Розділ 4. ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ГОСПОДАРСТВ У СИСТЕМІ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ (90-ті роки XX - початок XXI ст.)

o завершення будівництва єдиного внутрішнього ринку на основі Єдиного європейського акта (ЄЄА), що набув чинності з 1 січня 1987 р. У ньому зазначалось про необхідність створення єдиного ринку 12 країн - членів Співтовариства до 1993 р. З цією метою узгоджено митне законодавство, адміністративні правила, податкові бар'єри, можливість вільного пересування товарів, послуг, капіталів і робочої сили. На основі Маастрихтських угод (1993) про Європейський Союз створено єдиний економічний простір. Із 1994 р. діє європейський економічний простір ЄС - ЄАВТ (ЄАВТ - Європейська асоціація вільної торгівлі);

o створення у січні 1999 р. Європейського валютного союзу (ЄВС), до якого належали 12 країн: Австрія, Бельгія, Ірландія, Німеччина, Італія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Греція. У його межах відбувається координація економічної та валютної політики;

o формування єдиної валюти, введеної в січні 1999 p., - євро (EUR). Упродовж 1999-2001 pp. її використовували в безготівкових розрахунках, азі січня 2002 р. банкноти і монети євро з'явилися в готівковому обігу. Створена і діє Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) на чолі з Європейським центральним банком (ЄЦБ);

o проведення єдиної структурної та науково-технічної політики. Виробляються національні пріоритети структурних перетворень і науково-технічної політики, однак їх загальною спрямованістю е технологічна перебудова на основі ресурсозберігаючих технологій і координація діяльності для забезпечення конкурентоспроможності національних економік.

На початку XXI ст. ЄС-15 об'єднував 6 % населення земної кулі, 340 млн жителів, територію площею 327 млн кв. км, зростаючи як лідер світового господарського розвитку.

У2001 р. ЄС-15 випередив США та Японію за темпами економічного зростання. Економічні системи країн - членів ЄС швидко набули ознак постіндустріалізму. Частка промислового сектору у ВВП зменшилася до 20 % (від 15 % у Греції до 30 % у Німеччині), в США за різними оцінками коливається в межах 22,7-21,2 %. Країни - члени ЄС практично наздогнали США за рівнем фінансування НДДКР. їх частка на ринку світової наукомісткої продукції становила близько 18 %. Вони випередили США щодо виробництва хімічної продукції, фармацевтики, автомобілів, засобів мобільного зв'язку, продовольчих товарів і одягу. Серед 200 найбільших світових промислових компаній європейських 69, американських - 64, японських - 53.

ЄС - це самодостатня економічна система. Внутрішньоєвропейська торгівля становить 62 % проти 36 % у 1958 р. На торгівлю з країнами, що розвиваються, припадає лише 10-18 %, на Латинську Америку - 2,5 %. Це значно зменшує залежність від світової кон'юнктури. Серед 20 найбільших світових експортерів - 9 країн - членів ЄС (Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Нідерланди, Бельгія, Іспанія, Швеція, Швейцарія), частка яких у світовому експорті становить 32,2 % (США - 12,3 %). У торгівлі послугами 12 держав ЄС контролюють 50,2 % світового експорту (США - 15,7 %). У структурі товарообігу 85 % експорту і 77 % імпорту належить промисловим товарам.

Збільшився інвестиційний потенціал ЄС. У 1990-х роках взаємні інвестиції країн - членів ЄС становили 20 % від загального обсягу. Разом з тим, їх частка в іноземних інвестиціях США у роздрібній торгівлі сягала 51 %, банківському секторі - 53, страховому бізнесі - 65, обробній промисловості - 86 %. ЄС став найбільшим інвестором світу. Обсяги експорту капіталу переважали японські в 6 разів. У другій половині 1990-х років Велика Британія повернула лідерство за обсягом експорту (199,3 млрд дол.), п'ять європейських країн - Велика Британія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Швейцарія - забезпечували 80 % усіх іноземних інвестицій. Держави ЄС контролювали 80 % іноземних інвестицій у США, що на 1,2 трлн дол. більше, ніж американські інвестиції у країнах - членах ЄС. У 1996-1999 рр. частка європейців у купівлі американських компаній досягла 84 %.

ЄС зменшує розрив зі США в сфері розвитку біржових і фінансових структур. Лондон залишається головним світовим центром з торгівлі валютою і золотом. У 1998 р. держави ЄС зосередили 38,9 % світових банківських депозитів (США - 14,4 %), їх частка у світових резервах збільшилася до 235,9 млрд дол. (США - 59,4 млрд дол.). Введення євро сприяє подальшому зміцненню фінансових позицій ЄС.

Поглиблюється залежність виробництва і споживання від процесу глобалізації як важливого чинника світового економічного розвитку.

Це означає входження всіх країн, залежно від реалізації кожного з них науково-технічного, економічного і соціального потенціалу, в світове господарство, їхню інтеграцію і взаємодію, знищення кордонів між національними господарськими комплексами, утворення глобального економічного простору.

У світовій економіці в 2008 р. розгорнулася фінансово-економічна криза, яку вважають найглибшою після Великої депресії 1929-1933 рр. В економічній літературі виділяють такі основні причини економічної кризи:

o зростаючий експорт кредитних ресурсів у системі міжнародних кредитних ринків, неконтрольований і ризиковий розвиток міжнародного кредитування. Розміри позикового капіталу в 2004 р. МВФ оцінював у 152 трлн дол. На споживчих ринках провідних країн світу зростання обсягів кредитування призвело до заборгованості домогосподарств. У Великій Британії цей показник становить 159% ВВП, у США - 135 %. Канаді - 126 %. Особливо складна ситуація виникла на ринку нерухомість Іпотечний борг США у 2007 р. сягнув 100 % ВВП і становив 12-13 трлн дол. Іпотечна криза призвела до кризи ліквідності, що переросла у банківську кризу в США (до банкрутства банків), що набула світового характеру. Європейські банки до 2007 р. активно кредитували банки США, у тому числі під іпотечне будівництво, що зумовило їх значні фінансові втрати, втечу кредитів знову до Європи та їх подорожчання (у 2008 р. облікова ставка ЄЦБ трималася на рівні 4 % річних, а ФРС знизила її до 2 %). В Європі також почалася іпотечна криза. Виникла криза довіри між банками і позичальниками;

o спекулятивне зростання фінансових активів, обсяг яких у 10 разів перевищував світовий ВВП (52 трлн дол.). Лише 5-7 % їхньої загальної суми пов'язано з реальною економікою, а решта - спекулятивні трансакції. Зростання фінансових ризиків, банківська та фондова (падіння фондових індексів) кризи спровокували світову фінансову кризу;

o асинхронність розвитку фінансового і реального секторів економіки. Коефіцієнт товарного покриття емітованої грошової маси у розвинених країнах знизився і становить 0,64-2,7 %. Розвинеш країни і США перенесли свої промислові підприємства до Азії, а самі перетворилися на центри емісії грошей та осередки споживання;

o криза, що почалася в іпотечному секторі, охопила фінансовий ринок і перекинулася на реальний сектор. У 2008-2009 рр. спад економіки продовжувався, зростало безробіття, зменшувалося споживання. Почалася експортна криза у країнах, орієнтованих на США і країни ЄС. Циклічне падіння виробництва і споживання блокувало кредитування через зростання ділових кредитних ризиків. Згортання виробництва і споживання продовжується у 2010 р. Зростання курсу євро сприяло падінню конкурентоспроможності європейської продукції.

Фінансову кризу започаткувала криза на ринку іпотечних кредитів США. Підвищення упродовж 2004-2006 рр. ФРС США облікової ставки до 5,25 % через механізм плаваючих кредитних ставок збільшило проценти за іпотечними кредитами. У 2007 р. обсяг іпотечних кредитів становить 10 трлн дол. і стосувався 50 млн позичальників, їх кредитоздатність знизилася, відбувся перший сплеск дефолтів, а також перше падіння фондових індексів провідних банків і фінансових компаній. Почалося зниження обсягів виробництва у будівництві та суміжних секторах, падіння загального рівня споживання і споживчого попиту, зменшення темпів зростання ВВП у 2007 р. до 2,2 %, інфляція становила 4,1 %, зросло безробіття. Світову економіку характеризували зростання обсягів спекулятивних операцій з деривативами, посилення нестабільності світового валютного ринку, підвищення світових цін на енергоносії, базові товари і продовольство у 2007 р. та їх зниження у 2008 р. Кредитна криза переросла у глобальну, внаслідок якої уповільнилося зростання ВВП (приріст ВВП у США в 2008 р. зменшився до 1 %, країн ЄС - до 2,6 % у 2007 р. і до 0,9 % у 2008 р.), скоротилося промислове виробництво, фінансові інститути втратили значну частину активів, скоротилися обсяги міжбанківського кредитування і кредитування приватного та корпоративного секторів, світової торгівлі (4,4 % у 2008 р. проти 8,6 % у 2007 р.). За даними Світового банку уповільнилося зростання світової економіки (+3,9 % в 2006 р. і 3,6 % в 2007 р.) та Європи (+2,9 в 2006 р. і 2,6 % в 2007 р.). Інфляція в єврозоні досягла 3,2 % при нормативному максимумі 2 %. Світові втрати від економічної кризи перевищують 5 трлн дол. (за підрахунками, оприлюдненими на Світовому економічному форумі у Давосі).

Антикризові заходи урядів і центральних банків в основному полягають у відновленні фінансування реального сектору через стимулювання споживчого попиту субсидіюванням та відновленням банківського кредитування виробництва і споживання рефінансуванням.

У США в 2008 р. ухвалено дворічний план щодо стимулювання економіки шляхом збільшення споживання до 700 млрд дол. загального обсягу. Він спрямовувався на допомогу банкам, інфраструктурні потреби (дороги, школи, оплата енергетичних витрат тощо), федеральне субсидіювання урядам штатів для охорони здоров'я, страхування з безробіття, виплати вчителям. ФРС знизила облікову ставку до 2 %.

На початку 2009 р. ФРС ухвалила рішення про запровадження нової програми споживчого кредитування вартістю 200 млрд дол., яка була збільшена до 1 трлн дол., а також виділено 500 млрд з метою запобігання вилучення іпотечного житла у власників, кредитування малого бізнесу, студентів, розширення авторинку. Американські компанії отримали змогу позичити гроші у банку ФРС м. Нью-Йорка під заставу цінних паперів, забезпечених активами з високими кредитними рейтингами. У цьому ж році Мінфін США розпочав програму відновлення фінансової системи шляхом впорядкування балансів банків, вилучення "поганих активів". Реалізується програма реструктуризації та рекапіталізації банків за рахунок держави. Було ухвалено план стимулювання національної економіки вартістю 838 млрд дол., в якому п'ять розділів: охорона здоров'я, освіта, інфраструктура, енергетика, допомога бідним і безробітним. Загальні витрати на порятунок американських компаній можуть сягнути 2 трлн дол. (приблизно 14 % від ВВП). У діяльності ФРС наголос зроблено на збільшенні обсягу грошової маси через скуповування державних цінних паперів. У бюджеті 2009 р. державні витрати федерального уряду США становили 3,94 трлн дол., що на 32 % більше, ніж у 2008 р., з бюджетним дефіцитом 12,3 % від ВВП. У 2010 р. державні видатки зростуть, але дефіцит бюджету планується зменшити вдвічі. Зберігатимуться податкові пільги для більшості американців, але будуть скасовані пільги для американців з доходами понад 259 тис. дол. за рік. На допомогу фінансовим інститутам додатково буде надано 750 млрд дол.