Розділ «3. Нові незалежні держави (ННД) в політиці України»

Торговельно-економічне співробітництво. У 2012 р. обсяг двосторонньої торгівлі становив 718 млн дол., при цьому сальдо у розмірі 363,5 млн дол. для України склалося позитивним. У січні- листопаді 2013 р. двосторонній товарообіг скоротився у порівнянні з аналогічним періодом минулого року на 1,3 % та склав 668,2 млн дол. Позитивне сальдо на користь України дорівнювало 312 млн дол.

Для збільшення товаропотоків на поромній переправі Іллі- чівськ–Поті–Батумі влітку 2000 р. було підписано українсько- грузинську угоду про зниження транспортних тарифів. У пошуках альтернативних енергоносіїв Грузія за угодою 1997 р. купує в Україні вітряні електростанції, що виробляються в Павлодарі та Дніпропетровську. Україна постачала Грузії обладнання для об'єктів металургійної промисловості, бурильне устаткування для шахт, повітряно-енергетичне обладнання, а також тролейбуси, трамвайні вагони, електровози та автобуси. Традиційно Грузія закуповує український цукор, зернопродукти, спирт, олію, а Україна – коньячні спирти, вина, цитрусові, чай, мінеральні води. Розвивається співробітництво держав у створенні оптоволоконної комунікаційної мережі з Китаю до Західної Європи.

Наука, високі технології, культура та освіта – це ті сфери людської діяльності, які забезпечують входження в цивілізований світ. Більш того, інтелект і рівень розвитку науки – фундаментальні засади безпеки держави. Немає сумніву, що як Грузія, так і Україна є державами з досить вагомим науковим потенціалом. Враховуючи те, що одним із чинників стійкого розвитку є міжнародна науково- технічна співпраця, Україна і Грузія намагаються розвивати контакти в цій сфері. Країни активно співробітничають у наукових розробках в рамках ОЧЕС, беруть участь у роботі Міжнародного центру чорноморських досліджень в Афінах, Робочої групи з науково-технічного співробітництва, Постійного академічного комітету ОЧЕС; спільно працюють у Міжнародному центрі водних проблем і Міжнародному центрі трансферу технологій ОЧЕС. Учені з 1993 р. спільно працюють у рамках Міжнародної асоціації академій наук (МААН) з проблем природничих, гуманітарних і соціальних, технічних наук, з проблем екології, космічних досліджень, енергетики тощо. Президент Академії наук Грузії у 1994 р. був обраний віце-президентом МААН. Представники сфери культурного співробітництва – Міністерства у справах молоді і спорту України і Міністерства культури, охорони пам'ятників і спорту Грузії підписали Програму співпраці у сфері молодіжної політики.

Збігається ставлення держав до багатьох міжнародних проблем: Україна і Грузія спільно виступають за інтеграцію у європейські і євроатлантичні безпекові, політичні та економічні структури, визнають пріоритетність двосторонніх відносин, заперечують створення наддержавних структур на пострадянському просторі. В результаті втручання у внутрішні справи з боку Росії (події в Південній Осетії) Грузія вийшла з СНД у серпні 2008 р. Як і Україна, Грузія розглядає СНД як корисну, але не єдину форму об'єднання для двостороннього та багатостороннього співробітництва, тому вона стала активним учасником ГУАМ. Своєрідну позицію займала Грузія щодо Чорноморського флоту СРСР, на частку якого також претендувала в межах можливого.

Загальна чисельність української громади в Грузії за офіційним переписом населення у січні 2002 р. склала 7 тис. осіб (0,2% від всієї кількості населення). Зареєстровано та активно діють 10 українських громадських організацій: Асоціація українців- мешканців Грузії; Асоціація українців Квемо-Картлійського регіону ім. Л. Українки; Українське культурно-освітнє товариство

„Дружба”; Міжнародна культурно-благодійна та науково- просвітня спілка української громади Грузії „Дніпро”; Грузинсько- українська культурно-просвітницька організація „Золоте Руно”; Грузинсько-українська культурно-просвітницька організація „Єдність”; Союз українських педагогів Грузії „Освітяни”; Асоціація українців Грузії „Рушник”, Будинок грузинсько-української преси та книги, Українська жіноча рада в Грузії.

Стратегічна співпраця двох країн підтверджена як в економічному, так і політичному вимірах. У зв'язку з подіями в Україні 2004 р. (Помаранчевою революцією), Президент Грузії М.Саакашвілі одним із перших зарубіжних лідерів визнав конституційність вибору українського народу. 2005 рік було оголошено роком Грузії в Україні. Глави держав підписали Декларацію про стратегічне партнерство, домовились про розширення співпраці в ГУАМ, із врегулювання конфлікту в Придністров'ї, запропонували свої миротворчі послуги у врегулюванні політичної кризи в Киргизії. Президенти закликали ОБСЄ до термінових превентивних дій, аби не допустити силового сценарію подій у Киргизії й запобігти кровопролиттю. В серпні 2005 р. Президенти підписали Заяву про наміри створити союз держав балто-чорноморсько- каспійського регіону. Грузія розглядає Україну як регіонального лідера в питаннях економіки, безпеки і політики. Київ, на переконання грузинських колег, є локомотивом євроінтеграції. Грузія позитивно сприйняла українську позицію щодо абхазького та південноосетинського конфліктів, яка полягає у неприпустимості будь-яких територіальних змін у Закавказзі.

З огляду на виважену позицію України, а також із завершенням терміну дії мандату миротворців Росії в Абхазії (31 липня 1997 р.), Грузія відмовилася продовжувати термін перебування російських миротворчих сил у цьому регіоні і звернулася по допомогу до української сторони. Нагадаємо, що спроби місцевої влади Абхазії (з 1931 р. користувалася всередині Грузії правами автономної республіки) відокремитись від Грузії призвели у 1992 р. до ескалації збройного протистояння, під час якого загинули сотні людей. Нова фаза конфлікту розгорілася влітку 2008 р.

Україну у свій час було запрошено також долучитися до групи країн Друзів Генерального секретаря ООН щодо Грузії. Ця специфічна форма сприяння розв'язанню проблем зазвичай запроваджується ООН у складних випадках затяжних конфліктів. Поза Україною учасниками групи є США, ФРН, Франція, Велика Британія і РФ. За сприяння групи Грузія розраховувала поступово замінити російські миротворчі війська на міжнародний військовий контингент під орудою ООН (блакитні шоломи). Однак проблема ускладнилася тим, що на початку 1990-х pp. країни СНД власноруч передали повноваження миротворчості на просторі СНД російській стороні, уклавши відповідну угоду і тим самим створивши безпековий і дипломатичний прецедент.

На думку української сторони, таке введення контингенту могло б відбутися під егідою ООН, а не СНД (російські миротворці були введені в зону конфлікту у 1994 р. за рішенням країн СНД. В зоні конфлікту загинули 86 росіян, а у 2008 р. – близько 100 осіб). Користуючись складним політичним моментом, небажання залишати грузинську територію – стратегічний регіон Кавказу, посилилась експансіоністська діяльність РФ, яка надавала громадянам Грузії – абхазцям і осетинам російське громадянство: майже 80% жителів цих самопроголошених республік мають російські паспорти. До того ж, російський парламент із порушенням норм міжнародного права, принципу неподільності післявоєнних кордонів, а також суверенних прав держави втручався у внутрішні справи Грузії. У жовтні 2005 р. і серпні 2008 р. російські парламентарі висунули пропозицію про входження Абхазії і Південної Осетії до складу Росії, що після війни з Грузією було реалізовано.

Чергове грузино-російське протистояння досягло збройного зіткнення – війна серпня 2008 р. Втручання світової громадськості припинило військовий конфлікт: обидві сторони мають виконувати план мирного врегулювання під спостережницькою місією ЄС і ООН. Водночас міжнародні заходи із захисту суверенітету Грузії виявляються неефективними: Росія продовжує проводити політику розчленування країни, офіційно визнавши, а пізніше приєднавши самопроголошені республіки, які є частиною грузинської території. Україна засуджує будь-яке втручання у внутрішні справи суверенної Грузії. Слід зауважити, що внутрішні й зовнішні проблеми Грузії не сприяють стабільності в регіоні і негативно віддзеркалюються на двосторонніх відносинах.

У подібній ситуації Україна опинилася навесні-влітку 2014 р. в результаті загарбання Росією Криму і ведення війни в українських східних областях.

Українсько-грузинські відносини розвиваються відповідно до потреб і можливостей двох країн. Обмін візитами на високому рівні, зустрічі керівництва України і Грузії в рамках багатосторонніх заходів свідчать про зацікавленість у підтримці активного політичного діалогу між офіційними Києвом та Тбілісі, які в умовах протидії зовнішній загрозі та окупації частини території залишаються важливими регіональними партнерами. Обидві сторони поглиблюють взаємовигідну співпрацю на євроінтеграційному та євроатлантичному напрямах, наповнюють торговельно-економічне співробітництво конкретними програмами і проектами, розширюють взаємодію в гуманітарній сфері.

Початок українсько-вірменському співробітництву поклало встановлення 25 грудня 1991 р. дипломатичних відносин між Україною і Вірменією. Посольство України в Республіці Вірменія розпочало свою діяльність в Єревані у вересні 1996 р., Посольство Республіки Вірменія в Україні відкрито у січні 1993 р. Договірно- правова основа нараховує 74 документи. У травні 1992 р. МЗС Вірменії передало Україні на розгляд проекти міждержавного Договору про дружбу та співробітництво, а також Угоду про культурне співробітництво, які невдовзі були підписані.

За 2012 рік загальний зовнішньоторговельний оборот між Україною та Республікою Вірменія (товари і послуги) становив 225,73 млн дол. За січень-жовтень 2013 р. ця цифра досягла 174,15 млн дол. Сальдо для України склалося позитивним і становило 134,43 млн дол.

Україна заінтересована в нормалізації вірмено- азербайджанських відносин, загострених в результаті нагірно- карабахської проблеми. Особливістю розбіжностей обох країн

у зовнішньополітичній площині виявляються різні підходи до вирішення згаданого конфлікту. Вірменія не погоджується з принципом територіальної цілісності і непорушності кордонів без урахування іншого ключового аспекту Гельсінкського Заключного акта – права народів на самовизначення. Україна розглядає принцип непорушності кордонів як основу європейської безпеки.

Негативно сприймають у Вірменії поглиблення співробітництва України з Азербайджаном, зокрема у військово-промисловій галузі. Придбання Азербайджаном українських танків і літаків (1993 р.) спричинило появу антиукраїнських публікацій у вірменських ЗМІ. 08 вересня 1993 р. МЗС Вірменії звернулося до МЗС України з нотою, в якій висловлено протест з приводу постачань Україною озброєння Азербайджану. Цей факт, зазначалося в ноті, ставить під сумнів традиційну дружбу між нашими народами. Нагадаємо, що Вірменія зайняла проросійську політику у війні РФ проти України.

У Закавказькому регіоні Україна дотримується традиційної політики збалансованих відносин із кожною з закавказьких держав, передусім це стосується Вірменії та Азербайджану. За тристоронніми переговорами у 2004 р. і 2013 р. намітились перспективи взаємодії України і Вірменії в забезпеченні постачання газу з Ірану за сприяння Туреччини.

Згідно з переписом населення від 2001 р. у Вірменії проживають 1633 етнічних українців, а за неофіційними даними – близько 3 тисяч. Міністерством юстиції Республіки Вірменія зареєстровано об'єднання – Федерація українців Вірменії „Україна”.