Розділ 4. ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ГОСПОДАРСТВ У СИСТЕМІ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ (90-ті роки XX - початок XXI ст.)

o торговельна відкритість (співвідношення між показником експорту до ВВП країни, або сумарним показником експорту й імпорту, поділеним на 2, до ВВП країни);

o фінансова відкритість (рівень лібералізації транскордонних операцій з капіталом та співвідношення між валовими потоками приватного капіталу до ВВП країни);

o експансія валових вимог та зобов'язань (співвідношення між валовими зовнішніми вимогами та зобов'язаннями країни до ВВП країни).

Зміни в основних показниках, що характеризують процес глобалізації за останні 30 років, подано в табл. 4.1.

Дані таблиці засвідчують неоднорідність структурного виміру глобалізації: інтеграція ринків праці ще суттєво відстає від рівня торговельної та фінансової інтеграцій; глобальна торгівля розвивається швидше, ніж зростає глобальний ВВП, однак вона суттєво від стає від стрибкоподібного зростання мобільності капіталів та нарощування транскордонних фінансових операцій. Такі диспропорції мають об'єктивний характер і не завжди свідчать на користь того, що глобалізація є асиметричною.

Таблиця 4.1. Глобалізація: емпіричний вимір

Глобалізація не однорідна для всього світу. Одні країни та регіони більше втягнуті в цей процес, інші - менше. Насамперед це пов'язано з рівнем розвитку країни, її здатністю до технологічних інновацій, досвідом здійснення транскордонної діяльності. Невипадково, що розвинені країни є лідерами глобальної інтеграції, тоді як найбідніші країни продовжують перебувати в її ар'єргарді. Втім, регіональний вимір процесів нарощування торговельної та фінансової відкритості також свідчить про суттєві зміни за останні десятиліття, які демонструють неухильне зростаюче значення транскордонних потоків товарів і каштанів. Рівень торговельної та фінансової відкритості у регіонах світу істотно змінився за останній час (табл. 4.2).

Унаслідок глобальної інтеграції, що триває, в економіці формується низка принципових структурних зрушень, які відображають функціонування глобальної економіки як цілісної системи.

Інтеграція ринків товарів та капіталів призводить до формування глобального ділового циклу. Основні тренди динаміки ВВП визначаються глобальними факторами. Технологічні зрушення, інновації та збут у масштабах усього світу, мобільність праці та капіталу формують поведінку глобальної пропозиції. Інтегрований фінансовий сектор і макроекономічна політика провідних країн створюють рамкові умови динаміки глобального попиту. Завдяки цьому тренд національного випуску набагато більше підпорядковується закономірностям розгортання глобального попиту і пропозиції.

Рівень національної інфляції відчутніше залежить від глобальних умов попиту та поведінки цін на світових товарних ринках.

Таблиця 4.2. Торговельна та фінансова відкритість у регіонах світу

Ринки енергетичних ресурсів, металів та продовольства найчутливіші до зрушень у глобальному попиті та глобальній кон'юнктурі. Особлива чутливість національної інфляції до поведінки світових цін на енергоресурси та продовольство свідчить про те, наскільки ціни всередині країни можуть бути залежними від глобальної ситуації. Аналогічно макроекономічна ситуація у країнах-експортерах енергоресурсів та продовольства, внутрішня інфляція також підпорядковуються подібним законам. Внутрішній попит, пов'язаний із доходами, отриманими на глобальних ринках, спричинює зростання цін.

Рівновага на глобальних ринках визначає поведінку цін та процентних ставок загалом для світу. Варіації в цінах у країнах визначаються дуже часто не стільки національними умовами, скільки характером розміщення логістичних центрів. Аналогічно, з появою глобальних компаній, діяльність яких репрезентує практично всі сектори економіки, структура процентних ставок набагато більше відображає закономірності динаміки розвитку того чи іншого сектору глобальної економіки в цілому, ніж суверенний рейтинг країни, де розміщений центральний офіс глобальної компанії.

Платіжні баланси демонструють неухильну тенденцію до перебування у стані тривалої нерівноваги. Можливості підтримання нерівноважних платіжних позицій напряму випливають з факту підвищення мобільності капіталів і спроможності фінансової системи забезпечувати транскордонну циркуляцію вимог та зобов'язань. З макроекономічного погляду тривале нагромадження нерівноваги платіжних балансів означає, що дефіцитна економіка стикається з перевищенням споживання над доходами, у такий спосіб збільшуючи попит на товари та послуги закордону. Однак цьому протистоїть зростання зобов'язань країни перед закордоном. В інших країн з'являються фінансові вимоги до країни у вигляді прямого іноземного інвестування, придбання акцій чи облігацій, вкладання коштів у активи фінансових компаній тощо. Дефіцитна економіка, підтримуючи обсяги споживання на рівні, що перевищує дохід, стає імпортером капіталу, або чистим боржником (її валові зобов'язання перевищують валові вимоги). Профіцитна економіка перебуває у протилежній позицій. Вона, маючи можливість виробляти більше, ніж споживає, стає експортером капіталу (чистим кредитором), тобто профіциту поточного рахунку платіжного балансу протистоїть збільшення вимог до закордону.

Надійність функціонування процесу обміну вимогами залежить від характеру фінансової системи. Інакше слід очікувати досить швидкої корекції платіжних контрпозицій завдяки механізму номінальних змін у вигляді валютного курсу та інфляції. Саме фінансова система забезпечує акцент вимог і зобов'язань, трансформуючи їх у активи та пасиви фінансових інститутів. Після 1985 р. глобальна фінансова система розвивалась у напрямі підвищення можливостей до обслуговування транскордонних операцій, іншим аспектом чого було підтримання тривалої нерівноваги платіжних балансів. Якщо раніше макроекономічний баланс сприймався належним за відносно нульового сальдо платіжного балансу, то на сьогодні співвідношення поточного рахунку до ВВП на рівні 3 % вважається прийнятною макроекономічною пропорцією. Водночас глобальне зниження інфляції та певні ендогенні фактори глобальної дезінфекції дають змогу профіцитним країнам підтримувати досить довго платіжну нерівновагу. Нагромадження зовнішніх вимог, зокрема валютних резервів, вже не так швидко призводить до пришвидшення внутрішньої інфляції та корекції профіциту поточного рахунку, як це було десятиліття тому. Головне, щоб нагромадження вимог і зобов'язань не супроводжувалось погіршенням фінансового стану фінансових інститутів і не заохочувало надмірно експансивну макроекономічну політику. Інакше кризова форма корекції платіжних дефіцитів та прискорення інфляції у профіцитних країнах будуть неминучими.

Посилення глобальної конкуренції і зближення технологічних рівнів розвитку суттєво ускладнюють модель виробничих зв'язків і ланцюгів створення вартості. Якщо раніше рух капіталу і товарів демонстрував різницю у факторній забезпеченості країни, то нині на перший план виходять процеси фрагментації глобального виробництва та споживання. Транскордонні зв'язки формуються за принципом оптимальної спеціалізації окремих модулів. Не випадково, що вивезення капіталу та створення виробництв за кордоном змінюються аутсорсингом і наближенням складальних виробництв до місткого ринку. Такі зрушення демонструють формування глобальних фінансових, виробничих чи технологічних мереж, які не мають чіткої прив'язки до конкретної території, а функціонують у глобальному просторі як автономні та цілісні одиниці. Мобільність капіталів та технологічні можливості дають змогу швидко здійснити реалокацію елементів мережі, іншим аспектом чого можуть виступати відплив капіталів, безробіття та застій в окремих територіях і бурхливий розвиток інших територій. Такі явища породжують ускладнення конкуренції та розширення діапазону конкурентної поведінки. Конкурують не тільки виробники, а й території, країни, моделі суспільної організації, соціальних ієрархій та інститутів тощо.

Глобалізація сприяє руйнації традиційного поділу світу за принципом "центр - периферія". Якщо раніше контури такого поділу стосувались напряму руху потоків капіталу, рівня технологічного розвитку та інтеграції зі світовою економікою, то сьогодні формується модель відносного домінування країн у певних сферах. Так, розвинуті країни можуть ще тривалий час зберігати лідерство у сфері продукування високих технологій, однак країни з ринками, що виникають, можуть справляти потужний вплив на динаміку глобальної ліквідності тощо.

4.1.2. Актуальні глобальні проблеми сучасності

Глобалізація створює безпрецедентні можливості для багатьох країв.

Виробники отримують доступ до глобальних ринків збуту. Споживачі отримують вигоду від посилення глобальної конкуренції. Країни, стикаючись з проблемою потенційних швидких відпливів капіталу, схильні проводити здорову макроекономічну політику та здійснювати інституціональне будівництво, спрямоване на підвищення ефективності функціонування ринкового механізму (гарантування права приватної власності, захист інтересів дрібних акціонерів, судовий захист виконання контрактів, чіткі процедури банкрутства, захист прав кредиторів, вільне ціноутворення, запобігання монополізму, реформування природних монополій шляхом послаблення державного впливу на ціноутворення у стратегічних чи інфраструктурних секторах тощо). Суспільство отримує широкі можливості щодо вибору конкурентних моделей організації та управління. Індивідам відкривається шлях до здобуття освіти в різних куточках світу. Поширення Інтернету та утворення мережевих зв'язків формують суспільні спільноти за принципом єдності інтересів, здатності до комунікації та обміну інформацією. Праця стає дедалі більш творчою та незалежною від групового оточення (хоча дуже багато соціологів у цьому вбачає серйозну небезпеку).