Розділ 4. ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ГОСПОДАРСТВ У СИСТЕМІ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ (90-ті роки XX - початок XXI ст.)

o Асиметрична система резервних активів. Конкуренція між валютами за статус резервних ведеться явно за збереження лідерства доларом США. Така закономірність зумовлюється як тривалим офіційним використанням долара в ролі резервної валюти, так і фізичним домінуванням доларового блоку. Цьому також сприяють відсутність потужної альтернативи долару та котирування цін на світових сировинних ринках у доларах. Запровадження євро поки що не справило значного впливу на статус долара, проте перспектива рівноправних позицій у глобальній економіці з доларом у єдиної європейської валюти зберігається. З метою позначення системних наслідків від асиметричного статусу у світі грошової одиниці окремої країни було запроваджено термін "ефектрезервної валюти". Його зміст зводиться до того, що країна-емітент такої валюти постійно стикається із завищеним попитом на власні активи, її процентні ставки завжди дещо занижені, платіжний баланс тяжіє до дефіциту. Завдяки даному ефекту така країна отримує значні вигоди, які не поділяються із рештою світу. Оскільки долар США є провідною резервною валютою, то і найбільше вигід від цього припадає на США. Зовнішньою стороною "ефекту резервної валюти" є те, що світ потрапляє в залежність від політики центрального банку - емітента такої грошової одиниці. Поведінка процентних ставок у світі істотно залежить від того, яку політику проводить ФРС США. І хоч за останній час вплив ФРС на глобальні процентні ставки знизився, асиметричний статус долара США сприймається як несумісний із рівномірними вигодами від глобалізації для всього світу.

o Схильність до дисбалансів. Значна кількість досліджень напередодні глобальної фінансової кризи присвячена проблемам фінансових дисбалансів. Зовнішні фінансові дисбаланси у вигляді масштабних платіжних контрпозицій передбачають зростання зовнішніх зобов'язань емітента резервної валюти, який перебуває у стані дефіциту поточного рахунку та зростання зовнішніх вимог (валютних резервів) у країнах зі значними профіцитами поточного рахунку. Формування такої конфігурації впродовж тривалого часу було б неможливе без асиметричного статусу долара США та глобального підвищення попиту на валютні резерви після азійської кризи. В багатьох дослідженнях говориться про ризиковість таких процесів. Сюди зараховують також неконтрольовану поведінку глобальної ліквідності, і занижені процентні ставки в сукупності із завищеним попитом на активи, і суб'єктивність рішень щодо валютної структури глобальних валютних резервів.

Зміни у взаєминах між дефіцитними і профіцитними країнами розглядаються як можливий сценарій глобальної кризи. Однак криза 2007-2009 рр. певною мірою випередила кризу глобальних монетарних взаємин, привертаючи увагу до нових проблем у сфері фінансового регулювання, глобального кредитного циклу, проциклічності фінансової системи.

4.1.4. Науково-технічна революція кінця XX - початку XXI ст. та її вплив на світове й національні господарства. Інформаційне суспільство й нова економіка

Однією з визначальних характеристик сучасного і майбутнього цивілізаційного розвитку є новий етап сучасної науково-технічної революції, пов'язаний із становленням нового технологічного способу виробництва, що ґрунтується на інформаційно-комунікаційних технологіях (визначається як V технологічний уклад, 1980- 2020 рр.). Його розвиток охоплює такі суттєві техніко-технологічні відкриття та впровадження: виробництво напівпровідників, мікропроцесорів у мікроелектроніці, мікрокомп'ютерів, операційних систем для мікрокомп'ютерів і засобів візуалізації, лазерної техніки, оптико-волоконні технології, роботобудування, створення у 1969 р. компанією ARP А Міністерства оборони США електронної комунікаційної системи інтернет (єдиного світового інформаційного простору), розвиток інформаційних технологій та комунікаційної інфраструктури (системи передач) тощо. До галузі інформаційних технологій відносять також генну інженерію, біотехнології, ракетно-космічну техніку. Процес переходу до наукомістких складних технологій: інформаційних, ресурсозберігаючих, біотехнологічних тощо - отримав назву деіндустріалізації. Традиційні фактори виробництва втрачають свою значимість, натомість вирішальним елементом суспільного багатства стає людський фактор, а новим виробничим ресурсом - знання та інформація. Науковці підкреслюють, що сучасна економіка - це головним чином виробництво і використання інформації з метою зробити всі інші форми виробництва ефективнішими і тим самим створити більше матеріального багатства, лімітуючим фактором якого є знання1.

Провідна роль знання та інформації як нового виробничого фактора зумовлює: 1) їх проникнення в індустріальні технології та традиційні сфери виробництва, що підвищує ефективність функціонування; 2) перетворення "третинного'' сектору (сфери послуг: науки, освіти, культури та ін.) на визначальний; 3) переростання людини економічної (homo economicus) у людину творчу (homo creator) як вільну індивідуальність; 4) становлення якісно нового інноваційного типу розвитку, що поєднує індустріальні та інформаційні технології. Рівень інформатизації суспільства характеризують такі показники, як забезпеченість засобами інформатики та зв'язку, рівень передачі та обробки інформації, освіти і кваліфікації робочої сили, розвиток науки і НДДКР, інвестування науки, розвиток галузей і секторів, що базуються на науковій та інформаційній забезпеченості. Обсяги НДДКР в економічно розвинених країнах світу коливалися у межах до 3 % від ВВП, або 240-892 дол. на особу. Частка витрат корпорацій наближається до 70 % національних НДДКР.

Науковці, виходячи з секторного принципу економіки, виокремлюють "четвертинний" сектор економіки - інформаційний (торгівля, фінанси, страхування, нерухомість) і "п'ятиринний сектор" (особисті, професійні, ділові послуги і послуги державного управління). У США на початку 90-х років у п'ятиринному секторі працювало понад 40 % зайнятих.

Сучасний етап НТР і глобалізація перетворилися на вирішальний фактор суспільно-економічного прогресу. Почався процес переходу людського суспільства до нової стадії цивілізаційного розвитку, що в економічній літературі має різні назви та зміст: постіндустріальна, інформаційна, електронно-цифрове суспільство, інноваційна економіка та підприємницьке суспільство, інтелектуальна економіка, постекономічне суспільство, інформаційно-сервісна економіка, заснована на знаннях економіка, нова економіка.

Швидке поширення інформаційних технологій спонукає багатьох економістів до перегляду уявлень про базові засади функціонування економіки. Нині чітко простежується намагання розмежувати ознаки старої економіки {економіки індустріальної та постіндустріальної цивілізації) та нової економіки як економіки інформаційної ери.

Концепція "нової економіки" вперше почала розроблятися у 90-х роках XX ст. в американській науковій літературі. Вона мала політичне замовлення. Поняття "нова економіка" було використано американськими науковцями для аналізу досягнень адміністрації президента Б. Клінтона (1993-2001). В Економічних доповідях Конгресу президента США в 2000 і 2001 рр. поява терміна "нова економіка" було пов'язано з конкретними показниками: реальними темпами зростання ВВП (4 %), рівнем безробіття (4 %) і рівнем інфляції (2 % базової інфляції). Нова економіка визначалася як економіка, що характеризується "незвичайними змінами і приростом економічних показників, серед яких - швидке зростання продуктивності праці, підвищення доходів, низький рівень безробіття і помірна інфляція, що є наслідком комбінацій досягнень науково-технічного прогресу, методів ведення бізнесу і вдосконалення економічної політики, які взаємно підсилюють один одного". США вважають класичною країною нової економіки.

Необхідність запровадження терміна "нова економіка" зумовлена потребою теоретичного та світоглядного відображення масштабних змін, спричинених:

o технологічними зрушеннями, які уможливлюють переведення значної кількості ручної праці не просто у машинний режим, а у режим загальної керованості технологічними процесами завдяки програмному забезпеченню;

o посиленням залежності ефективності та факторної віддачі від ступеня інформатизації практично всіх операційних та комунікативних процесів у суспільстві та бізнесі;

o швидким поширенням нових винаходів і радикальним зростанням фактора доступу до нових знань у сфері конкуренції;

o перманентною потребою в інноваціях, яка внутрішньо "підігріває" інвестиції у нові технологічні сфери та дослідження природи матерії;

o формуванням складних мереж, які охоплюють практично всі аспекти суспільно-економічного життя;

o глобалізацією мереж та глобальною інформатизацією. Глобалізація стає плацдармом для охоплення мережами усього світу. У свою чергу поширення мереж по світу стає двигуном розвитку самої глобалізації в інших сферах економіки та життя суспільства;

o зміною структури зайнятості та структури виробництва і споживання тощо. Сектор послуг не просто стає домінуючим у новій економіці, він передбачає, що послуги мають безпосередній інформаційний характер.

Зміст "нової економіки" характеризують:

1) комп'ютерно-інформаційні технології. Розвиваються нові галузі економіки: виробництво комп'ютерів, інтернет-економіки, електронна тощо. Нова економіка асоціюється з бізнесом в Інтернеті. На ринок вийшли Інтернет-компанії, відбулося небувале зростання біржових індикаторів, коли акції інтернет-компаній при первинному розміщенні виростали за день на сотню і більше процентів. Так, у США за 1995-2000 рр. пришвидшення темпів зростання продуктивності праці було досягнуто за рахунок впровадження комп'ютерів. Понад 55 % приросту випуску продукції було досягнуто в розрахунку на одну відпрацьовану годину за рахунок інтернет-технологій;