Розділ «3. Нові незалежні держави (ННД) в політиці України»

Україна – Республіка Казахстан (РК)

Співробітництво України та Республіки Казахстан на міжнародній арені має конструктивний характер, зумовлений, зокрема, схожими позиціями сторін з питань нової архітектури євразійської безпеки, ядерного роззброєння і нерозповсюдження, врегулювання регіональних конфліктів, боротьби з тероризмом, а також взаємною зацікавленістю країн у розбудові двосторонніх торговельно-економічних відносин. 16 грудня 1991 р. Україна визнала РК незалежною державою. Казахстан визнав незалежність України 23 грудня 1991 р.

23 липня 1992 р. між нашими країнами були встановлені дипломатичні відносини. 03 травня 1994 р. (в Алмати), а з січня 2001 р. (в Астані) функціонує Посольство України. У грудні 1994 р. в Києві почало роботу Посольство Республіки Казахстан. 20 лютого 1991 р. було укладено Договір про дружбу і співробітництво між тодішніми УРСР і КазРСР, а перший офіційний візит до Казахстану Президент України здійснив у вересні 1995 р.

Відповідно до інвентаризації договірно-правової бази між Україною та Казахстаном діють 56 міжнародних документів, серед яких ключовим є Договір про дружбу та співробітництво від 20 січня 1994 р. Серед документів поза базовим договором важливою є Програма економічної інтеграції України і Казахстану в галузі важкої промисловості на 1994–2000 pp., якою було передбачено створення нових міждержавних структур – асоціації „Титан”, консорціуму з розробки одного з найбільших у світі покладів бокситів, виробництва техніки для зварювання, організацію спільних підприємств з випуску корозійностійких труб і труб з кольорових металів, розробку спільних проектів з виробництва гірничошахтного устаткування, геофізичної апаратури та обладнання для дослідження нафтових свердловин та ін. Країни підписали угоди про співробітництво у сфері науки і технологій, про принципи співробітництва у нафтогазовій галузі, про підготовку спеціалістів, у тому числі військових кадрів. Значні перспективи співпраці вбачаються у створенні фінансово-промислових груп у таких галузях, як чорна і кольорова металургія, видобуток хромових руд, виробництво рідкоземельних металів і коштовного каміння, енергетика, нафтопереробка тощо.

Глибокі зв'язки поєднували Україну і Казахстан у ракетно- космічній галузі: на території Казахстану розташований один із найкращих у світі космодром „Байконур”. Країни мають значні можливості для ефективної співпраці в дослідженні і використанні космічного простору. Між Україною і Казахстаном досягнуто важливих домовленостей щодо кооперації в галузі машинобудування, енергетичного комплексу та енергоємних виробництв. Важливим кроком розширення відносин стало підписання Декларації про поглиблення співробітництва та угод про співпрацю в галузях освоєння космосу, розвитку нафтогазової промисловості. За підтримки Казахстану Україну прийнято спостерігачем до Наради із взаємодії та заходів довіри в Азії.

Водночас спроби української сторони налагодити режим вільної торгівлі у двосторонньому форматі наштовхнулися на позицію Казахстану, який приєднався до Митного союзу Росії і Білорусі. Тобто в односторонньому порядку загальмував і, врешті-решт, відмовився від ратифікації Угоди між урядами України і РК про вільну торгівлю. Гальмівним чинником економічного співробітництва виявилась і проблема взаєморозрахунків, яка досить тривалий час не була розв'язана. Заборгованість казахських підприємств тільки за 1995 р. перевищувала борг України Казахстану у 2,5 рази. Лише Новокраматорському комбінату казахстанська сторона заборгувала 43 млрд, тодішніх російських рублів.

Розвиткові українсько-казахстанських економічних зв'язків сприяють об'єктивні обставини. Казахстан потребує поставок з України продукції переробних галузей агропромислового комплексу, продукції хімічної і нафтохімічної промисловості, обладнання, продукції чорної металургії (котлів, парових турбін, насосів, холодильників, автонавантажувачів), електричних машин, залізничного транспорту, засобів наземного транспорту, будівельних збірних конструкцій тощо. Із Казахстану імпортуються азбест, слюда, мінеральне паливо (кам'яне вугілля, нафта, нафтопродукти), продукція хімічної промисловості, бавовна, механічне обладнання, мідь та вироби з неї, зерно тощо.

Україна пропонує взяти участь у пошуках і видобутку нафти й газу на континентальному шельфі Каспію, у будівництві експортних трубопроводів, нафтопереробних заводів та в обопільному їх використанні, а також у реконструюванні підприємств важкої промисловості. Успішно співробітничають з РК підприємства Дніпропетровської, Запорізької і Донецької областей України. Українські інтереси пов'язані також із казахстанською нафтою. В Казахстані видобувається приблизно 34 млн т нафти на рік, яка експортується нафтопроводами територією Росії.

Серед проблем співробітництва країн СНД – як прихована, так і відкрита – конкуренція в деяких галузях виробництва, зокрема у сталеливарній промисловості, де учасники Співдружності виступають конкурентами на світових ринках збуту. Особливого загострення у цій площині набули конкурентні спроможності України і Казахстану на противагу російським. Російська сторона час від часу звинувачує обидві країни, зокрема у намаганні захопити не тільки європейський, а й російський ринок сталі.

Відкрита, порівняно з іншими країнами простору зовнішньоекономічна політика, стабільність залучили до Казахстану багато відомих зарубіжних компаній: „Agip”, „Atlantic Richfield”, „British gas”, „Chevron”, „CS First Boston”, „Mobil”, „USX – U.S. Steel”, „ABB”. Зазначимо, що Казахстан одним із перших у регіоні запровадив політику заохочення іноземних інвестицій в країну. Видобуток хромових руд був переданий Японії, уранових – Бельгії. Переважна більшість підприємств Казахстану, в т. ч. Карагандинський металургійний комбінат, були передані в управління західним фірмам. Російські „ЛукОИЛ”, „Роснафта”, „Транснефть” очолюють нафтовидобувну промисловість на перспективному Тенгизькому нафтовому промислі. Така орієнтація на іноземні інвестиції дала позитивні результати – додаткові надходження до державної казни країни, замкнутої у степовому просторі.

Обопільне прагнення держав посилити взаємодію міститься у чотиристоронній заяві президентів України, Росії, Казахстану і Білорусі щодо поглиблення економічного співпраці від 23 лютого 2003 р. Досягнуті домовленості Президента України В. Ющенка під час перебування в Казахстані на інавгурації Президента Н. Назарбаева (січень 2006 р.) дещо активізували двостороннє співробітництво України з РК, передусім в економічній площині. 07 червня 2014 р. відбувся візит Прем'єр-міністра РК К. Масімова в Україну для участі в церемонії інавгурації Президента України П. О. Порошенка. 26 серпня 2014 р. Президенти України і Казахстану взяли участь у консультаціях за форматом ЄС-Україна- „Євразійська трійка” (м. Мінськ). 22 грудня 2014 р. за результатами візиту Президента Казахстану в Україну Н. Назарбаева досягнуто принципових домовленостей щодо активізації співробітництва в енергетичній, машинобудівній, авіабудівній, космічній галузях та поглиблення кооперації у військово-технічній сфері. Також йшлося про співпрацю у космічній сфері, зокрема, об'єднання можливостей виробництв українських КБ „Південне”, „Південмаш” та „Хартрон” з можливостями казахської сторони, включаючи космодром „Байконур”.

У двосторонньому співробітництві України з Казахстаном мають місце і негативні тенденції – поступове послаблення економічних зв'язків. Незважаючи на широкі можливості України, її частка в загальному товарообігу Казахстану коливається в межах 4%. Була підписана угода про створення спільного підприємства між „Нафтогаз Україна” та казахським „Казмунайгазом”. Під час візиту Президента Казахстану Н. Назарбаева до Києва (2008 р.) було підтверджено серйозність намірів Астани в реалізації спільних із Україною проектів у газовій сфері та в рамках постачання нафти. Водночас казахський лідер лобіював митний союз з Росією і Білоруссю як альтернативу ЄС, закликав Україну підтримати повномасштабний проект інтеграції до Єдиного економічного простору. Врешті ідея від 2005 року щодо наповнення нафтою трубопроводу Одеса-Броди пішла в небуття.

Торговельно-економічне співробітництво. Казахстан входить у п'ятірку основних торговельних партнерів за експортом товарів: у січні-вересні 2013 р. цей показник дорівнював 1731,0 млн дол., що складало 3,7 % загального експорту України. Станом на 01 жовтня 2011 р. Республіка Казахстан інвестувала в економіку України 262,563 млн дол., а Україна – в економіку Казахстану 25,846 млн дол.

У складний для України час боротьби за незалежність у 2014 р. казахстанська сторона запропонувала Україні зберегти і примножувати накопичений потенціал двостороннього співробітництва, зокрема у питаннях про виробничу кооперацію в авіабудуванні, про реадмісію та спрощений порядок набуття і припинення громадянства. Сторони також детально обговорили перспективи співпраці після підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Щодо загарбницької політики Росії, яку вона здійснює в Україні, Президент Н. Назарбаев вважає неприйнятним втручання інших країн у внутрішні справи суверенних держав і на його переконання: „Незалежність Казахстану – це найдорожчий скарб, за який боролися наші діди... Ми ніколи не зрадимо нашій незалежності і зробимо все можливе, щоби її захистити”[1].

Безперечний вплив на розбудову українсько-казахстанських відносин має етнічний чинник: у Казахстані проживає понад 900 тис. українців, 37 % з яких визнали українську мову рідною. У 1989 р. в Алмати створено перше українське об'єднання – Український культурний центр. Товариства українців діють в Акмолі, Актау, Аркалику, Джезказгані, Караганді, Кустанаї, Байконурі, Павлограді, Семипалатинську, Талди-Кургані та ін. В Алмати виходить українська газета „Українські новини”, в Акмолі працюють український ліцей, бібліотека української книги. Разом з тим українці Казахстану розраховують на допомогу України. У цьому плані Українська держава зробила конкретні кроки: передано підручники для українських шкіл, художню літературу та ін. Українці Казахстану провели Дні культури України в Казахстані та Дні культури Казахстану в Україні, брали участь у святкуванні 150-річчя заснування Форту Шевченка. Слід зауважити, що останнім часом спостерігається посилення еміграції українців з Казахстану, що може свідчити про неповне задоволення їхніх соціальних і культурних потреб.

Особливу увагу Україна приділяє відносинам з Республікою Туркменистан, оскільки в них закладено низку стратегічних важелів, зокрема і альтернативних джерел постачання газу.

Принципами діяльності на міжнародній арені керівництво Туркменистану проголосило позитивний нейтралітет, невтручання у внутрішні справи інших країн та рівне взаємовигідне партнерство. 12 грудня 1995 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію про постійний нейтралітет Туркменістану. Держава виступає за ліквідацію зброї масового знищення, за розв'язання конфліктів тільки політичними засобами і наголошує на своїй повазі до суверенітету й територіальної цілісності сусідніх країн. Керівництво країни розвиває двосторонні відносини як з Афганістаном, Іраном, Туреччиною, так із Україною, Білоруссю, Росією і США. Основним зовнішньополітичним і торговельним партнером Туркменістану традиційно є Росія. Пріоритетними для себе Туркменістан вважає також відносини з Узбекистаном, Казахстаном, Іраном, Туреччиною, США (які презентують його інтереси на Заході), Францією, Індією, Китаєм. Останнім часом спостерігається помітна активізація туркменської дипломатії на західному та азіатському напрямах і охолодження – на російському. Активна позиція багатовекторності підкріплюється низкою договорів та угод, зокрема зовнішньоекономічного характеру. Найважливішими з-поміж них є Угода про подальший розвиток міждержавних відносин з Україною, аналогічні документи підписані з Іраном, Афганістаном та ін.

Дипломатичні відносини між Україною і Туркменістаном були започатковані 10 жовтня 1992 р. під час візиту Президента України Л. Кравчука до Ашгабату. Тоді ж укладено Договір про дружбу і співробітництво між країнами. Більшість з підписаних угод і протоколів мали короткотермінову дію – один-два роки, і торкалися переважно питань поставок туркменського газу в Україну та розрахунків за нього. У листопаді 1994 р. під час візиту Президента України до Туркменістану було підписано кілька міжурядових угод, зокрема про вільну торгівлю, виробничу кооперацію, відкриття посольств тощо. Наступного року під час візиту в Україну Президента Туркменістану С. Ніязова обговорювалося питання про постачання газу в Україну.

Двосторонні відносини країн у 2014 р. відзначилися активними політичними контактами на вищому рівні: 4-5 лютого 2014 р. в Ашгабаті за результатами переговорів підписано Програму співробітництва між Міністерствами закордонних справ на 2014– 2015 pp.; 6-7 червня 2014 р. глава зовнішньополітичного відомства Туркменістану Р.О. Мередов взяв участь в інавгурації Президента України П.О. Порошенка; 22 вересня 2014 р. в рамках 69-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН міністри закордонних справ обмінялися думками з широкого кола питань двостороннього співробітництва; 03 листопада 2014 р. під час візиту в Туркменістан Міністра закордонних справ України Павла Клімкіна за результатами переговорів з Президентом Туркменістану Гурбангули Бердимухамедовим, Міністром закордонних справ Туркменістану Рашидом Мередовим сторони дали високу оцінку рівню двосторонніх відносин і висловились за їх подальший розвиток.

Співпраця України і Туркменістану в енергетичній сфері з середини 1990-х років регулювалась Угодою між Міністерством енергетики та електрифікації України і Міністерством енергетики та промисловості Туркменістану про співробітництво в галузі енергетики і промисловості на 1996–1997 pp. (січень 1996 р.). За угодою українські підприємства та організації мали брати участь в реалізації низки проектів, серед яких: будівництво лінії електропередач (ЛЕП), електричної підстанції „Сейді”, ремонт енергетичного устаткування Марійської ДРЕС тощо. Головним виконавцем робіт з української сторони виступала Державна акціонерна холдингова компанія „Енергобуд”.