосторонніх офіційних візитів на високому та найвищому державних рівнях, серед яких візити Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, Голови Меджлісу Ісламської Ради ІРІ, міністра закордонних справ ІРІ та ін. Широкий обмін урядовими делегаціями відбувся по лінії окремих міністерств та відомств України, зокрема Міністерства закордонних справ, Міністерства промислової політики, Міністерства транспорту, Держкомнафтогазпрому, Мінвуглепрому, Національного банку, Мінкультури та ін.

Активна співпраця між Україною та Іраном відбувається в рамках міжнародних світових та регіональних організацій. Необхідно відзначити близькість позицій двох держав з більшості актуальних проблем міжнародного життя. Іран підтримав кандидатуру Міністра закордонних справ України на посаду Головуючого 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН та кандидатуру України на виборах до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на період 2000—2001 pp. На регулярній основі проводяться зустрічі між представниками двох держав в рамках роботи Генеральної Асамблеї ООН.

Іран надає сприяння Україні у встановленні плідних контактів і налагодженні співробітництва з низкою впливових регіональних організацій — Організацією Економічного Співробітництва та Організацією Ісламської Конференції.

Вагомий внесок у розвиток двосторонніх відносин у політичній сфері зробили візити до Ірану Прем'єр-міністра України, Голови Верховної Ради у лютому 2001 р. та візит Міністра закордонних справ України у грудні 2001 р.; в Україну — Президента Ісламської Республіки Іран Сейєда Мохаммада Хатам і у жовтні 2002 p., міністра закордонних справ ІРІ у січні 2001 p., а також Третє спільне засідання Міжурядової українсько-іранської комісії з питань торговельно-економічного співробітництва за участі першого віце-прем'єр-міністра України у травні 2002 р. та політичні консультації зовнішньополітичних відомств двох держав, які відбулися в Києві. Під час цих заходів сторони підтвердили політичну волю розвивати відносини, в тому числі на високому та найвищому рівнях.

Україна та Іран поділяють думку щодо необхідності реформування ООН та Ради Безпеки цієї організації.

Іран для України є одним із перспективних економічних партнерів у регіоні Близького та Середнього Сходу. Основна увага у відносинах між двома країнами приділяється розширенню сфер та обсягів торговельного обміну, встановленню та зміцненню прямих контактів між господарюючими структурами з метою забезпечення вітчизняних товаровиробників довгостроковими замовленнями, передусім у сферах літако-машинобудування, виробництва нафтогазового обладнання, залізничних вагонів, енергетичного устаткування, обладнання для гірничодобувної галузі.

Згідно зі статистикою Державної митної служби України, обсяг торговельного обміну між двома країнами у 1999 р. становив 100,1 млн. доларів, у 2002 р. — 172,2 млн., а в 2005 р. експорт до Ірану становив уже 577 млн. доларів, а імпорт —18,1 млн. Отже, Іран є перспективним партнером для України, оскільки рівень позитивного сальдо зростає.

Основними видами продукції, що експортується з України до Ірану, є сталь, прокат, олія, залізничні вагони, труби для нафтової та газової промисловості, залізна арматура, профілі, парові турбіни, промислове обладнання, папір, картон тощо. Іран експортує в Україну фрукти, парфуми, мідь, хутро, шкіру, алюмінієві вироби, пластмаси, килими тощо.

Водночас співробітництво між Україною та Іраном не завжди є плідним і безпроблемним. Зокрема, під значним тиском США Україна була змушена відмовитися від виконання контракту загальною сумою 38 млн. доларів на поставку турбін для АЕС в Бушері. Таким чином, Україна створила значні проблеми щодо подальшого розвитку співпраці в перспективній для неї енергетичній галузі Ірану, поступившись Росії та країнам ЄС, які й раніше складали істотну конкуренцію в цьому напрямі.

Україна і РФ виступають конкурентами і в сфері продажу зброї Ірану. Саме під впливом Росії не відбулася угода про постачання українських танків Т-72 в Іран. Москва змогла переконати Тегеран у тому, що українська сторона не надасть ні запасних частин, ні технічного обслуговування Т-72. До того ж Росія припинила постачання гармат для Т-72 в Україну. Модернізуючи застаріле озброєння і військову техніку, можна на порядок підвищувати їхні бойові можливості. При цьому витрати становитимуть суму, що в 4—6 разів менша за ту, що необхідна на закупівлю нових видів озброєнь. Обсяги послуг у цій сфері стрімко зростають і, на думку експертів, наступне десятиліття буде періодом модернізації вже придбаної бойової техніки. У 2000 р. завантаженість оборонних заводів України, які займаються модернізацією, зросла більше ніж у 3,5 раза. За даними російських спеціалістів, Росія та Україна можуть одержувати щорічно 5,5 млрд. доларів за ремонт і модернізацію танкового парку в таких країнах, як Алжир, Єгипет, Лівія, Сирія, Ємен та ін. Але після 2010 р. це джерело вичерпається через переозброєння армій зазначених країн. "Укрспецекспорт" і "Рособорон-експорт" підписали угоду про взаємодію, якою передбачено й узгоджені дії на ринках третіх країн.

За прогнозами багатьох українських і зарубіжних дослідників, на світовому ринку озброєнь і військової техніки є і в найближчій перспективі залишатиметься потреба в сучасних бойових літаках (50 % від усіх потреб), бойових вертольотах (11 %), підводних човнах, надводних кораблях та іншій військово-морській техніці (14 %), бронетанковій техніці (11 %), ракетному озброєнні (10 %), артилерійському озброєнні (2 %). Помічено, що бронетанкова техніка з кожним роком втрачає популярність. Найбільший попит має авіація і ракети, військово-морська техніка, системи виявлення. Середня радіолокаційна станція коштує нині, як ультрасучасний танк. Вважається, що основні імпортери купуватимуть сучасну високоточну зброю без огляду на ціни. Україна могла б успішно продавати засоби протиповітряної оборони, принаймні самохідні зенітно-ракетні комплекси. Попит на них збільшився, особливо після балканської кризи. Україна є виробником конкурентоспроможних транспортних літаків АН-70.

ВПК України може виготовляти більшість сучасних зразків озброєння та бойової техніки як самостійно, так і в кооперації з партнерами. Найперспективнішим для України є виготовлення і постачання запасних частин, вузлів і агрегатів для зразків зброї і бойової техніки колишнього СРСР, а також боєприпасів до них, що перебувають на озброєнні у більш як 80 країнах. Крім того, Україна має розвинену ремонтну базу.

Структурна перебудова Збройних Сил України у 1990-х роках значною мірою вплинула й на закупівлю озброєнь. Вже у 1992 р. обсяги державної закупівлі цієї продукції зменшилися на 75 %. За прогнозами фахівців, до 2010 р. не слід очікувати значного збільшення бюджету Міністерства оборони. За 1996 р. обсяг військового виробництва України скоротився майже на чверть і становив 4 % від загального обсягу товарної продукції машинобудування. Природно, що така обвальна конверсія (у 1997 р. тільки 150 підприємств із 700 займалися розробкою і виготовленням оборонної продукції) завдала значної шкоди експортним можливостям України. Проте в Україні ще функціонують підприємства оборонної промисловості, у тому числі наукоємне виробництво (аерокосмічна, радіоелектронна галузі, танкобудування, моторобудування, суднобудування).

У сфері українсько-іранського науково-технічного співробітництва останнім часом зросла кількість двосторонніх візитів на експертному рівні, в ході яких опрацьовувалися можливості щодо подальшого розвитку вже започаткованого співробітництва, а також налагодження нових взаємовигідних контактів у машинобудуванні, енергетиці, нафтогазовій промисловості, в авіаційній, хімічній, нафтохімічній, залізничній і сільськогосподарській галузях.