Розділ «3. Нові незалежні держави (ННД) в політиці України»

Традиційно відбуваються зустрічі президентів, глав урядів, міністрів закордонних справ. Найактивніше сторони співпрацюють в рамках двосторонньої Міжурядової українсько-білоруської змішаної комісії з питань торговельно-економічного співробітництва, а також в СНД. Не зважаючи на членство Білорусі у Митному союзі РФ, Казахстану і Білорусі з 2010 р., обсяги двосторонньої з Україною співпраці неухильно зростали. Товарообіг між Україною та РБ за підсумками січня-жовтня 2011 р. в порівнянні з відповідним періодом 2010 р. збільшився на 38,5 %, склавши 5,01 млрд. дол. За три квартали 2014 р. товарооборот з РБ склав 4,6 млрд. дол. і збільшився порівняно з аналогічним періодом минулого року на 32,69 млн дол. або 0,72 %.

Зміцнення торгово-економічного співробітництва забезпечено за рахунок збереження наявних і створення нових виробництв, розвитку коопераційних зв'язків, розширення міжрегіонального та прикордонного співробітництва, запровадження нової форми взаємодії – поставок техніки на умовах довгострокового лізингу тощо. Зокрема, позитивно вплинуло на стан взаємної торгівлі виконання заходів Плану спільних дій з реалізації пріоритетних напрямів українсько-білоруського співробітництва, сформованих за підсумками зустрічі Президентів України та РБ 29 квітня 2010 р. у м. Мінську, а також Плану спільних заходів щодо розвитку торговельно- економічного співробітництва на 2011 рік, підписаного 27 грудня 2010 р. у Києві, рішень попередніх 18-го та 19-го засідань Комісії.

Негативним чинником, що впливає на двосторонні зв'язки, є нестабільність торгово-економічного співробітництва, що зумовлено приєднанням Республіки Білорусь до Митного союзу, а також створенням Співтовариства Білорусі і Росії (8 грудня 1996 р.), пізніше перетвореного на Союзну державу РФ і РБ (1999 р.).

Водночас було б необ'єктивним не згадати про спроби України залучити білоруську сторону до активної співпраці. Під час

Будапештського саміту ОБСЄ (5 грудня 1994 р.) відбулася тристороння зустріч України, Білорусі і Польщі. Географічним сусідам, передусім Білорусі, пропонувалося поглибити відносини у площині зміцнення регіональної і європейської безпеки, надати допомогу у просуванні Білорусі до співпраці з ЄС і НАТО, проведенні економічних реформ тощо. Однак ці кроки виявилися недостатньо наполегливими і не привели до відчутного результату. Не зважаючи на складнощі двосторонніх відносин, українська держава сприяє виходу Білорусі з міжнародної ізоляції, позитивному іміджу сусіда в ООН, ОБСЄ, інших організаціях. Разом із представниками Польщі й Литви Україна ініціювала в Раді Європи заяву постійних представників щодо необхідності підтримувати контакти і політичний діалог із владними установами республіки, що сприятиме виконанню програм співробітництва з Білоруссю.

Відносини України з Республікою Білорусь розвиваються нерівномірно і складаються ситуативно: їхню суть і характер визначає процес просування Білорусі до створення союзної держави з РФ, участь у Митному союзі, а також глибока залежність білоруської економіки від Росії. Водночас, позиція керівництва РБ в російсько-українському протистоянні, зокрема, щодо загарбання Росією АРК, а також у питаннях, пов'язаних з експортом українських товарів до країн МС, свідчить про подвійні стандарти в політиці білоруського керівництва, яке не завжди безостережно йде у фарватері політики РФ.

Україна і Молдова є надійними партнерами у захисті суверенітету і неподільності своїх територій, у просуванні шляхом європейської інтеграції. Країни на всіх рівнях спільно проробляють варіанти протистояння новим викликам, що постали. Під час офіційного візиту в Молдову 20 листопада 2014 р. Президент України Петро Порошенко провів переговори з президентами Молдови Ніколае Тимофті і Польщі Броніславом Коморовським про євроінтеграційні задачі країн – учасниць Східного партнерства. ЗО вересня 2014 р. Міністр закордонних справ України Павло Клімкін і Віце-прем'єр-міністр Республіки Молдова Еуджен Карпов обговорили подальший розвиток співпраці з вирішення актуальних питань двостороннього співробітництва, а також взаємодії України та Молдови в сфері регіональної безпеки, зокрема демаркації спільного кордону. Окрема увага була приділена активізації практичної співпраці в контексті протистояння новим викликам та загрозам. Зокрема, було обговорено ситуацію в регіоні, а також підкреслено необхідність продовження переговорного процесу з придністровського врегулювання у форматі „5+2” (Республіка Молдова, Придністровська Молдовська Республіка (ПМР), Україна, ЄС, США, Росія).

27 грудня 1991 р. Молдова визнала незалежну Україну. Україна і Молдова встановили дипломатичні відносини 10 березня 1992 р. Посольство України в Республіці Молдова (березень 1993 р.) та Посольство Республіки Молдова в Україні (липень 1993 р.) розпочали свою роботу, що сприяло налагодженню тісних контактів, розвитку добросусідських зв'язків, партнерства та взаємодопомоги. Питання про дипломатичні представництва, співпрацю в галузі інформації між зовнішньополітичними відомствами обох країн, про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах тощо були врегульовані внаслідок досягнення порозуміння з молдовською стороною на початку 1995 р. під час візиту до Молдови міністра закордонних справ України.

Країни є сталими партнерами і мають досить розгалужені двосторонні зв'язки. Це зумовлено багатьма чинниками, зокрема спільним кордоном, взаємозалежністю економік, наявністю значної кількості українців у Молдові[6] – понад 600 тис. осіб за офіційними даними і понад 250 тис. молдован в Україні, які проживають в Одеській, Закарпатській і Чернівецькій областях тощо.

Співпраця України й Молдови охоплює низку питань загальноєвропейського спрямування, а саме: запровадження спільного прикордонного та митного контролю із створенням необхідної інфраструктури, процес демаркації державних кордонів, двостороннє співробітництво тощо. Це та інше обговорюється в рамках тристоронніх консультацій з питань прикордонного та митного співробітництва: Україна–Європейський Союз–Республіка Молдова. Одним із важливих питань було надання ЄС фінансової та технічної допомоги для потреб завершення демаркації українсько-молдовського кордону та облаштування інфраструктури для здійснення спільного прикордонного й митного контролю.

Співпраця країн спирається на розгалужену договірну базу. Тільки в березні 1993 р. у Кишинеу були підписані 24 міжурядові угоди з питань торгово-економічного та науково-технічного співробітництва. Водночас міждержавний Договір про добросусідство, дружбу та співробітництво, підписаний 23 жовтня 1992 р., був ратифікований тільки у 1996 р. Причиною зволікання з визнанням важливого документу за молдовською позицією виявилося нерозв'язання територіального питання: йшлося про відрізок кордону, який молдовська сторона вважала спірним. Врешті Україна передала у довгострокову оренду Республіці Молдова кілька десятків кілометрів власної території в районі місцевості Джурджулешти. Отже, Україна надала Молдові можливість розв'язати геостратегічні та економічні питання – отримати вихід до моря, стати морською державою.

Збільшувалися обсяги торгівлі з Молдовою: якщо у 1995 р. експорт в країну становив 144,8, а імпорт – 45,1 млн дол., то у 2005 р., відповідно 679 млн і 84,1 млн дол. За 2013 р. зовнішньоторговельний оборот товарами і послугами між Україною і Молдовою досяг 1109,0 млн дол.: порівняно з 2012 р. скоротився на 5,2%.

Молдова вирішує політичні та економічні завдання, які за своєю проблемністю схожі з українськими. Так, у країні відбувається подолання економічної кризи, боротьба з інфляцією, молдовський лей (грошова одиниця) став конвертованим і стабільним. Міжнародні фінансові структури надають Молдові фінансову та технічну допомогу. Значні преференції в економічній співпраці

Молдови надала сусідня Румунія. З цією країною жваво розвивається торговельний обмін, який щорічно зростає.

Придністровська проблема є складовою питання цілісності країни. Нагадаємо, що на території Молдови виникли Гагаузька Республіка 19 серпня 1990 р. та Придністровська Молдовська Республіка (ПМР) 02 вересня 1990 р. Новоутворені формування ведуть наполегливу боротьбу за свою автономію. Конституція держави, яка набула чинності 27 серпня 1994 р., проголосила Молдову суверенною та неподільною державою. Водночас населеним пунктам Лівобережжя Дністра і півдня країни може надаватися особливий статус автономії, форми та умови якої визначаються окремими законами. Таким чином створено конституційні основи для політичного врегулювання конфліктів, пов'язаних із виникненням на території Молдови самопроголошених Гагаузької Республіки та ПМР. Ці територіальні автономії мають право на самовизначення у разі зміни державного статусу Молдови, наприклад у разі приєднання її до Румунії.

Серед інших проблем, які можуть спричинити нестабільність у регіоні, – отримання подвійного громадянства (в цьому процесі активну позицію займають Росія і Румунія). Складнощі виникли у зв'язку з тим, що Росія свого часу ініціювала введення спрощеної процедури набуття громадянства мешканцями ПМР. 01 листопада 2002 р. парламент Молдови прийняв поправки до Конституції, якими також передбачається можливість отримання подвійного громадянства у тому числі і румунського. Порівняно значне зростання кількості іноземних громадян є також загрозою стабільності й цілісності країни.

Після громадянської війни початку 1990-х років Молдови з Придністровською Республікою, у результаті якої загинули десятки мирних жителів, Україна долучилася до миротворчого процесу, намагаючись захистити права українського населення. Незважаючи на привабливість миротворчої функції у придністровському врегулюванні, українська сторона з певною обережністю ставиться до спроб втягнути Україну у конфлікт як лобіста інтересів однієї зі сторін. Однак наша держава відповідно до своїх зобов'язань за Гельсінкським документом і нормами міжнародного права зайняла принципову позицію безумовного поважання територіальної цілісності й суверенітету Республіки Молдова. Позиція України полягає в тому, що політичне врегулювання конфлікту має передбачити надання Придністров'ю адміністративно- територіальної автономії у складі РМ. Населенню Придністров'я має бути гарантована можливість вирішення своєї долі шляхом демократичного волевиявлення в разі зміни міжнародно-правового статусу Республіки Молдова.

У пошуках шляхів придністровського врегулювання Молдова вдалася до розширеної міжнародної допомоги, залучивши поза Україною спостерігачів з ОБСЄ і Росії. Одним із перших документів з врегулювання придністровської проблеми став „Меморандум про основи нормалізації відносин між Республікою Молдова і Придністров'ям”, підписаний 08 травня 1997 р. президентом Молдови і главою адміністрації Придністров'я. Під Меморандумом як посередники в переговорному процесі поставили свої підписи президенти України і Росії, а також чинний голова ОБСЄ. З–4 липня 1997 р. (м. Ізмаїл) Президенти України, Румунії і Молдови домовилися про тристороннє співробітництво в політичній, торговельно-економічній та гуманітарній сферах, що становлять взаємний інтерес і потребують спільного вирішення. Підписали, зокрема, Заяву про співробітництво у боротьбі з організованою злочинністю, Протокол про співпрацю між урядами та ін. Українська сторона підтримала проект про створення вільної економічної зони в районі Рені–Джурджулешти–Галац та про формування єврорегіонів „Нижній Дунай” і „Верхній Прут”. Саме в цих документах окреслився обраний країнами шлях на інтеграцію в європейські структури та зміцнення політичного і економічного співробітництва з Європейським Союзом. Планам не судилося реалізуватися, погіршилася ситуація і навколо придністровського конфлікту, який зайшов у глухий кут. Особливе занепокоєння у цьому зв'язку викликали проблеми з присутністю в Придністров'ї колишньої 14- ої армії РФ та необхідність її виведення транзитом через Україну.

У вересні 2002 р. відбулося широке обговорення можливостей розвитку економічного співробітництва ПМР і України. Український парламент створив Комісію з врегулювання відносин між Придністров'ям і Молдовою. Україна запропонувала конкретний механізм розблокування складного питання, а молдовська сторона ініціювала запровадження на українсько-молдовському кордоні міжнародного моніторингу. З цією метою з вересня 2005 р. місія ОБСЄ, що розташована за згодою України в м. Одесі, розпочала свою роботу. Однак сторонам конфлікту та країнам-гарантам поки не вдалося виробити ефективного механізму врегулювання придністровської проблеми: на заваді цьому – також перебування на території Придністров'я російських військ. Хоча з посуванням Молдови до асоціації з ЄС вірогідність вирішення зазначеного питання зростає.

Приводом для періодичного дистанціювання у молдовсько- українських відносинах є значні розбіжності в економічній сфері та у підходах до врегулювання придністровського конфлікту. Причини ж лежать набагато глибше – в намаганні Молдови відігравати роль лідера в регіоні. На тлі загострення політичних суперечностей на початку тисячоліття погіршилися відносини і в галузі торгівлі: Україна ввела обмеження на ввезення м'яса і цукру з Молдови. У відповідь Молдова також вжила низку заходів проти українських виробників. У молдовських ЗМІ час від часу розгортається антиукраїнська кампанія: зокрема наголошується на розбіжностях між Кишиневом і Києвом з питань реалізації Євро-Азійського нафтотранспортного коридору. Молдовська сторона заявляє, що Україна фактично витіснила Молдову з ЄАНТК, побудувавши нафтопровід Одеса–Броди. Мова йде про бажання молдовської адміністрації завантажити нафтою Джурджулештський термінал, який вона побудувала на відтинку території українського кордону, відданого Молдові у постійне користування. Для цього молдовська сторона всіляко намагається послабити значення українських портів у містах Рені та Іллічівську, знизити їхню привабливість в очах експортерів нафти.