Розділ 4. ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ГОСПОДАРСТВ У СИСТЕМІ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ (90-ті роки XX - початок XXI ст.)

o глобальною фінансовою інтеграцією. Оскільки глобальна економіка розвивається за принципом нагромадження взаємних транскордонних вимог та зобов'язань, то погіршення фінансового стану позичальників одразу переростає у погіршення фінансового стану кредиторів. Аналогічно, зменшення вартості активів, якими володіють фінансові інститути, одразу призводить до зменшення вартості їх власних активів;

o різким обмеженням доступу до фінансування. Під час криз та потрясінь на фінансових ринках спостерігається різке підвищення невизначеності (проблема асиметрії інформації). В таких умовах має місце стрибок спредів, тобто різниці між фактичними відсотковими ставками за певним фінансовим інструментом та відсотковою ставкою за безризиковим фінансовим інструментом (облігації Казначейства США). Причому стрибок спредів стосується класу фінансових інструментів, наприклад облігацій певної групи країн чи облігацій фірм певного сектору економіки. У таких умовах різкі обмеження в доступі до фінансування поширюються і на ті країни, яких криза безпосередньо не стосується;

o падінням обсягів міжнародної торгівлі. У глобальній економіці реальна інтеграція країн передбачає високу чутливість обсягів торгівлі до величини випуску. Підвищення споживання в одній країні неминуче позначається на зростанні виробництва в країні-партнері. Саме така картина активно почала розвиватись в умовах випереджаючого зростання обсягів глобальної торгівлі порівняно зі зростанням глобального ВВП. Проте в умовах кризи даний механізм діє у протилежному напрямі. Так, протягом останніх глобальних фінансових криз обвал виробництва та споживання в країні-епіцентрі кризи швидко перекидався на інші країни. Наприклад, Азійська криза призвела до різкого падіння обсягів виробництва та споживання в усьому регіоні й вплинула на світ в цілому. Аргентинська криза мала більш локальні наслідки, однак зачепила Бразилію, Уругвай, Парагвай та Чилі. Глобальна фінансова криза 2007- 2009 рр. позначилась на всьому світі, проте найбільше вона вплинула на зменшення обсягів торгівлі всередині розвинутих країн та між розвинутими країнами і країнами з ринками, що виникають.

Однією з ознак глобальної фінансової нестабільності є зростання коливань валютних курсів та масштабні девальвації окремих валют щодо долара США чи євро. Так, під час Азійської кризи валютні курси Таїланду, Малайзії, Філіппін, Індонезії, Південної Кореї девальвували в межах 15-35 %. У 1998 р. російський рубль щодо долара США знизився майже в 5 разів. У процесі глобальної фінансової кризи 2007-2008 рр. масштабні зміни курсових паритетів в усьому світі стали її несподіваною і виразною рисою. Зміна внутрішньої ціни СДР за 2008 р. (девальвація) становила в Ісландії 90,0 %, Україні - 48,6, Південній Кореї - 30,9, Новій Зеландії - 30,4, Великій Британії - 33,9, Угорщині - 6,1, Австралії - 24,0, ПАР - 33,2, Швеції - 18,7, Росії - 16,7, Канаді - 20,8, Мексиці - 21,4, Польщі - 18,6 % 1.

Підвищення коливань курсу долар/евро багато в чому пов'язується з ефектом невизначеності: як відреагують найбільші економіки на стрес, які компанії найбільше постраждають, як поведуть себе Федеральна резервна система та Європейський центральний банк (пропозиція екстреної ліквідності, встановлення процентних ставок тощо). Тобто такі коливання пов'язуються із метушливою поведінкою короткострокових потоків капіталу. Найбільші економіки світу, перейшовши ще у 70-х роках на плаваючі курси, сьогодні найменш залежать від їх коливань, тому фонове підвищення курсової нестабільності для них не переростає у систематичну реакцію на відхилення номінальних валютних курсів від певних параметрів.

Країни з ринками, що виникають, набагато чутливіші до змін валютного курсу, завдяки чому їх уразливість до глобальних фінансових криз набагато вища. Із підвищенням рівня їхньої відкритості та інтегрованості з глобальною економікою валютний курс став фокусувати на собі всі суперечності макроекономічної політики в умовах глобалізації. Історично це виражалось у ступені прихильності країни до золотого стандарту. У сьогоднішніх умовах можливо забезпечувати внутрішню цінову стабільність та макроекономічну дисципліну без жорстких фіксацій валютного курсу, а коли курс фіксований - проводити справжню політику його захисту від ризиків платіжного балансу та макроекономічної нестабільності.

Серед причин вищої вразливості країн з низькими доходами до змін валютного курсу слід виділити такі:

o інфляція досить чутлива до девальвації. Контроль за валютним курсом опосередковано забезпечує контроль за внутрішньою інфляцією. Чим розвинутішою стає економіка, тим більше поглиблюється її внутрішній ринок, тим очевиднішим стає послаблення такого зв'язку. Однак таке послаблення відбувається в умовах відсутності чітких інфляційних очікувань;

o експортно-імпортна діяльність вразлива до змін валютного курсу. В даній групі країн спостерігається чітка залежність між сталістю реального ефективного курсу та динамікою виробництва. Звідси більшість з них намагаються мінімізувати коливання валютного курсу з метою створення додаткових валютно-курсових умов для економічного зростання;

o доларизація зобов'язань у країнах з низькими доходами виникає внаслідок неспроможності запозичувати на тривалий термін у власній валюті під низькі відсотки. Звідси з'являються передумови для зовнішніх запозичень або для внутрішніх запозичень у доларах чи евро. Девальвація одразу позначається на платоспроможності позичальників, завдяки чому кризи стають більш суворими щодо підтримання споживання, динаміки ВВП та стабільності фінансового сектору;

o коливання світових цін. Країни з низькими доходами дуже часто є здебільшого експортерами товарів з низьким ступенем обробки (первинних ресурсів), ціноутворення на які відбувається на світових ринках і багато в чому нині обумовлюється факторами глобального попиту і пропозиції чи в загальному глобальною кон'юнктурою. Зростання світових цін при фіксованому курсі збільшує доходи таких країн, але наражає їх на ризик перегрівання економіки, а зниження світових цін - заохочує девальвацію і відповідні кризові процеси.

Важливою ознакою глобалізації є те, що вона не збільшила суттєво кількість валютно-фінансових криз, хоча привернула до них більше уваги. Зростання відкритості економік та мобільність капіталів роблять кризи більш вираженими з погляду поширення по світу, однак не рідшими. Це саме стосується глибини криз. За винятком глобальної фінансової кризи 2007-2009 рр. падіння ВВП під час криз в умовах глобалізації не є набагато вищим, ніж у періоди, що їй передували, а швидкість відновлення скоріше зростає, ніж знижується. Важливою ознакою глобалізації також є те, що кількість криз, пов'язаних з гіперінфляцією, звелась до мінімуму. А це засвідчуєте, наскільки важливою є проведення здорової макроекономічної політики і наскільки важливою вона є в умовах посилення глобальної конкуренції та мобільності виробничих факторів.

4.1.3. Основні теоретичні напрями дослідження глобалізації

Економічні вчення про глобалізацію демонструють непересічну багатогранність та ширину методологічних підходів і предметних акцентів. По різному ставляться питання про саму сутність глобалізації, форми її прояву та можливості виміру, що багато в чому визначає специфіку теоретичних поглядів на глобалізацію.

o Феномен глобальності ще до поширення терміна "глобалізація'' почали активно досліджувати в рамках доктрини сталого розвитку та засідань Римського клубу. Основна проблематика торкається питань можливості підтримання довгострокового економічного зростання в контексті обмеженості природних ресурсів та невідтворюваності значної їх частки. Висока залежність світу від енергоресурсів та залежність продовольчої безпеки від агрокліматичних умов ставить питання про те, якою мірою прогрес в економічній динаміці наближається до своїх ендогенних обмежень. Енергоскладова ВВП тривалий час зростала, аналогічно зростала залежність світу від доступу до нових орних площ. 1970-ті роки стали своєрідним переломним моментом, що невипадково позначилось на специфіці досліджень у рамках доктрини сталого розвитку та Римського клубу. Різке зростання нафтових цін та демографічний вибух у найбідніших країнах світу різко загострили питання адекватності індустріальної моделі довгостроковому доступу до обмежених ресурсів. Аналогічно перші ознаки кліматичних змін також почали фіксуватись у цей період. Невтішність висновків у рамках даних доктрин очевидна.

Світ, розвиваючись за принципом примноження матеріальних благ та втягуючи в економічну діяльність все більше і більше фізичних і людських ресурсів, наражається на проблему виживання. Попри часту критику таких песимістичних підходів та апелювання до необхідності враховувати технологічні зміни й природне бажання економічних агентів мінімізувати витрати, що заохочує поширення ресурсозберігаючих технологій, доктрина сталого розвитку та діяльність Римського клубу продемонстрували перші глобальні підходи та глобальне бачення перспектив розвитку. Обмеженість природних ресурсів е справді глобальною проблемою. Якщо на рівні певної країни нестача окремих ресурсів долається в рамках міжнародної торгівлі та руху виробничих факторів, то в масштабах Землі нестача ресурсів стає непереборною. Саме тому розвиток глобалізації зумовлює серйозні проблеми стосовно ресурсних перспектив світу. Так, нафтові шоки спонукали розвинуті країни інтенсифікувати дослідження та впровадження ресурсозберігаючих технологій. Вже у 1990-х роках цей процес поширився і на багато інших країн, що свідчить про історичну обмеженість вказаного напряму досліджень.

Однак феномен глобальності стосовно обмеженості ресурсів може проявитись і в інший спосіб. Швидкий розвиток великих країн з низькими доходами, як, наприклад, Китай, Індія, Малайзія, Індонезія, В'єтнам, Бразилія, Росія тощо, призводить до різкого підвищення глобального попиту на обмежені природні ресурси та зростання антропогенного навантаження в межах усієї планети. Основним предметом конфліктності даної ситуації, що певною мірою випливає з досліджень представників доктрини сталого розвитку та Римського клубу, є те, що кожна країна з низькими доходами прагне до швидкого економічного зростання навіть всупереч глобальним обмеженням у вигляді збереження невідтворюваних ресурсів. Чим більшою мірою глобалізація створює можливості для економічного зростання, тим більше вона породжує нову і нову потребу в залученні обмежених ресурсів в економічну діяльність. Процес поступового підвищення доходів у зазначених країнах стає своєрідним акселератором попиту на використання таких ресурсів. Попит на енергоносії, метали та аграрну продукцію особливо чутливий до зміни рівноважних станів у глобальній щільності розподілу рівня доходів.

Іншим аспектом глобального погляду на проблему меж економічного зростання є обґрунтування представниками даних дослідницьких напрямів необхідності запровадження наднаціональних регуляторів динаміки ВВП та супутніх антропогенних зрушень. Національні політичні органи не здатні вирішити цю проблему, оскільки представляють егоїстичні інтереси своїх виборців, які більше мотивуються вузькими національними проблемами. Звідси важливий висновок Римського клубу про необхідність переходу розвинутих країн на принцип нульового зростання є неможливий до імплементації.

Однак посилення екологічної складової світового антиглобалізму та важливість проблеми довкілля у демократичних суспільствах віддзеркалюють те, що глобальне бачення планетарного розвитку, сформульоване в рамках доктрини сталого розвитку та діяльності Римського клубу, не залишилось непоміченим. Бнвайронментальні1 виміри глобальних досліджень також формують передумови для трансформації у бік формування єдиної глобальної цивілізації та переходу до моделі глобального суспільства як антитези моделі "нація - суспільство - держава".

o У середині 1990-х років Світовий банк, озброєний ідеями про екологізацію сталого розвитку та переконливими доказами неспроможності національно-центричної моделі забезпечувати розв'язання глобальних проблем, виступив з доктриною глобальних суспільних благ. Основою даної ідеї є екстраполяція на глобальний рівень відомої з теорії публічних фінансів доктрини суспільних благ - продуктів діяльності суспільного сектору економіки, необхідність яких випливає з неспроможності та небажання ринку їх забезпечувати, але потребу в яких відчуває все суспільство. Аналогічно у глобальних суспільних благах відчуває потребу весь світ, проте, на відміну від суспільних благ в межах країни, не існує глобальної форми фіскального примусу для створення джерел їх фінансування. Незважаючи на це, концепція глобальних суспільних благ займає чітку позицію як одна з важливих теоретичних складових глобальних досліджень, особливо тих, які стосуються вироблення колективних політичних рішень, мотивації участі усіх країн у розв'язанні нагальних світових проблем, делегування міжнародним організаціям мандата на вирішення тих чи інших проблем, зонування їх компетенцій та меж відповідальності, визначення джерел фінансування або ж посилення акцентів на необхідності добровільної участі країн світу у такому фінансуванні.