Розділ «3. Нові незалежні держави (ННД) в політиці України»

Наступною сходинкою розвитку українсько-туркменського співробітництва стало залучення до нього іранської сторони. Меморандум про тристороннє співробітництво між Україною, Туркменістаном та Ісламською республікою Іран було укладено в квітні 1995 р. Вихід зі складного становища щодо платежів за газ було віднайдено у постачанні української продукції до Ірану за рахунок частини оплати поставок туркменського газу в Україну. Згідно з міжурядовою угодою від 05 листопада 1994 р. державний борг України перед Туркменістаном становив 713,4 млн дол. Протягом 1995 р. українська заборгованість за газ була повністю погашена. Нова заборгованість регулювалася домовленістю про реструктуризацію українського боргу Туркменістану, який виплачувався протягом 1997–2001 pp. Фактично, Туркменістаном надавався Україні державний кредит з поступовим погашенням. У 1997 р. Туркменістану було сплачено 133,2 млн дол. основної суми боргу та 39,1 млн дол. відсотків. До того ж, у рахунок погашення реструктурованого боргу зараховуються витрати на підготовку спеціалістів для азіатського партнера в навчальних закладах України. Однак, це незначні суми – близько 8 млн дол., що не впливали на рівень заборгованості в цілому. На початку 1998 р. сума боргу вже складала 563,4 млн дол., частку її – 140,9 млн (основної суми) і 35,7 млн (проценти) було погашено протягом 1998 р. Приблизно такі ж суми мали бути перераховані щорічно з 1999 по 2001 pp., але скрутна ситуація в українській економіці саме в цей період не дала такої можливості.

Туркменістан є однією з країн найбільшого імпорту в Україну, який становив наприкінці 1990-х pp. 750 млн дол., а у 2005 р. – 3,49 млрд. Нагадаємо, що 97 % українського імпорту становлять природний газ, продукти нафтохімії; майже дві третини експорту – це продукти харчування та засоби наземного транспорту. Туркменський газ надходить в Україну транзитом через Узбекистан, Росію і Казахстан. Із посиленням політичних і економічних позицій Росії ускладнилося питання постачання газу в Україну з азіатського регіону. В туркменському газі заінтересована третя сторона – Росія, яка запропонувала хоча й нижчу планку обсягів закупівлі газу, ніж Україна, але стовідсотковою валютою. 2003 року Росія і Туркменістан уклали довгострокову угоду (на 25 років) щодо газу: тим самим російський Газпром скуповує туркменський газ (а також узбецький і казахський) на кордонах з республіками і потім вже за власними цінами перепродає українським споживачам. Ситуація, що склалася, внесла певне непорозуміння в українсько-туркменські відносини, що врешті було подолано керівниками держав під час візиту в Туркменістан Президента України В. Ющенка у вересні 2009 р.

Торговельний оборот між країнами у 2013 р. досяг 677,0 млн дол. Експорт – 542,1 млн дол., імпорт – 134,9 млн дол. Позитивне сальдо склало 407,2 млн дол. США. Експорт послуг у 2013 р. складав 146,5 млн дол., а імпорт – 34,4 млн дол. Основними статтями експорту в Туркменістан були продукція металургійної промисловості, агропромислового комплексу, машинобудівельної продукції, хімічної промисловості, а також меблів. В Україну ввозилися вовна, бавовна, текстиль, продукти нафтопереробки. За показниками першого півріччя 2014 р. торговельно-економічний оборот склав 218,8 млн дол. Сальдо позитивне – +209,8 млн дол.[2]

Туркменська сторона зацікавлена у розширенні співпраці з Україною. Договірно-правова основа спирається на 124 документи, більшість з яких стосується питань економічної співпраці. Приваблюють цю азіатську державу залучення українських фахівців до розвідувальних робіт в газоносних регіонах, сейсмологічних досліджень тощо.

Перспективними напрямами співробітництва України і Туркменістану вбачається продаж українських труб (Харцизький трубний завод), газоперекачувальних агрегатів (НВО ім. Фрунзе, Мотор-Січ, Зоря), устаткування для заміни ізоляційного покриття на газопроводах, а також реалізація програм з капітального ремонту та реконструкції газотранспортної системи Туркменістану. Розгортається співпраця „Нафтогазу України” з держконцерном „Туркменнафта”, першим етапом якої можна розглядати надання сервісних послуг у нафтогазовій сфері на заході Туркменістану – участь у розробці покладів Корпедже. Українські спеціалісти вели розвідувальні роботи в газоносних регіонах і будують дві розвідувальні свердловини в рамках геологічних завдань ГК „Туркменнафта”. Сейсмологічні дослідження показали високу перспективність цього регіону, де буріння свердловинами на глибину 3800– 4500 м здійснюють досвідчені українські фахівці.

Отже, держави обопільно заінтересовані в розвиткові двосторонніх торговельно-економічних відносин. Водночас на шляху цього розвитку є як гальмівні чинники, так і певні суперечності. Серед них – недостатньо розвинута договірно-правова база двосторонніх відносин; відсутність узгодженої програми економічного співробітництва; надмірно широка присутність посередницьких структур третіх країн у схемі постачання туркменського природного газу в Україну, які не зацікавлені в розвитку українсько-туркменської співпраці; російська монополія на поставки туркменських енергоносіїв в Україну; наявність суперечностей між Росією і Туркменістаном щодо питань поставок туркменського газу на світові ринки.

Республіка Узбекистан (РУз) реалізує політику на подальше зближення з країнами Європи, Північної Америки, Китаю та Японії у військовій та економічній сферах. Значний інтерес до

Узбекистану виявляють міжнародні регіональні організації, такі як НАТО, МАГATE, за новою схемою розвивається співпраця з Європейським Союзом. Зацікавлені у співпраці і лідируючі країни Західної Європи, зокрема ФРН, яка розвиває взаємодію у сфері регіональної безпеки, боротьби з тероризмом, в економічній площині тощо. Особливий інтерес до Центральноазіатського регіону виявили і СІНА, які почали створення поясу безпеки, покладаючись передусім на Узбекистан, економічний та військовий потенціал якого є одним з найбільших серед країн регіону, та на Таджикистан, який має найбільшу протяжність кордону з Афганістаном. Останнім часом цим країнам надано відчутну фінансову допомогу.

Республіка Узбекистан набула членства в ГУАМ 1999 року, вбачаючи в цьому об'єднанні реальні перспективи, а згодом, напередодні президентських виборів під тиском Росії вийшла з цієї міжнародної організації.

Відносини між Україною і Республікою Узбекистан як двома незалежними державами започатковано Договором про основи міждержавних відносин, дружбу та співробітництво від 28 жовтня 1991 р. Одночасно було підписано Протокол про консультації між міністерствами закордонних справ.

Узбекистан підтримує цілісність і незалежність України, не визнає Крим частиною Росії. Про це йшлося, зокрема у Заяві про ситуацію в Україні і кримське питання від 04 березня 2014р. Міністерства закордонних справ Узбекистану. Влада республіки заявляє також про свою тверду і незмінну прихильність нормам міжнародного права на основі принципів Статуту ООН і наполягає на „розв'язанні міжнародних спорів мирними засобами, закликає утримуватися у міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави"[3].

Дипломатичні відносини між Україною та Узбекистаном встановлені 14 серпня 1992 р. Під час візиту Президента Узбекистану Іслама Каримова до Києва 25 серпня 1992 р. укладено Договір про основи міждержавних відносин, дружбу і співробітництво між Україною і Республікою Узбекистан[4]. З 1993 р. в Узбекистані діє Посольство України, а з 1995 р. – Посольство Республіки Узбекистан в Україні. 11-13 жовтня 2013 р. відбувся робочий візит Діючого голови ОБСЄ, Міністра закордонних справ України до Республіки Узбекистан. Сторони обговорили питання економічної співпраці, зокрема у таких галузях, як паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство, машинобудування. Підписали Програму взаємодії між зовнішньополітичними відомствами на 2014–2015 pp. Договірно-правова основа співробітництва складається з 86 чинних документів[5].

Узбецька сторона підтримує самостійний зовнішньополітичний курс нашої держави, виявляє свою заінтересованість у збереженні сильної суверенної України, у співробітництві з Україною в галузі виробництва та поставок авіаційної техніки, вантажних перевезень, військово-технічних зв'язків, розвитку режиму вільної торгівлі, постачань продуктів харчування, зокрема цукру. У низці важливих документів закріплені рішення про взаємні інвестиції та їх захист, про неторгові платежі, співробітництво в галузі повітряного та залізничного транспорту, зв'язку, торгівлі, банківської та митної діяльності, про участь України в розробці нафтогазодобувного комплексу та золоторудних родовищ Узбекистану. Розгортанню співробітництва обох країн сприяла Декларація про основні напрями економічної співпраці між Україною та Республікою Узбекистан (1994 р.), угоди про військово-технічне співробітництво. Між Україною та Узбекистаном у червні 1995 р. підписано Договір про поглиблення економічної інтеграції, а також угоду про співробітництво в галузі науки, культури, охорони здоров'я, спорту, туризму, інформації тощо.

Україна отримує з Узбекистану газ: РАТ „Газпром” постачає на український ринок крім 53 млрд. куб. м свого газу, ще 10 млрд. куб. м узбецького. З урахуванням розробки існуючих перспективних газових і нафтових родовищ на території Узбекистану ця країна може стати важливим партнером України у вирішенні проблем енергозабезпечення. На жаль, остаточне вирішення цього питання гальмувалося неконструктивною позицією російських енергетичних структур, що встановили монопольні, невиправдано завищені тарифи на транзит центральноазіатських енергоносіїв у треті країни. Певні труднощі, що виникають в економічній співпраці, покликана усувати українсько-узбецька комісія з торгово- економічного і гуманітарного співробітництва.

Потенціал двосторонніх відносин повною мірою ще не реалізований. Досить низький торговельно-економічний оборот між країнами, хоча з початку 1990-х pp. цей показник мав тенденцію до зростання: у 1994 р. – 165 млн, а у 2006 р. – 628,7 млн. дол. У 2013 р. зовнішньоторговельний оборот товарами і послугами скоротився і склав 469,58 млн дол.: експорт – 372,9 млн дол., імпорт – 96,69 млн дол. За січень – липень 2014 р. оборот товарами і послугами України з РУз склав 241,81 млн дол. і збільшився порівняно з 2013 р. на 28,17 млн дол. Станом на 01.07.2014 р. РУз інвестувала в економіку України 26756,4 тис. дол. США, а Україна інвестувала в економіку РУз 371,2 тис. дол., з яких левова частка – 211,5 тис. дол. була спрямована у переробну промисловість. В Україні діяло дев'ять підприємств з узбецьким капіталом, шість – спільних.

З метою розгортання співпраці в енергетичних галузях Україна уклала з Узбекистаном кілька угод: про постачання природного газу з Республіки Узбекистан в Україну, про транзит в Україну туркменського природного газу через територію Республіки Узбекистан, про розвиток виробничої кооперації між Держнафтогазпромом України і Національною Корпорацією „Узбек- нафтогаз”. Українські та узбецькі фахівці співробітничають з питань пошуково-розвідувальних робіт, оцінки прогнозних ресурсів вуглеводнів у регіонах, розробляють проекти облаштування родовищ нафти і газу, впроваджують методи інтенсифікації видобутку нафти, захисту наземного і підземного обладнання від корозії. Українська сторона запропонувала здійснювати обслуговування нафтових і газових промислів вахтовим методом, обстеження технічного стану, розробку проектів реконструкції та капітального ремонту нафтогазотранспортних систем, поставку обладнання для нафтогазової галузі, створення спільних підприємств, у тому числі з участю третіх країн, проводити підготовку кадрів для нафтогазової галузі тощо.

Традиційно між країнами розвивається військове співробітництво, початок якому було покладено підписанням низки угод 1994 р. Серед найважливіших питань співпраці – поставка озброєння, військового майна, запасних частин, надання послуг військового призначення, а також виконання контрактів про капітальний ремонт і виготовлення різних видів військової техніки (танків Т-72, Т-64, машин БРЕМ-1, БРЕМ-2, ТРМ-У) та ін.

Україна експортує до Узбекистану цукор, кондитерські вироби, м'ясо та субпродукти, тютюн, вироби з чорних металів, продукцію машинобудування (котли, обладнання, електричні машини та їх частини), продукцію хімічної та нафтохімічної промисловості (матеріали мастильні, шини пневматичні гумові, вуглеводи циклічні). З Узбекистану в Україну ввозилася продукція легкої промисловості (бавовняне волокно, тканини), хімічної та нафтохімічної промисловості (нафта та нафтопродукти, сира нафта), кольорової металургії (мідь та вироби з неї, цинк, алюміній необроблений), а також продукція АПК (у тому числі тютюн і вироби з нього).

Однак інтенсивному розвитку двосторонніх зв'язків перешкоджали неузгодженість розрахунків за минулі роки, недопоставка українським партнерам у 1990-ті pp. бавовни-сирцю тощо.

У Республіці Узбекистан проживає за офіційними даними 86854 етнічних українців і близько 40 тис. кримських татар. За сприяння українця за походженням С. Мансурова-Ковригенка організовано український культурний центр „Батьківщина”, який проводив культурно-просвітницьку та організаційну роботу з популяризації надбань української культури. Нині в республіці діє шість українських культурних товариств. Нагадаємо, що українська (часто примусова) еміграція до азіатських республік тривала століттями. Особливо інтенсивно цей процес відбувався у 20–30-ті роки XX ст. 23 грудня 2014 р. у Посольстві України в Узбекистані було урочисто вручено